Ви точно бачили жовті стрічки на вулицях Херсона, або плакати з попередженнями місцевим колаборантам. І навіть якщо ви виїхали з міста після окупації, то напевне підписані на сторінки руху «Жовта стрічка» в соціальних мережах, переглядали та поширювали фото з міст, тимчасово зайнятих ворогом.
Їхня діяльність злить російських окупантів, а українцям дає надію на те, що Херсон рано чи пізно повернуть і місто знову заживе своїм тихим, розміреним життям.
Ми поспілкувались з координатором руху «Жовта стрічка» Тарасом про те, як створили рух та чи важко об’єднувати людей, які вже шостий місяць знаходяться в окупації.
– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити такий рух?
Немає нічого надзвичайного. Одного разу, сидячи вдома, ми побачили, що в людей втрачається надія. Активізувалось російське ІПСО. Дуже не хотілось, щоб люди потрапили в цю інформаційну бульбашку, що, мовляв, «Південь здали, ніхто не підірвав міст, через це захопили Херсон і так далі, забудьте, вас залишили». Ми розуміли, що цю бульбашку потрібно проривати, розвінчати фейки, показати людям на підконтрольній Україні території, що в Херсоні живуть саме українці, що там перебувають наші люди і за них потрібно боротись.
Оця ідея – що люди на підконтрольній Україні території пам’ятають та підтримують людей, які знаходяться в тимчасовій окупації – була першою причиною створення цього всього. Це не має політичного підґрунтя, ми не вкладали в рекламу та монетизацію.
Ми просто почали розвішувати стрічки.
– Чому саме жовта стрічка?
Перші стрічки, які ми почали розвішувати, були жовтими. Якось так вийшло, що в нас було багато жовтих стрічок, шнурів, футболок. Ми так і назвали й рух – «Жовта стрічка». А згодом ми подумали, що класно було б на підконтрольній території організувати рух «Синя стрічка».
– Тобто так об’єднали два кольори прапора – синій і жовтий?
Так. На окупованій території розвішуємо жовті стрічки, на підконтрольній Україні – сині.
Далі ми почали організовувати через посередників акції, як ота, що кілька місяців тому проходила в Житомирі, ще департамент культури організовував у Львові, розвішували постери та плакати на підтримку.
– Ви також організовували мітинги, зокрема, і в Херсоні.
Так. Рух створений 27 квітня, тоді ж провели перший свій мітинг, який був найбільш масовим. Після 27 квітня вже було складно зібрати багато людей, бо стало дуже-дуже багато росгвардії і багато активних людей виїхали з Херсона.
А тоді, 27 квітня, на першому мітингу, ми хотіли нагадати Уряду, який ніяк не проводив інформаційну підтримку Півдня, що він є, він український, і за нього потрібно боротись.
І люди вийшли попри всі небезпеки.
Було четверо поранених, на жаль. Це були літні люди. Зібралось всього десь понад 150 людей, і на третій місяць в окупації це вже був великий успіх.
А ввечері президент підписав наказ, що люди, які виїжджали з Півдня, і майно який постражало від бойових дій, мають право отримати компенсацію. Можливо, це просто співпало, але це був класний інфорпривід і це дало наснагу рухатись далі.
Після цього ми зрозуміли, що ідея дуже крута, потрібно було її розвивати, зв’язуватись з людьми в інших містах, координувати рух, поширювати стрічки.
Далі ми проводили таємні мітинги, збирали в телеграмі людей, перевіряли і надсилали інфу, яка стосується інформаційної гігієни та особистої безпеки.
– А багато людей можна назвати членами руху «Жовта стрічка»?
Ми не можемо порахувати. Кожен, хто вішає жовту чи синю стрічку на вулиці свого міста, плакат є членом «Жовтої стрічки». Нам пишуть від десятка до сотень людей кожного дня, кидають нам фото зі стрічками, питають, куди донатити, кому передати стрічки чи балони з фарбою. Більшість фотографій зі слів місцевих до нас просто не доходять. Бо не всі, хто стрічки чіпляє, має змогу їх сфотографувати з міркувань безпеки.
