Сайт «Мост» тепер працює на колесах
Інтернет-видання «Мост» народилося у 2012 році. Серед його засновників – активістка і політикиня Катерина Гандзюк, яка трагічно загинула у 2018-му. З початком повномасштабної війни журналісти «Моста» опинилися на передовій інформаційної війни з ворогом на південному напрямку. Але зі звільненням Херсона 11 листопада роботи для місцевих журналістів навіть побільшало. «Главком» у рамках спільного з НСЖУ проєкту «Журналісти важливі» поспілкувався з одним із засновників, головним редактором херсонського сайту «Мост» Сергієм Нікітенком.
«Я згадую 13 листопада, коли я приїхав в Херсон (після звільнення міста з окупації) і вийшов на площу «Свободи». Стільки разів, скільки тоді я ніколи не обіймався за день. Ніколи не чув слів вдячності стільки разів, скільки в той день. Це було неймовірно», – згадує Нікітенко.
Про початок війни
Моменту повернення у рідне місто колективу «Мосту» довелося чекати довгі дев’ять місяців.
24 лютого більшість редакції змушена була поїхати з Херсона. Журналісти кажуть: передбачали те, що буде велика війна. Тому були готові екстрено евакуюватися. Хоча до останнього моменту вагалися у рішенні. З одного боку, надходила оперативна інформація з лівого берега Херсонщини про швидкість, з якою просуваються росіяни, про те, що окупанти перейшли міст на Каховській ГЕС і ось-ось будуть в Херсоні. З іншого боку, відсутність на місці подій завжди не на користь для інформаційників.
Вже у перші кілька днів повномасштабної війни «ліг» сайт видання, а журналісти почали отримувати листи з погрозами. Зміст був простий: переходьте на наш бік, співпрацюйте, і буда вам щастя, ніхто не чіпатиме. Єдине, що працювало – це соцмережі, Telegram і Facebook. Там «мостівці» продовжували роботу. Майже два дні з початку повномасштабної війни сайт не працював. Відновити його роботу вдалося ввечері 25 лютого.
Фото з Facebook Сергія Нікітенка, 2016 рік
Про журналіста в окупації
Колектив у «Моста» був невеликим завжди. «Нас ніколи не було величезного штату. Нас було завжди я і ще дві людини, для яких це (співпраця з виданням) була не основна робота», – розповів «Главкому» головред Сергій Нікітенко. З Херсона наприкінці лютого виїхали усі журналісти, яких можна пов’язати з виданням. «Мостівці» пригадують, що працювали у режимі 24/7 з кінця лютого до кінця березня, коли у Херсоні вирували найбільш велелюдні акції протесту. Найбільших складнощів роботі додавав брак рук. Згодом додалася ще одна проблема – брак інформації.
Вже у квітні, коли росіяни вперше вимкнули мобільний зв’язок і інтернет, стало набагато складніше дізнаватися, що відбувається у захопленому місті. Тоді за допомогою Інституту масової інформації людям у Херсоні, яким довіряли журналісти, вдалося передати супутниковий телефон. Все завдяки героїзму одного з водіїв-волонтерів, який зміг провезти цінний апарат з неокупованої України. Це дозволило навіть під час повної відсутності зв’язку з захопленим містом отримувати інформацію про те, що там відбувається. Потім росіяни облаштували свій зв’язок, інтернет: просто віджали потужності у місцевих операторів і провайдерів. Але місцеві мешканці боялися ним відкрито користуватися і передавати інформацію. Почалися перші затримання людей, які ширили інформацію, наприклад, через Telegram.
І тут «Мосту» пощастило знайти журналіста, який із самого початку окупації залишався у Херсоні. У квітні він почав співпрацювати з сайтом. Сергій Нікітенко зізнається, що про появу нового співробітника В’ячеслава знали у той час лише він та його дружина. З метою безпеки інформацію про кореспондента не розкривали. Навіть у спільних журналістських чатах, де В’ячеслав був присутній, колеги не знали, що він працює у «Мості». Тільки після звільнення Херсона цей журналіст випустив матеріал під своїм іменем – В’ячеслав Гусаков.
У розмові з «Главкомом» В’ячеслав розповів, що вони з дружиною з Луганська, а у Херсоні живуть з 2014-го. Згадує, що навіть перебуваючи в захопленому місті, не міг з’являтися на подіях за участі окупаційної влади. Бо була велика небезпека «засвітитися» на відеокамеру пропагандистів, а потім потрапити за ґрати. Інформацію добував у ворожих пабліках і спостереженням. Каже, що з початку окупації свідомо з сім’єю залишилися в місті через страх за власне майно, а також небезпеку затримання на блокпості окупантів якраз через луганську реєстрацію. Орім того, дружина В’ячеслава також журналістка, що теж не було перевагою в очах ворогів.
Після звільнення Херсона найскладніше стало з отриманням інформації з тієї частини області, що досі залишається в окупації. Найбільше інформаторів сайту було з Голої Пристані і Скадовська. Але з кожнем днем таких джерел ставало все менше, практично усі один за одним виїхали. Інформацію журналісти здобували також через голів громад, які знають місцевих мешканців, а також від людей, які нещодавно виїхали. «Ми хочемо бути медіа про Херсонську область, а не тільки про Херсон», – каже Нікітенко.
