Сергій Козир – один із тих управлінців, хто прийшов у велику політику з регіональної виконавчої влади. З 2019 року він працював у Херсонській ОВА — від радника голови та заступника до очільника адміністрації. А згодом став народним депутатом.
Поспілкуватися з Сергієм Козирем нам вдалося лише у 2026 році. Говорили про його прихід у Херсонську ОВА та формування команди, про інфраструктурні проєкти й підряди, про довибори 2021 року та механіку “обміну” посад. Також мова йшла про його помічників і токсичні кадрові історії.
– Почнемо з 2019 року. Як Сергій Козир потрапив на Херсонщину?
Була така президентська програма “Ліфт”. Я про неї дізнався, коли призначали голову обласної державної адміністрації Юрія Гусєва.
– Гусєва ж призначали, тому що він – друг Арахамії (Давид Арахамія – нардеп, голова депутатської фракції політичної партії “Слуга народу”, – МОСТ).
Я не знаю, хто – друг, хто – ні.
– Ми ж знаємо. Тобто, є питання до програми “Ліфт” вже на цьому етапі.
Яке відношення Гусєв має до програми? Я тоді подався для участі у ній.
– Тобто, ви йшли–йшли… і вирішили податися. Так?
Так. Сто відсотків. Можете вірити, можете не вірити. Мені немає чого приховувати. Я жив на той момент у Павлограді і переїжджав у Київ. Продавав квартиру, продавав машину. Я навіть пам’ятаю, де це сталося. Дорогою між Києвом і Решетиловкою зателефонувала дівчина і сказала, що мене запрошують на співбесіду. Було три або чотири співбесіди.
Я детектор брехні проходив, потім приїжджав на Херсонщину, спілкувався з Юрієм Гусєвим, потім знову їхав до Офісу президента, там проходив співбесіду.
– Тобто, ваше колишнє місце роботи у Ахметова ніякої ролі в цьому не грало?
– Я у Ахметова ані дня не працював.
– А у кого?
– Я працював в Донецьку на державних шахтах, а потім – на “Павлоградвугіллі”. Ну щодо Ахметова це ж умовна така історія… У Ахметова ми всі тоді отримували електроенергію і все інше (92,11% акцій “Павлоградвугілля” належить ВАТ “Авдіївський коксохімічний завод”, підконтрольному компанії Ріната Ахметова System Capital Management, а ще 7,82% – афіліатам цієї компанії, – МОСТ).
– Тобто, ваше призначення не пов’язане із зв’язками Ахметова і Вадима Новинського з Гусєвим?
Взагалі.
– Тобто, ми можемо сказати, що ви чесно зайшли, і вас, людину з вулиці, взяли керувати?
Чесно. Можу це підтвердити на будь-якому директорі брехні. Таких було три людини в країні.
– А хто ще?
Нас заходило двоє заступників Гусєва: я і Світлана Чепига. А ще був Андрій Оніщенко – голова Генічеської райадміністрації.
– Тобто ви так з вулиці, грубо кажучи, зайшли і вам відразу довірили адмініструвати мільйонні державні підряди на “Велике будівництво”, все інше?
Я заходив радником на той момент, коли проходило все це призначення. Потім призначили. Що доручали, тим і займався.
Я все життя працював в шахті, я все життя працював на виробництві. Я з 2003 року працював в шахті. І на той момент, коли я переїжджав на Херсонщину, у мене було майже 15 років стажу. У Донецьку я працював на менеджерських посадах. Коли приїхав у Павлоград, працював саме на виробництві, бо розумів, що таких, як я, керівників дуже багато. У мене була найкраща дільниця. На той момент найбільший видобуток давали і встановлювали рекорди (згідно з біографією, оприлюдненою у відкритих джерелах, Сергій Козир з січня 2015 року по серпень 2019–го працював на підприємствах “ДТЕК Павлоградвугілля” та “Донецька вугільна енергетична компанія” на 10 різних посадах – від гірничого майстра до першого заступника генерального директора, на більшості посад працював менше року; під час роботи у Донецьку Козир з 2004 по 2014 рік працював на 12 різних посадах на вугільних підприємствах, і на більшості – також менше року, – МОСТ). Але потім для себе я зрозумів, що є шанс, і мені потрібно приїжджати до Києва, тому що Павлоград – таке депресивне місто.
