Після блискавичного контрнаступу на Харківщині триває визволення Херсонщини. Для людей, котрі залишили свої домівки чи живуть зараз під тимчасовою окупацією, важливо бути впевненими, що місцева влада знає, як діятиме одразу після визволення громад.
Практика дистанційного керування окупованим містом
Херсонщину команда ЧЕСНО відвідала в повному складі за дев’ять місяців до початку повномасштабної війни. Тепер із мером Олександром Яковлєвим — він є представником “Самопомочі” — зустрічаємося у Львові, звідки він керує містом дистанційно. Ситуація знайома для голів окупованих міст і не дуже зрозуміла для нас.
Як справляється місцева влада, працюючи в екзилі? Як росіяни заходили в місто? Навіщо, взагалі, керувати окупованим містом, практично не впливаючи на ситуацію в ньому? Кого з місцевих вважати колаборантом, і чому люди йдуть на співпрацю з окупантами? Якими будуть перші кроки влади після повернення в рідне місто?
Відповіді на ці та інші запитання Рух ЧЕСНО разом із мером Скадовська шукав у рамках спецпроєкту з “Дзеркалом тижня”.
Дистанційне керування. Як працює механізм
— Пане Олександре, з якими викликами ви зіштовхнулися, коли довелося їхати зі свого рідного міста та релокуватися?
— З перших днів окупації ми працювали в дистанційному режимі. Розвезли техніку й організували робочі місця вдома. Цим займався десяток ключових людей, від яких залежать виплати всім бюджетникам. Головне було — налагодити зв’язок між працівниками й виконувати роботу. Сьогодні працює той самий механізм. Основне навантаження лягає на фінуправління. Воно виїхало майже в повному складі, завдяки чому ми змогли забезпечити рух коштів. Надходять податки до бюджету, звісно в меншому обсязі. Якщо дивитися на витрати, то понад 90 відсотків — зарплатний фонд. Казначейство не пропускає зараз якихось інших платежів. Також по одній людині працюють у юридичному, загальному та фінансово-господарському відділах.
Ми дистанційно запустили сім із 11 шкіл міста. І цього достатньо щоб забезпечити освіту вихованців, кількість яких, на жаль, зменшилася. Наші вчителі розкидані по країні, та й по всьому світу. Ті ж, котрі залишилися в окупації, — на простої, отримують виплати у вигляді окладу або мінімалки. Щодо російських шкіл, то окупанти відкрили п’ять. Учителі в них усі наші, але дуже часто це взагалі не вчителі, а люди, які просто погодилися бути вчителями. Є зовсім сторонні й непричетні до школи. Але впливати на це ми зараз не можемо.
— Зрозуміло, що ваш вплив на ситуацію в місті наразі мінімальний. Навіщо тоді, на вашу думку, продовжувати це урізане управління?
— Для того, щоб якнайшвидше організувати нормальний процес життя громади після деокупації. Плюс — необхідно підтримувати наших людей там. Тих, хто не пішов на співпрацю з окупаційною владою, хто залишився у простої.
— А що з депутатами вашої ради? Сесії проводили?
— Законодавство дозволяє зараз працювати без прийняття сесіями рішень. Тобто розширили повноваження виконкому, який теж проводимо дистанційно. На початку війни разів два організовували зустрічі в депутатами, ще коли місто не було захоплене військовими. Та вони й не захопили його, а просто зайшли в місто. Фактично, Скадовськ був вільний. На жаль, частина місцевих депутатів одразу пішла в колаборанти.
— Ви контактуєте з тими представниками влади, котрі залишилися в окупованому місті?
— Ну, з тими, хто перейшов на бік окупантів, — звісно, ні. А представники адміністрації, що досі у Скадовську, але залишилися вірними Україні, — всі на простої, отримують мінімалку. Ми їх не задіюємо, бо це небезпечно, для них насамперед.
Колаборанти. Чому люди переходять до росіян?
— Представники яких партій у вашій раді підтримали ворога?
— Одна людина — з ОПЗЖ, одна — з партії “Наш край”, одна — з Партії місцевого самоврядування. ОПЗЖ і “Наш край” — типові ситуації, бо це проросійські партії. Партія місцевого самоврядування — це така суто місцева партія, тут ситуація нетипова. Але немає такого, щоб усі з ОПЗЖ перейшли.
— Як думаєте, в тих, хто перейшов на бік РФ, — спрацював фінансовий інтерес чи вони справді підтримують ідеологію Росії?
— Якщо брати Скадовськ, то тут більше йдеться про недалекоглядність. Є, наприклад, депутат, який уже вп’яте чи вчетверте обирався, був у різних партіях, працював у міській раді заступником. Тобто той, який знає все господарство. Сказати, що йому було погано? Мабуть, були речі, які його могли не влаштовувати. Сказати, що він не любив українську мову? Та ні, і вишиванку носив. Їздив у ній по місту велосипедом. Сказати, що його залякали й примусили, — теж не можу. Чим його залякати, коли він навіть не бізнесмен? Він простий собі депутат, і його всі в місті знали.