Про назву «Мост»
Видання з’явилося у 2012 році одразу з назвою «Мост». Її придумала Катерина Гандзюк. «Главком» перше видання, хто пише про те, звідки виникла ця назва. Журналісти «підв’язали» її до старовинного Панкратівського моста (поєднує центральну частину Херсона з районом Забалка, нині – Корабельний район міста). Збудований у 1907 році через Засипну балку. Нині проходить повз вулицю Робочу над вулицею Колодязною. За часів будівництва мосту вулиця Робоча мала назву Панкратівська – на її честь і названо міст). Нікітенко зізнається, що ніякого логічного зв’язку з цим словом шукати не потрібно. Мовляв, дуже швидко потрібно було зареєструвати домен з якоюсь назвою і на нього «повісити» сайт. Проте пізніше журналісти визначили, що «Мост» має стати абревіатурою МОСТ: «Молодіжна організація «Сытый троль». «Тролі, як відомо, живуть під мостом», – додає Нікітенко.
У видання ніколи не було свого офісу, де «тусуються» журналісти. Всі завжди працювали і працюють з різних місць, зустрічаються у спільних чатах. Люди, які співробітничають з «Мостом», наповнюють його стрічку новин, воліють не називати свої прізвища, перш за все, з метою безпеки, бо у багатьох рідні живуть на окупованому лівому березі Херсонщини. Але трьох штатних журналістів-дописувачів можна назвати: вони є обличчям сьогоднішнього херсонського незалежного видання. Окрім Сергія Нікітенка це журналісти Олександр Риба і В’ячеслав Гусаков.
Про донати
Жоден херсонський журналіст, який з початку війни і окупації виїхав з міста, не повернувся додому через обстріли. Всі бувають наїздами – на завдання, після чого повертаються до Миколаєва, Одеси чи інших безпечніших міст. Зокрема, журналісти «Моста» їздили до Високопілля у групі з іншими медійниками.
Щоби їздити у відрядження, потрібні гроші. Для цього видання оголосило про збір коштів. Тільки за перші два дні вдалося зібрати 25 тис. грн від читачів. Максимально від однієї людини надійшло 4 тис. грн, мінімальний донат – 10 грн. У «Мості» підкреслюють, що і великі, і маленькі пожертви однаково важливі, бо все це підтримка незалежної журналістики. Окрім того, херсонський сайт підтримало «Телебачення Торонто». Це допомогло зібрати майже 100 тис. грн. Журналісти звітують наприкінці кожного матеріалу про кожну витрачену гривню. Кажуть, що основні витрати – купівля палива для авто або для генератора. Орендувати житло у Херсоні не потрібно, це заощаджує. Окрім того, сайту допомагає Media Development Foundation (MDF), фонд, який допомагає регіональним незалежним журналістам вижити під час війни. Фонд був заснований ще у 2013 році і допомагав журналістам під час репресій у часи режиму Віктора Януковича.
За словами Сергія Нікітенка, до повномасштабної війни «Мост» був комерційно успішним виданням, яке заробляло на рекламі. Окрім того «мостівці» реалізовували і грантові проєкти, які не були пов’язані з журналістикою. Наприклад, проводили аналітичні експертизи для громад, організовували заходи. Нині, вочевидь, потрібно шукати гранти. У виданні кажуть, що подають заявки на всі можливі конкурси, які б дозволили фінансувати роботу журналістів.
Нові вакансії попри все
Попри війну і економічну скруту «Мост» знаходить можливість відкривати вакансії. Нещодавно до команди долучилася журналістка з Луганська, яка мешкає у Івано-Франківську. Розширюватися видання планує і надалі, бо роботи стає тільки більше. Проте гостро відчувається брак місцевих кадрів. Щороку факультет журналістики Херсонського держуніверситету випускає декілька десятків журналістів, але куди випускники ідуть працювати, Нікітенко не уявляє. Принаймні у Херсоні за фахом вони не працюють. «Я не знаю, куди вони діваються. І якщо вони читають зараз цей матеріал, то нехай мені напишуть прямо зараз», – просить «Главком» керівник сайту.
Нині у Херсоні небезпечно. Навіть В’ячеслав Гусаков, який пропрацював весь період окупації Херсона, після звільнення виїхав з міста через постійні обстріли. Сергій Нікітенко спочатку переїхав до Хмельницького, а зараз працює з Одеси, звідки відносно недалеко до Херсона, куди він навідується час від часу. Самі журналісти закликають місцевих мешканців не чекати допоки ворожа ракета прилетить до їхніх осель, а вирушати на безпечнішу територію.
Зараз ціль видання – виробляти відеоконтент. Невдовзі у Херсоні з’явиться знімальна група, яка займеться цією справою. Можливо, з’явиться подкаст. «Все так швидко розвивається, що, можливо, скоро і сайт буде не потрібен. Ми ідемо на інші платформи, розвиваємо соцмережі», – міркує Нікітенко.
«Я дуже мрію, щоби кожен (журналіст, який працює у «Мост») зміг змонтувати короткий відеоролик, обробити фотографію. Це буде ідеально. Поки ми до цього йдемо».
У планах «Моста» зйомка циклу документальних програм про лимани на Херсонщині. Журналісти надіються його реалізувати вже після війни з Росією, адже це буде прекрасною промоцією області.
Михайло Глуховський, «Главком»