– Які основні напрямки вашої роботи?
По-перше, це популяризація мирного спротиву, символу надії – жовтої стрічки.
По-друге, ми хочемо зірвати максимальну кількість псевдореферендумів на окупованих територіях. Ми не знали, що в нас вийде працювати і в тимчасово окупованому Криму, і на Донеччині та Луганщині.
А сьогодні вже й в Куп’янську є «Жовта стрічка». Коли створювали рух, не уявляли, що надихнемо таку велику кількість людей до дій.
Ну і по-третє, це антипаспортизація.
Це три напрямки, які дражнять російських окупантів, але консолідують місцеве населення.
– Але зараз ваш рух дуже популярний.
Так, і за це також дуже дякуємо лідерам суспільних думок, музикантам, журналістам, письменникам, блогерам, які допомагали нам в популяризації. Ми не думали, що нас згадуватиме Коля Сєрьога чи, наприклад, «Ісландія», коли починали.
– Чи важко зараз діяти в Херсоні? Це мабуть небезпечно, існують якісь протоколи безпеки для членів руху?
Після 27 квітня в Херсоні стало діяти дуже важко. Приїхала величезна кількість росгвардії, кадирівців, почали патрулювати посилено.
Зривають жовті стрічки, зривають плакати, надсилають нам відео цього процесу, позначають нас в соцмережах, в тік-тоці, погрожують.
Нам навіть писали ФСБШники після мітингів в окупованих містах. Робили про нас дискредитуючі матеріали.
Діяти важко. Але люди це роблять, діють. Навіть без мітингів, все одно можна за кількістю публікацій в нашому Телеграмі за тиждень подивитись, як люди висловлюють свою позицію.
– Тобто російських окупантів ваша активність бісить?
Дуже. Вони постійно зривають наші стрічки і плакати. Вони постійно їх зривають, але ми невгамовні – люди вішають все заново.
– Ще хотілось би торкнутись теми про те, що зараз, коли максимальна увага вже прикута до Херсона, з’являються інформаційні вкиди, іноді навіть від українських депутатів. Це вам заважає?
Так, ми бачимо, що вже чимало депутатів і політичних діячів зараз піаряться на темі партизанів, контрнаступу тощо.
Ну що можу сказати? Деякі люди почали готуватись до чергових виборів і шляхом сенсації зараз хочуть набити собі аудиторію. Нам це не дуже шкодить, але аж ніяк не допомагає.
Що змінюється з ситуації, коли депутат говорить, що ЗСУ вже зайшли і зайняли три вулиці в Херсоні до офіційних заяв Генштабу? Для ЗСУ нічого. Змінюється для мирних, бо розвідники і штаби росіян теж бачать це повідомлення про те, що наші військові зайняли село, місто тощо. І туди починає прилітати. Страждають місцеві.
Не час працювати над своїм піаром, варто зараз працювати на державу.
Час перевірить всіх. І всіх, хто нам заважав, над своїм іміджем працювати слід своїми діями. А не порожніми заявами.
– Чи поділяєте ви невпевненість тої частини людей, яка говорить, що окупація буде довго, якщо не назавжди? Що б ви хотіли сказати цим людям?
Існує думка, що окупація буде довгою. Ми її не поділяємо. Але російська федерація намагається створити інформаційну бульбашку, яка може, на жаль, спричинити такий хід думок. Але це все можна змінити. Все залежить від певних обставин, часу.
Хочу сказати людям від імені всіх активістів «Жовтої стрічки»: не втрачайте надію, вірте в ЗСУ, вірте в першу чергу в себе. Ми все повернемо, деокупуємо, відбудуємо та відновимо. Всьому свій час. Вірте в себе, допомагайте один одному, поширюйте правдиву інформацію, об’єднуйтесь. Разом ми зможемо подолати все. Це не просто слова – це показала практика.
Інна Зелена
