Тисячі дітей були вивезені до Росії для «усиновлення» або «перевиховання», але міжнародна спільнота не збирається з цим миритися.
Далі – переклад статті The Guardian.
Попиваючи чай в одному з небагатьох кафе, які все ще працюють у прифронтовому Херсоні, Володимир Сагайдак показує відео того дня, коли четверо бандитів-працівників ФСБ прибули до головного дитячого будинку міста, де він працює.
Ми зустрічаємося з Володимиром лише за кілька днів до того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової, його уповноваженої з прав дитини, за безпосереднє керівництво жорстокого викрадення українських дітей для «усиновлення» та «перевиховання» в Росії.
Озброєні росіяни, які прибули до дитбудинку – двоє в камуфляжі, двоє в чорному – потрапили на камеру відеоспостереження; опинившись усередині, камера показує, як один охоронець стоїть біля кімнати, де зберігаються всі документи, а всі інші заходять усередину для обшуку. Це було 4 червня 2022 року, і дитячий будинок уже був порожній – завдяки сміливості та винахідливості персоналу. Але на цьому історія не завершилась.
У звіті, опублікованому минулого жовтня Центром з розслідувань порушень прав людини Єльського університету з посиланням на широкий спектр відкритих джерел у Росії та Україні, простежується багато причин для викрадення дітей: у тому числі так звана «евакуація», як, наприклад, з Херсона або ж відправлення на відпочинок в табори – часто до тимчасово окупованого Криму – іноді за згодою батьків, а іноді примусово.
У розмові з «Обозревателем» у Києві Дар’я Герасимчук, уповноважена Президента України з питань викрадених дітей, називає ще так звані «мотиви»: «Вбивають батьків без будь-якої причини і викрадають дитину. Або ж просто вилучають дитину з родини, можливо, щоб покарати цю сім’ю. Інші проходять через жахливі «фільтраційні табори» — там дітей збирають, навчають і готують до «усиновлення», як хвалилася сама Львова-Бєлова».
Коли Херсон потрапив під окупацію у лютому 2022 року, каже Сагайдак, “у нас було 52 дитини – 17 фактично сироти, а інші опинились в дитбудинку з різних причин – неблагополучні сім’ї і тому подібне”.
“Ми знали, що росіяни забирають дітей. Тому ми мусили їх сховати, як у кращих традиціях кінематографа. Навіть деякі сусіди не знали, що поряд з ними живуть діти”.
«Три місяці персонал дитбудинку сподівався, що наша армія якимось чином їх евакуює, — продовжує Сагайдак, — але коли стало очевидно, що цього не станеться, ми домовились, що деяких дітей заберуть за наявності живі родичі, дідусі та бабусі, друзі чи сусіди». Таким чином залишилось 17 сиріт, яких персонал забрав до себе. Одна пані, вчителька, забрала трьох дітей, 3, 7 та 8 років. «Ми витратили всі гроші, що в нас були, — каже Сагайдак. «Нам довелося підробити документи та вигадати легенду, щоб пройти через російські блокпости».
Пустий майданчик обласного дитячого будинку в Херсоні. Фото: The Guardian.
Всі неабияк хвилювались: «Інша жінка, їй лише 30 років, взяла п’ятеро дітей, які ніяк не могли належати їй, тому ми склали легенду, що вона допомагала своїй вагітній сестрі під час пологів. Нам довелося фальсифікувати всі медичні документи, і неабияк хвилювалися, коли водій авто підвів нас. Коли наших зупинили росіяни на блокпості, неблагонадійний водій розповів окупантам правду, але дітям вдалося перехитрити солдатів».
Нашу розмову переривають звуки вибухів, які постійно лунають у місті. Втомлені солдати у важкому бойовому спорядженні заходять до кафе випити кави.
Коли росіяни прийшли до дитячого будинку, продовжує Сагайдак, «уся документація на дітей була схована», хоча це не завадило їм забрати інші документи. Але потім, 15 липня, росіяни повернулися з ще 15 дітьми, про яких треба було піклуватися. Цих дітей привезли з тодішньої лінії фронту між Херсоном і Миколаєвом на півночі. Прибуло 11 хлопчиків і 4 дівчинки віком від 7 до 16 років «з різними психічними розладами».
Наприкінці 19 жовтня росіяни почали готуватися до відступу з Херсона «і так званої евакуації дітей. Я ніяк не міг непомітно сховати 15 дітей». Сагайдак виступив проти евакуації: «Якщо я не знаю точного місця перебування дітей, то я не можу їх нікуди відпустити. Вони брехали мені; сказали, що везуть дітей в Генічеськ, на Азовське море. Але коли я запитав водія, він відповів: «Крим».
Через кілька днів було встановлено контакт із директором спеціальної школи в окупованій Новопетрівці, що біля Маріуполю, який «супроводжував дітей протягом трьох днів і відправив їх до міста Анапа Краснодарського краю Росії». Після цього активізувались партизани, які допомагали дізнатись точне місцезнаходження дітей.
Україна відкрито не розголошує своїх джерел пошуку дітей. Дипломатичні канали свідчать про активну участь деяких західних державних установ, непримиримих діячів УПЦ МП і КП , місіонерів і волонтерів, які працюють на лінії фронту та російсько-українському кордоні. Поки що Міжнародний Комітет Червоного Хреста, здається, не бере безпосередньої участі. Герасимчук також заперечує будь-яку співпрацю з МКЧХ.
Сагайдак рішуче відмовляється розкривати, з ким він мав справу, але каже, що дітей перевезли до Тбілісі в Грузії, а «повернулися в Україну 10 днів по тому – зараз вони в Миколаєві». Невідома кількість інших херсонських дітей, каже Герасимчук, «досі розшукується».
«Обозреватель» дізнався, що в Херсоні місцеві колабораціоністи виявили та викрали 28 дітей, які ховались у крипті церкви.
«Їх везуть в окупований Крим чи Росію, — розповідає Герасимчук, — інколи передають із табору в табір, а коли настає час повернення, їх не випускають».
Діти в поїзді до Києва. Фото: The Guardian
Вона додає: «Ми думаємо, що деякі діти знаходяться не у таборах, а в психіатричних установах».
Також зазначає: « Ми досі не знаємо, скільки дітей було викрадено з Донецька та Луганська під час окупації 2014 року.
«Цифри не остаточні», – додає Герасимчук. «Але це найкращі оцінки, які ми можемо зробити». Вона показує широко розповсюджене відео 12-річного Олександра, викраденого з Маріуполя. Хлопчика відправили до фільтраційного табору, сказавши, що його матері він «більше не потрібен» і що його передадуть до прийомних батьків у Росії . Зі зрозумілих причин, каже Герасимчук, «діти не готові спілкуватися з пресою». Зараз вони є свідками у міжнародному кримінальному розслідуванні.
Діти з дитячих будинків Донецької області в таборі в Золотій Косі Ростовської області/ Саме за викрадення дітей МКС видав ордер на арешт. Фото: The Guardian
Після того, як був виданий ордер, я повернувся до Герасимчук, яка сказала, що вона «провела одну або дві зустрічі» з представниками Міжнародного кримінального суду. Вона наголосила, що позиція уряду – наполягати на тому, щоб справи викрадених дітей були «частиною у справі про геноцид, хоча ми усвідомлюємо необхідність розширення бази доказів». Уряд і її агентство, за її словами, «обговорювали, як буде розвиватися далі конфігурація співпраці з МКС».