– Але з Павлограду ви привезли частину вашої команди, яку (ви не любите цю назву, але…) в обласній адміністрації прозвали “шахтарІ”.
Та чого я не люблю цю назву?
– Якось ми з вами навіть на підвищених тонах розмовляли через це.
Це ж ви так ставитеся. А щодо мене – “шахтарі” і ”шахтарі”. Мені абсолютно байдуже.
– А як їх треба було називати?
Я не привозив нікого ані з Павлограда, ані з Донецька.
– Віталій Караваєв, який під час вашої роботи в Херсонській ОДА працював заступником директора Департаменту розвитку територій, начальником управління будівництва та фінансового забезпечення, здається, приїхав з Павлограда.
Ну він з Павлограда, але я з ним познайомився в Херсоні.
– Але ж поступово ви перетягли кількох людей, з якими давно знайомі. Едуард Науменко (під час роботи Козиря головою Херсонської ОДА працював його заступником, – МОСТ) – це ж ваш кум?
Ми з ним працювали в Донецьку, і дружимо ще з 2007 року.
– Тобто можна сказати, що це була ваша група? Ці люди опинилися на Херсонщині після вас.
З Едуардом ми дружимо давно. Разом працювали в Донецьку, потім – у Павлограді. Потім я приїхав на Херсонщину і його покликав. Тому що мені потрібно було на когось спиратися. Повірте, робота і підхід держслужбовців в Херсонській обласній адміністрації на той момент були такі собі. Не знаю, якими вони керувались принципами, але для мене було важливо виконати те завдання, яке ставив на той момент Президент.
– Ну того ж Науменка майже відразу поставили головою тендерного комітету по дорогах, по будівництву і так далі.
Ні, головою тендерного комітету він не був (згідно з протоколом тендерного комітету Департаменту будівництва та інфраструктури Херсонської ОДА, його очолював головний спеціаліст відділу якості, технічного контролю, нових технологій та експлуатаційного утримання Едуард Науменко, – МОСТ).
На той момент міністром інфраструктури Олександром Кубраковим була поставлена задача створити при обласних адміністраціях агенції, які зможуть взяти на себе ці всі дороги. І він (Науменко, – МОСТ) проходив всю юридичну процедуру реєстрації, всі ці податкові, тобто, він створював цю агенцію з нуля. Потім там набирали туди людей. Він був керівником цієї агенції. Тендерами займалися інші люди, які, в принципі, зараз працюють в адміністрації (Херсонській ОВА, – МОСТ) в тому ж напрямку. Далі працювали, і працювали, повірте, так, що, вимагалося з нього (Науменка, – МОСТ) більше, ніж з будь–кого іншого.
– Вимоги – це одне, а відповідальність – зовсім інше. Подейкують, що у Світлани Васіної (ексдиректорки департаменту розвитку територій Херсонської ОДА, – МОСТ), яку затримало НАБУ (Васіній оголосили про підозру у завищенні вартості техобстеження об’єктів соціальної інфраструктури, які були пошкоджені через війну, – МОСТ), у Ватсапі знайшли переписку, в тому числі з людьми з вашої команди, ще з 2020 року, де вона старанно фіксувала різні оборудки. Чули таке? А якщо виявиться, що це правда?
Для цього є правоохоронні органи. Завжди казав, коли працював на Херсонщині, і зараз кажу, якщо є до мене якісь питання, я готовий з кожним піти до правоохоронних органів. Я точно знаю, що моя совість чиста. Я працював, як той студент, який спочатку працює на заліковку, щоб потім заліковка працювала на нього. І я працюю на кар’єру, і мене цікавить найбільше тільки кар’єра в своєму житті. І коли працював на Херсонщині, я так і працював. Тому, якщо там є якісь записи або щось інше стосовно членів моєї команди…
– Ви чули цю байку чи ні?
Ні, я тут від вас вперше таке чую. Дивіться, я точно на це не впливав. Якщо ви вже дійшли до питання тендерів, можете побачити, скільки тендерів було при мені…
– Але ж ви – перший хто скасував своїм розпорядженням тендери по місцевих дорогах. У 2021 році було розпорядження. Було декілька таких субвенцій, по яким ви скасували тендери.
