У центрі селища на Херсонщині, всього за декілька кілометрів від лінії фронту, лунає апетитне шкварчання соковитого булгоги, традиційної страви корейської кухні. Тут працює унікальне кафе з не менш унікальною історією створення. Його засновник – Хікван Пак, людина, яка відмовилася від успішної кар’єри та життя у самій столиці Південної Кореї заради кохання.
“Я почав серйозно кохати мою дружину і вирішив жити в Україні”, – впевнено каже Хікван Пак, розповідаючи нам свою історію, що почалася 6 років тому.
До переїзду він жив у Сеулі, столиці Південної Кореї. Там працював керівником відділу маркетингу у великій компанії та паралельно розвивав власний ресторанний бізнес. Проте його життя повністю змінилося після знайомства в інтернеті з дівчиною з Берислава на ім’я Юлія.
«Шість років тому я зустрів свою дружину в інтернеті. Планував подорожувати Україною. Потім ми познайомилися ближче, і я почав серйозно любити її. Згодом вирішив жити в Україні, бо вона хотіла залишатися тільки тут, саме на Херсонщині», – пригадує Хікван.
Дівчина і справді була непохитною, вона не планувала переїзд ані до Кореї, ані до будь-якої іншої країни. Натомість запросила коханого до себе додому.
«Приїхав перший раз, прожив у нас місяць в Бериславі. Йому все сподобалося, і коли ми вирішили, що будемо розвивати наші відносини, я одразу сказала, що будемо жити тільки тут. Я нікуди не поїду», – розповідає жінка.
Побралася пара усього за півроку до повномасштабного вторгнення. Бериславщина вразила Хіквана своїми родючими землями, тож, довго не вагаючись, він вирішив спробувати свої сили в аграрній сфері. Збудували теплиці і готувалися вирощувати полуницю. Коли все вже було готово до сезону, на заваді сільськогосподарських планів стала війна. Берислав опинився в російській окупації.
Подружжя змушене було виїхати, деякий час вони перебували за кордоном. Проте туга за рідним домом повернула Юлію та Хіквана на деокуповану Херсонщину.
«Все ж таки, рідна земля мене завжди тягнула. Тому ми вирішили приїхати саме в Херсонську область. Обираючи між містами та селами, ми вирішили, що найкращим варіантом буде Велика Олександрівка. Тут є логістика, тут більш вільно, ну і ближче до дому», – розповідає журналістам Юлія.
Каже, чоловік завжди мріяв повернутися до ресторанної справи, тож чим займатися вирішили одразу: “Коли ми приїхали, майже за один день вирішили відкриваємо кафе. Постало питання, де облаштувати заклад, і нам пощастило: підходяще приміщення знайшли всього за тиждень, взяли в оренду і почали працювати. Ми єдине кафе корейської кухні на прифронтовій території, по всій Україні такого плану немає ніде. Тому вирішили: а чому б не спробувати?”
Рецепт кімчі з тисячолітньою історією
У кафе Хіквана готують виключно за традиційними рецептами. Для цього подружжя замовляє продукти, яких немає в Україні, напряму з Південної Кореї. Головна гордість закладу – ферментована капуста кімчі за особливим рецептом.
«У мого чоловіка дуже традиційна родина, кулінарні витоки якої сягають майже 1000 років у Кореї. Рецепт кімчі передається із покоління в покоління. Коли ми їздили до Кореї, то спеціально ходили до тітки Хіквана, щоб дізнатися всі нюанси цього рецепту», – ділиться дружина. Слава про локальне кімчі швидко вийшла за межі селища, тож фірмову капусту родини Пак тепер замовляють поштою по всій Україні.
“Спробуйте вгадати на смак, з чого це приготовано”, – усміхається Юлія, пропонуючи нам щось незвичне у тарілці.
Відгадати секрет не вдалося, Юлія одразу ж розповіла – на тарілці мариноване бадилля спеціального сорту редьки, яке зберігає хрусткість протягом кількох років.
Продукти, за якими не потрібно їхати в Корею, такі як овочі чи м’ясо, Хікван принципово купує тільки у місцевих фермерів.
«Ми живемо разом із цими людьми. Навіть якщо я можу купити щось в іншому місті, я вважаю, що в цьому немає сенсу. Ми з дружиною вирішили: купуємо все тут, щоб підтримати свій район», – каже він.
Південнокорейський шеф уже призвичаївся до українського побуту, ділиться тим, що борщ любить лише домашній. А на запитання про те, чи відчуває він різницю між українцями та корейцями, Хікван відповідає просто: «Люди скрізь однакові. Якщо ти хороша людина, ти можеш вільно жити в будь-якій точці світу. Єдина відмінність зараз – це те, що через війну люди стали менш активними. Але в усьому іншому різниці немає. Україна – це країна моєї дружини, а отже, і моя друга батьківщина».
Сьогодні родина Паків продовжує розвивати свій бізнес, щомісяця оновлюючи спеціальне меню для постійних відвідувачів та доводячи, що навіть у прифронтовому регіоні є місце для улюбленої роботи, смачної їжі та віри у майбутнє.