Є також у виконкомі люди, які написали заяви на звільнення і пішли працювати в окупаційну адміністрацію. Почувши про такі наміри, я зустрічався з ними й переконував, що вони роблять помилку. Але тут спрацювали прагматичні інтереси: як прогодувати родину, як далі жити… Тобто люди йдуть на зраду через гроші, задля збереження майна, впливу. А тих, хто ідейний, — їх при владі було не так багато. Майбутнього в Україні в них немає. Та і в Росії кому вони, за великим рахунком, потрібні? Ну ось Янукович поїхав, яке в нього там майбутнє?
— Заочно повідомлено про держзраду депутатові Херсонської облради Булюку, який мав бізнес у Скадовську. Чи стало для вас несподіванкою, що він перейшов на бік окупантів?
— Коли чесно, то я думав, він утримається від цього кроку. Важко сказати, що його спонукало. Я з ним зустрічався й говорив неодноразово, і в нього була доволі обережна позиція. Ну, а те, що він проявив себе в загальновідомих речах, — це дивно. Цьому виправдання немає.
Насправді проблема в тому, що ключову роль у терорі на окупованих територіях відіграють саме зрадники. Коли росіяни прийшли, вони ж нічого не знали й не розуміли. Фактично, вони б нічого не зробили без допомоги місцевих та їхніх доносів, хто чим у місті дихає.
— Колаборанти були й до 2014 року. Були голосування за пролонгування розміщення Чорноморського флоту в Криму. Що стало переломним моментом у сприйнятті цих процесів суспільством?
— Приклад Криму для решти України був дуже негативним. Забрали Крим — і здалося, це вже назавжди й навіки. Ось багато хто після 24 лютого і подумав: якщо заберуть Херсонську область — то це теж назавжди й навіки, але сталося не так. Можна перемогти армію, та народ, який проти, — ні. Коли прийшли росіяни і були зустрічі з ними, вони самі казали, що “пропустили час, треба було на вісім років раніше”. І це справді так, ми за ці роки змінилися, люди інакше почали сприймати Росію та все, що з нею пов’язане. Сталося багато речей, які назавжди розвели шляхи України і Росії.
Життя в окупації. Тяжке знання
— Вони з вами про це говорили, коли 16 березня вас разом із заступником вивезли до себе? Вам погрожували? Ми тоді, в березні, моніторили ситуацію з викраденими головами й депутатами громад, і вона була кричуща.
— Ми там перебували пів дня. Хтось із моїх колег — на жаль, набагато довше. Сказати, що їм була потрібна якась конкретна інформація? То ні. Вони запитували, де в нас зброя, хто організовує спротив, де керівники якихось підрозділів… Але це були запитання, на які я просто не міг дати відповідей. Наша поліція одразу поїхала, і ми першого ж дня для патрулювання міста й громадського порядку створили громадський патруль.
На той момент це були військові, а не ФСБ. Їх насамперед хвилювало безпекове питання, щоб у місті не стріляли в спину. Ось цього вони боялися. Ще допитувалися, кому доповідаємо по господарській частині, кому звітуємо. Для них незрозуміло, що міський голова нікому не доповідає й не звітує.
Це був фактор психічного тиску, однозначно, щоб розуміли, хто тут головний і кого ми повинні слухатися. Погрожували: “Хочете, ми вас у камеру закриємо?”. Але обійшлося.
— Наразі народні депутати працюють над удосконаленням законодавства про колабораційні дії та державну зраду. Що, на вашу думку, важливо врахувати?
— Є питання з бізнесом. Маю знайомих підприємців, які залишились у Скадовську і, за великим рахунком, ці пів року працювали за українським законодавством, не реєструвалися. З 1 жовтня вони вимушені закритись, є заборона окупаційної адміністрації працювати без реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності за російськими законами. А згідно з нашим законодавством, господарська діяльність за законами РФ — це вже колаборація і підстави для застосування 112 статті.
Центральна влада має дати чіткі роз’яснення, що робити тим підприємцям. Люди, які мають роботу в магазині й не йдуть на вищі посади, де пропонуються вищі заробітні плати в рублях, — не стають відкритими колаборантами. Вони працюють у тому ж самому магазині або на тому ж самому підприємстві, продовжують годувати свої сім’ї. Закриття цих бізнесів штовхає людей до відкритої колаборації.
Псевдореферендуми і “включення” цих областей до складу Росії зроблять ситуацію ще жорсткішою. Це питання складне. Бо це сьогодні не бізнес, вони продають залишки. Підвозу товару немає, ціни шалені.
— Як живуть люди, котрі втратили роботу? Чи маєте змогу їм допомагати?
— Офіційно волонтерів і гуманітарних конвоїв у Скадовськ як не пускали, так і не пускають. РФ декларує, що привозить у місто все. Люди, котрі потрапляли в лікарні, кажуть, що їм дають медикаменти. Який асортимент, чи достатній для ефективного лікування — я сказати не можу. Але з індивідуальних розмов із лікарями ми знаємо, що дефіцит певних препаратів є. Ми потроху передаємо посилки, і є запит на індивідуальну передачу ліків людям.