Ні, давайте перевіряти. Такого точно не було. Я пам’ятаю, що у 2020 році була історія, що до якоїсь суми можна було прямі договори укладати. А я там точно ми нічого не відміняв. У нас усі дорожні роботи проходили через тендери. Можете подивитися по всіх переможцях тих тендерів. В мене було переможців – більше 40 компаній. Тобто там не було якихось улюбленців. Хто переміг, той будував дороги.
Було важко з ними (переможцями тендерів, – МОСТ) працювати, тому що дуже багато приходило без персоналу і техніки, просто продавали субпідряди. Але ми працювали, залучали правоохоронні органи. Багато з ким розривали договори, по новій запускали… Дивіться, тут мені немає чого приховувати.
– Вам – так. А членам вашої групи “шахтарів”?
Дивіться, я можу відповідати тільки за себе і за відображення в дзеркалі. Щодо тих, з ким я спілкувався… Ну за Едуарда можу поручитися… Ну знову ж таки поручитися на 100% я можу тільки за себе. Якщо є питання до членів команди… Коли я працював в адміністрації, людей було багато. Хто вони, як вони… Нових людей там ніколи не було.
– Як ви стали головою адміністрації? Як це відбувалося?
Ну я дуже не хотів, щоб це було.
– Ви ж будуєте кар’єру, а це ж – нова сходинка.
Моя родина жила в Києві. З 2019 року, ще до початку роботи в адміністрації. Я в Київ переїхав ще в травні чи у червні. На Херсонщину я приїхав в серпні. Тобто, родина була в Києві, діти пішли там до школи, дружина – в Києві. Тому, в принципі, давайте чесно, я точно не планував на Херсонщині залишатись так довго на той момент. Але… А потім вийшло так.
– А як це відбувається технічно? Мені цікаво. Вам хтось телефонував? Кирило Тимошенко (заступник керівника Офісу Президента України у 2019–2023 роках, – МОСТ) чи хто?
Ні. Коли Юрію Гусєву запропонували очолити Укроборонпром і він погодився, викликав мене і сказав: “Буду пропонувати тебе як виконуючого обов’язки. Далі буде співбесіда з Президентом. Залишать чи не залишать [на посаді] – це твоя робота”.
А в той період Президент приїжджав на Херсонщину три рази, і всі програми по “Великому будівництву” представляв я: по амбулаторіях, по аеропорту, КПВВ, мостопереходу…
– Деякі амбулаторії так і не добудовані. В Архангельському (село у Високопільській громаді на Херсонщині, – МОСТ) під час бойових дій розбомбили так не запущену амбулаторію.
Ні, вона була запущена. Все було зроблено. Там єдина була перепона у тому, що колишній голова цього села пропонував замість газового опалення твердопаливне. В проєкт були внесені зміни, та згодом все ж повернулися до варіанту з газовим опаленням.
– На фото, нещодавно зроблених у розташованій на ТОТ Херсонщини Старій Збур’ївці, місцева амбулаторія стоїть віддалік нікому не потрібна.
Але вона була добудована. Я пам’ятаю, приїжджав туди, дивився, там йшов процес введення у експлуатацію. Тобто, всі об’єкти, які були збудовані в Херсонщині, я їх всі представляв Президенту. Тому що я за них відповідав і знав всю специфіку.
– А чи правда, що голова облради Олександр Самойленко і його майбутній перший заступник Юрій Соболевський спочатку допомагали вам, просували вас на посаду голови ОВА через свої контакти в Києві, а потім почали вас “мочити”?
Я не знаю, з ними про це я не спілкувався. Не знаю, просували вони чи не просували.
– Ну, а потім, коли вони почали вас трошки “мочити”, нашіптувати в Києві?
Ну нехай нашіптують. Мене ніхто ніде не просував. Я, по-перше, працював на своїй роботі, і коли Юрій Гусєв йшов в Укроборонпром, у мене з ним була домовленість, що я піду також працювати туди, де мені краще працювати.
– Ну Соболевському ви помстилися у минулому році, забравши у нього партійну організацію.
