На Херсонщині тривають жнива. Подія, яку аграрний край завжди очікував з нетерпінням та особливим трепетом, останні кілька років затьмарена постійними дроновими загрозами, обстрілами та мінними небезпеками. Попри це, фермери продовжують збирати врожай.
МОСТ побував в гостях у сімейного фермерського господарства поблизу Херсона і поговорив про щоденні виклики на прифронтових землях: від протитанкових мін, які дивом знаходять просто під час посівної, до логістичної кризи, через яку вивезти зібране збіжжя дуже важко.
На території цієї громади, як відзначають самі аграрії, не так небезпечно, як ближче до Дніпра. Втім, поняття безпеки на деокупованій частині Херсонщини дуже розмите.
“Сіяли ячмінь яровий і знайшли збиту “Молнію” (російський ударний безпілотник – МОСТ). Поставили помітки, а коли обстежували, то знайшли протитанкову міну. От і уявіть собі, якби не помітили, засіяли, воно б заросло, а я заїхав би косити”, — говорить комбайнер Олександр.
Чоловік відзначає — працювати на цих територіях легше, бо йому також доводилося працювати у Дарʼївці та Федорівці, де “екстриму” набагато більше.
Зараз на Херсонщині скошують пізні культури — горох, коріандр, льон. Після цього майже відразу стартує посівна кампанія. Робота, не дивлячись на війну, триває цілий рік.
Голова сімейного фермерського господарства Дмитро зазначає — урожай цьогоріч набагато кращий, порівняно з минулим роком.
“Не рекордний, але все ж таки вище середнього. Оце ми збираємо горох. Трохи були проблеми через дощі, бо були засмічені поля. Ми провели десикацію (штучне зневоднення тканин сільськогосподарських культур за допомогою спеціальних хімічних препаратів перед збиранням врожаю, — МОСТ), щоб полегшити збирання для комбайну”, — зазначає він.
Набагато важче, ніж зібрати урожай, забезпечити його збут. За словами Дмитра, логістика до Херсонської області дуже дорога, адже у звʼязку з постійними ворожими атаками дуже мало бажаючих допомогти з вивозом зерна. Власним транспортом господарство не встигає вивезти врожай.
Нові виклики стимулюють фермерів до економії. Так, фермерське господарство Дмитра сіяло горох задля підтримання гарної родючости ґрунту. Чоловік пояснює — горох накопичує азот з повітря в ґрунт. Оскільки добрива азотної групи дуже дорогі, такий спосіб чергування культур значно зменшує затрати для наступної посівної. Після збору гороху тут посадять озиму пшеницю. Окрім цього господарство сіятиме озимий ячмінь, пшеницю, ріпак.
За словами очільника, господарство вже давно готове до розвитку, організації власних ліній переробки та експорту готової продукції. Втім, безпекова ситуація, важка логістика і проблеми з персоналом нині не дозволяють цього зробити.
Тому родина Дмитра працює за старою схемою — сіє, доглядає за полем, збирає врожай і готується до нової посівної. 13-річний Матвій, син Дмитра, вже два роки допомагає татові в цій нелегкій справі.
“Та тут не дуже важко працювати. Найважче — це напевно… Та немає тут нічого важкого”, — заперечує хлопець.