Однак наші люди часто вимушені звертатися по допомогу до окупаційної адміністрації. Це десять тисяч пенсії, чотири тисячі — за дитину, якщо вона ходить до школи. Їм треба прийти й написати заяву, а гроші дають готівкою. У нас же в бюджеті коштів на це немає. Від громадської організації надаємо невелику грошову допомогу тим, хто справді її потребує. Це сім’ї, чиї будинки були зруйновані. Але це разові виплати, вони незначні — по 3,5 тисячі гривень.
Тепер ще й використання українських банківських карток заблоковане. Був момент, коли українська гривня перебувала в дефіциті, а сьогодні там за безготівкову гривню щось купити важче. Вже дехто просить рублі. Але гривня дозволена. Основні зміни відбудуться, коли скажуть, що гривня виводиться з обігу, коли змусять перереєстровувати майно.
— Окупанти вже вимагають замінювати паспорти на російські? Багато людей погодилося на російський паспорт?
— Весь період окупації говорять про заміну паспортів, однак для звичайних мешканців міста вона не примусова. Можливо, після оголошення про анексію підхід буде жорсткішй. Але, за останньою інформацією, кількість заявників, які отримують допомогу від росіян, перевищує кількість людей, котрі подали заявки на паспорти. У Скадовську до трьох тисяч заявок на паспорти є. Звісно, для тих, хто пішов працювати в адміністрацію чи міську раду, заміна паспортів обов’язкова. Ймовірно, є тиск на вчителів. Навіть комунальників примусово записують на отримання паспортів.
— Скажіть, після 24 лютого багато людей виїхало зі Скадовська? Скільки залишилося?
— Зі свідчень мешканців, які там залишилися, то в самому місті — третина, а то й менше. В селі лишилося більше, там людей не так торкалися процеси окупації. Загалом, точно до 50 відсотків людей виїхало.
— Як громада переживе зиму?
— Комунальні підприємства повністю підконтрольні РФ. Але Скадовськ — унікальний, тому що в нас немає центрального опалення. І питання запуску опалення кожен вирішує собі відкриттям газового крана вдома. Питання — чи буде той газ і як за нього платити, бо газ український, іде по нашій магістралі.
Ми прийняли рішення з 1 вересня припинити нарахування оплати за комунальні послуги, оскільки зараз не контролюємо цього процесу. Є люди, які по серпень продовжували сплачувати квартплату. Такий крок не дуже популярний.
— Скільки недоотримує бюджет за весь цей час, це велика частка? І за рахунок чого втрати?
— Велика. Майже 30 відсотків. Це місцеві податки, ПДФО, який платив бізнес. З першого дня війни їм дозволили не платити ПДФО. Орендні платежі, плата за землю, плата за оренду майна — ці надходження в місцевий бюджет припинились. У нас є статті, які збільшилися: це ПДФО від бюджетних установ, силові та військові структури, які зареєстровані в Скадовську і продовжують функціонувати дистанційно. Допомагають також великі підприємці ІТ-сфери, які зареєстровані в Скадовську, працюють дистанційно і сплачують податок до місцевого бюджету.
— У ЗМІ пишуть, буцім окупанти перевозять свої родини в Україну і селять їх тут-таки, на окупованих територіях, у чужі готові квартири. У Скадовську такого не було?
— Кажуть, що є. Точно зайняті громадські будівлі, такі як готелі. Що стосується приватного сектора, прямо таких масових випадків, — то немає.
Плани після деокупації. Буде непросто
— Ми чекаємо успіхів ЗСУ на Херсонщині, які будуть ваші перші дії після деокупації громади?
— Одразу буде створено військову адміністрацію, на чиї плечі ляже забезпечення безпеки тим, хто там залишився, і тим, хто повертатиметься. Люди змучені. Процес передбачається складний. Насамперед треба буде забезпечити основні потреби життєдіяльності людей, воду, світло, медицину. Щоб люди стали повертатися в місто. Людина, яка переїхала в Київ і там уже заробляє, вагатиметься, чи їхати назад. І місто може втратити спеціаліста. Заробітні плати у нас середні, хоч і не мінімальні.
Плюс — знову постає питання колобарантів. Точніше — людей, котрі погодилися взяти російські паспорти і йти працювати на окупантів. Наприклад, лікарня, в якій понад 300 працівників. Керівник лікарні пішов на співпрацю, утворив організацію за російським законодавством і, фактично, взяв у заручники весь колектив, який продовжує сьогодні працювати під керівництвом окупаційної влади. Можливо, їх змусять отримати паспорти для продовження нарахування заробітної плати в рублях. Вважати їх усіх зрадниками? Не знаю. Доведеться розбиратись. І це завдання насамперед для держави. Але в лікарів мета — зберегти життя людей.
Або інший приклад. Людина йде сама й очолює якийсь напрям роботи із власної ініціативи. Ніколи не працювала у самоврядуванні, а тут очолила управління соцзахисту окупаційної влади. Потрібно ситуації розрізняти. Не знаю, чи впораються правоохоронна сфера й наше законодавство.
Ірина Латиш та Анастасія Соболь для “ZN.ua”