В сенсі – забравши?
– Ми ще поговоримо про це. Якась там помста все ж таки, здається, була.
Я нікому ніколи не мщу. Навіщо я буду кидати камінь у кожну собаку, яка гавкає? Ми йдемо вперед і виконуємо свою роботу.
–А собака все-таки гавкала?
А вони завжди гавкають.
– Повернемося до справ минулих. Не можу не спитати про дещо. Хоча, питання, може, і дурнувате. Падіння флагштоку у 2021 році – це був якийсь знак чи ні?
Та який знак! Це був, культурно кажучи, прорахунок будівельників, які це робили. Лопнула стропа і флагшток впав. Якщо б цього не сталося, цей флагшток був би найкращим в Україні. По-перше, збудований за нуль гривень з бюджету. По-друге, він був зроблений в такому форматі, як Бурдж Халіфа (найвищий хмарочос у світі, розміщений у місті Дубай і збудований за технологією “армоване ядро”, яка дозволяє споруді зберігати стійкість під час сильних вітрів, – МОСТ), тобто, можна було підсвічувати будь-який прапор будь-якої країни або будь-якої організації, яка б до нас приїжджала.
– Флагшток цей досі лежить порізаний на куски на одному з комунальних підприємств.
Нащадки будуть пам’ятати. Але зараз стоїть інший, споруджений, до речі, теж без бюджетних витрат після деокупації Херсонщини, на другий день.
– По якому росіяни почали відразу “насипати”.
Дивіться, “насипають”, не “насипають”, але він стоїть. Гештальт закритий, це – найголовніше.
– Як ви стали кандидатом в нардепи? Розкажіть про цю історію. Тільки коротко. Я знаю її, скажемо так, трошки кулуарно. Спочатку планували призначити, вірніше, висунути, наскільки я знаю, Лізу Мережко – плавчиню, чемпіонку Європи, світу, Паралімпійських ігор.
Дивіться, я взагалі до питань партійної історії і погодження кандидатів не маю відношення. 1 березня 2021 року мене призначили головою обласної державної адміністрації, а 2 березня я спитав Кирила Тимошенка про вибори. Я казав: “Оскільки [Ігор] Колихаєв виграв вибори [Херсонського міського голови], будуть довибори [народного депутата України по виборчому округу №184]. Ми робимо гарні речі під егідою Президента. Потрібно визначити людину, яку ми будемо долучати для того, щоб створювати позитивний імідж…”.
– Тобто, було потрібно підключити адмінресурс?
Ні, навіщо адмінресурс? Не адмінресурс. У кожного є свій адмінресурс. Хтось табличками (маються на увазі адресні таблички від благодійного фонду Ігоря Колихаєва, – МОСТ) округ “засіває” і яблуками. У когось – інші питання. Тут справа вже не в адмінресурсі. Окей, я можу дати цей адмінресурс: беріть, будуйте.
– Так Колихаєв теж за державні гроші, як виявилося, це робив.
Ну, дивіться, я не знаю. Я ніколи не обговорюю людину позаочі. Навіщо? Я єдине казав: “Давайте когось будемо готувати. Беремо цю людину, її ж потрібно готувати”. Тому що я розумів, рано чи пізно стане питання як допомагати людині у виборах. Зрозуміло, що моя позиція була: просто скажіть хто і нехай працює. Відповіді я не почув.
Задав теж питання Юрію Соболевському, говорю: “Юр, кого ми готуємо?” Він каже: “Чекаємо, поки визначить там вище партійне керівництво”. І визначали доки лишилося три дні до закінчення терміну подачі кандидатів від політичних партій.
– Лізу Мережко Колихаєв вмовив не балотуватися, вона відмовилась.
І що? Я не знаю, не пам’ятаю, що там було.
– Я точно пам’ятаю. Давайте буду вам нагадувати.
Давайте. Точно пам’ятаю, що там була Ліза Мережко, але не знаю, чому і що. Вже точно не пам’ятаю.
– Колихаєв фінансував участь Лізи у змаганнях, і він її просто попросив не балотуватися.
Да, я також щось таке згадую, але не пам’ятаю, від кого вона повинна була йти.
– Від “Слуги Народу”.
Від Слуги? Ну, можливо. Колихаєв просував Геннадія Лагуту. Ну а мені зателефонував Кирило Тимошенко і сказав: “Президент визначив, що ти йдеш на вибори”. Я кажу: “Ну що я зробив поганого? Краще давайте мене виженуть. Ну навіщо це? Я ж попереджав. І ось до виборів залишається десь місяць. І дуже важко, коли ти не працював у цьому напрямку, не приділяв цьому увагу системно”.
– Тим більш – на такому складному окрузі.
І оскільки системно не приділяв увагу, то зрозуміло, це буде важко. Зрозуміло, ми там свою роботу робили, але потрібні зустрічі з людьми, спілкування. Коли ти робиш щось, звітуєш про це у Facebook, коли люди щось чують від третіх осіб – це одна історія. Коли ти з ними зустрічаєшся або твоя команда працює, це – дещо інша історія. Але команда є, я – людина командна. Президент сказав: “Будемо працювати”. Тому 29 вересня 2021 року я вирушив у передвиборчий тур.
– Як відбувався обмін вашої посади голови ОДА на мандат? Ви брали участь у цьому процесі чи це відбулася без вас?
Ні, не брав. З 29 вересня по кінець жовтня я щодня проводив по вісім–дев’ять зустрічей з виборцями. Я виїжджав з дому десь о шостій–сьомій годині ранку і повертався пізно увечері. За цей період я був два рази в Києві. Навіть не пам’ятаю, з яких питань. Це точно було пов’язане саме з виборами. Деталей вже не пам’ятаю.
Як проходив цей обмін, я точно знаю. Не знаю, навіщо це робилося. Потім я зрозумів, чому президент направив мене. Тому що у мене був рейтинг і не дуже великий, але був найнижчий антирейтинг.
– Вас просто там ніхто не бачив, не знав.
Про мене не знали поганого.
– Але й хорошого не знали.
Хороше знали: мої вчинки і дії, які я робив на Херсонщині. Наприклад, ремонт дороги від Берислава до Великої Олександрівки. Вона була вбита, ця дорога. Дуже багато було зроблено таких доріг.
– Ну вони і зараз, не дивлячись на те, що усе розбите під час війни, виглядають пристойно.
За два з половиною роки моєї роботи на Херсонщині, ця дорога – рекорд по капіталовкладенням. І це не тому, що я йшов у депутати, я тоді навіть про це не знав. Ми просто вкладали кошти, тому що звертали увагу на напрямок: дорога до моря, до Генічеського району. Для Херсонщини туризм – одна із важливих справ, і тому дорога – це пріоритетна історія.
– Давайте все–таки повернемося до обміну. Як ви дізналися, що буде обмін, що ваше місце віддадуть Лагуті, щоб він не хотів виграти вибори?
Дивіться, я про це дізнався під час однієї з поїздок до Києва. Я так розумію, Колихаєв їздив у столицю, казав: “Ми виграємо по рейтингах”.
– А до кого він їздив? До Тимошенка?
Думаю, що так. Мабуть, до нього. Точно я не знаю, куди він їздив. Кирило займався, в принципі, цими виборами.
Наша команда казала, що у нас, у мене вищий рейтинг. Вони казали, що вони нас на 8% перемагають. У нас казали, що ми на 8% перемагаємо. Найгірше, що для мене могло бути – це нічия. Я працював там цілий місяць. А Колихаєв переслідував свої інтереси. Гєна [Лагута] був просто як технічний кандидат. Хоча він – дуже гарний хлопець. Я думаю, це з них всіх один із найпорядніших людей, який був. Шкода його, але маємо те, що маємо.
Я з ним дуже гарно дружив, і коли ми стали суперниками на виборах, це мені і йому було дуже некомфортно.
– А ви до того були знайомі?
Він же працював заступником голови облради. Потім я дізнався про те, що там буде (про обмін мандата нардепа на крісло голови ОДА, – МОСТ). Я казав: “Навіщо це робити? Ми і так переможемо”. Я точно був в цьому впевнений. Ну і наша команда так казала. Ну зробили як зробили. Не я приймав це рішення.
– А як вам взагалі на це було дивитись? Чисто з людської точки зору? Пам’ятаю той день, коли ми всі зібрались на третьому поверсі адміністрації, в коридорі, ці дивні розповіді, увесь цей сюр.
У мене є там своя історія і думки з цього приводу, але я точно їх не буду озвучувати на камеру.
– Ну це (призначення Геннадія Лагути головою Херсонської ОДА, – МОСТ) помилка була.
Якщо дивитися з моєї сторони, то точно це не потрібно робити. Ми б залишились точно при своїх, і все б у нас було як у політичної сили. Чому так зробили? Не знаю.
– Колихаєв вмів якось вмовляти.
Ну, я не думаю, що він вмів. Може, і навпаки було. Ну, то така історія.
– Його хтось вмовляв?
Дивіться, я ж кажу, у мене своя історія, своє бачення цього всього процесу.
– Аваков там грав якусь роль чи ні?
Та я взагалі не знаю про цю історію. Я чув, що там він (Ігор Колихаєв, – МОСТ) десь працював або був знайомим.
– Близьким знайомим, скажемо.
– Близьким – це можна про дружину з чоловіком сказати, а як там у чоловіків, я не можу сказати.
– Політично близьким.
Можливо. Я політикою не займався і, мабуть, не займався би взагалі, якби не ці вибори. Я навіть під час роботи в адміністрації взагалі не звертав увагу на політичну приналежність тієї чи іншої людини. Я працював з людиною як людина, яка займає посаду. Ким би вона не була, з якої б партії. Мені було абсолютно байдуже, хто тут – від “Слуги Народу”, від ЄС, або “Блоку Сальдо”, “Нашого краю”, ОПЗЖ…
Я з них питав, як в шахті звик питати, тому мені було байдуже абсолютно. Людина прийшла отримати зарплатню за виконання своїх повноважень, а не за партійність.
– Як опинилася у вашому оточенні і стала вашою помічницею Ольга Осипенко (експомічниця ліквідованого проросійського нардепа Іллі Киви, яка стала депутаткою окупаційної Херсонської обласної думи від “Єдиної Росії” і заочно засуджена в Україні до 10 років позбавлення волі, – МОСТ)?
Ми з нею познайомились, коли Стремоусов та деякі інші, скажемо так, незрозумілі персонажі ініціювали громадську кампанію щодо пасажирських перевезень. Тобі була “війна” на привокзальній площі.
Ця Оля Осипенко прийшла до Юрія Гусєва, розповіла про ситуацію, він мене викликав і каже: “Розберіться”. Я, коли занурився у цю проблему, хотів переформовувати сферу пасажирських перевезень, створити там прозорий конкурс з чіткими критеріями.
Там дуже було багато питань. Наприклад, вантажні автомобілі перероблялися у пасажирські.
– Ну ви бачили, чим туристів возили на море.
Так. І органи, які відповідали за це, чомусь не бачили цих історій.
– Там усім “рулив” Ігор Пастух.
Точно. Він там був. Та я не можу сказати, що він усе зробив, тому що я свічку не тримав.
Там, в принципі, дуже багато людей, які працювали в тому департаменті, були дотичні до того, що сталося. І потім і він (Пастух, – МОСТ) пішов, і там інший пішов.
– Ні, Пастух не був в департаменті, він був у Укртрансбезпеці.
Але там питання і до департаменту, і до Укртрансбезпеки. От я розбирався, і Оля допомагала як фаховий юрист. Потім це питання більш–менш вийшло на нормальні рейки.
– Потім все закінчилось стрільбою в пресклубі “Нового дня”. Нормальних рейок там точно не було.
Ну, дивіться, потрібно просто було доводити все до логічного завершення.
– А ви з правоохоронцями взагалі, з їх керівництвом тоді розмовляли, пояснювали, що одна з впливових гілок у тій історії зі стрільбою, з Стремоусовим, з Осипенко – поліція? Осипенко – це ж продовження “руки” з Лютеранської (Головне Управління Національної Поліції в Херсонській області розташоване за адресою: вулиця Лютеранська, 4, – МОСТ).
Я не знаю, де воно, що воно. Не вираховував зв’язки.
– З Олександром Прокудіним ви про це розмовляли, коли він був начальником поліції?
Розмовляв. Зрозуміло, на той момент Пастух вже не був головою Укртрансбезпеки, його відсторонили, і там ми розмовляли із виконуючим обов’язки. Тривала постійна боротьба з перевізниками, боротьба з фурами, які псували наші дороги. Ну, в принципі, давайте так, чесно поклавши руку на серце, можемо сказати: нічого не вийшло. І досі воно все так по Україні: як їздили з перевантаженнями, так вони їздять. Не все вдалося, але…
– І як Ольга Осипенко стала вашою помічницею? Оце цікаво. Тобто людина, яка працювала з Ківою, несподівано йшла–йшла по вулиці, і ви вирішили…
Ні. Ми ж з нею працювали, і вона була як юрист – фахова, непогана. На той момент вона була в Херсоні. Вона працювала і у Новій Каховці. Там був потрібен юрист, який би працював з громадянами, надавав допомогу. Я приїжджав раз на два тижні на Херсонщину. В Новій Каховці була відкрита моя громадська приймальня, де вона збирала всю інформацію, ми фахово відповідали і давали людям звіт. Все. Під час окупації, я казав їй: “Виїжджай, будемо далі працювати”.
– А що вона сказала?
Вона казала: “Я збираюсь”. Вона на моє прохання допомагала і працювала з деякими нашими громадськими організаціями. А потім чогось не виїхала. Ну не виїхала, ми її відправили у безкоштовну відпустку, в принципі, і все. А потім вона виїжджала в Казахстан, я пам’ятаю. Коли ми дізналися про її співпрацю з росіянами, звісно, прибрали з команди.
– З Осипенко зрозуміло усе. А як ви збирали цих “зашкварених” прокурорів навколо себе: Короля, Стрижака?
Хто такий Стрижак?
– Був такий у вас радник в Херсонській ОВА. Колишній прокурор Каланчацького району. У нього там кримінальна справа була смішна, де він підсудному в зал суду приніс ніж, передав тайком і той хотів себе зарізати. Дуже смішна історія, якась така фантасмагорична. Я пам’ятаю, що він став вашим радником.
Ну, значить, хтось привів, хтось представив.
– А як це відбувається? Приводять до вас Короля і кажуть: “Ось – хороший прокурор”.
Я – не всемогучий, всі питання я точно закривати не можу. Є робота там з правоохоронцями, є робота там за іншими напрямками.
– Але коли призначаєте людину радником чи помічником навіть на громадських засадах, ви ж хоч трошки про її бекграунд дізнаєтеся?
Ось ви мені розказали за цього Стрижака, а я точно його не брав.
– Я про це написав. У нас була стаття “Збирає кримінально–прокурорський флешрояль: у радниках у губернатора Херсонщини з’явився ще один одіозний екс–прокурор“.
Я почитаю її. Можливо, я десь щось пропустив. Можливо, потрібно раніше було провести це інтерв’ю. У мене немає якоїсь суперпотужної команди.
– І зараз у вас багато помічників. Той же Король.
З багатьма з них я працював ще на Херсонщині, зовсім нових людей дуже мало.
– На сайті Верховної Ради серед ваших помічників є такий собі Андрій Єленіч. Це ж директор ПРАТ “Укратоменергобуд”, наскільки я розумію.
Ми з ним познайомилися, коли будували в Херсоні мостоперехід, і я його взяв помічником. Тому що він фахово розбирається у правових питаннях.
– Тобто, людина з компанії, яка отримала найбільший підряд і найбільше бюджетних грошей за вашу каденцію голови ОВА, стала вашим помічником. Якось дивно виглядає. Я продивився транзакції, ви платили їм постійно.
Компанія цей підряд отримала ще у 2017 році.
– Ну я не кажу, що ви її привели. Але гроші на неї пішли після того, як Президент приїхав і відвідав будівництво мостопереходу.
Тоді головою ОВА був Юрій Гусєв, і мені дали завдання, щоб цей мостоперехід був добудований до 30–річчя Незалежності України. Мостоперехід добудований.
– Перша черга.
А більше грошей не давали, тільки на першу чергу. І в подальшому це все ж зупинилося, а ми не могли продовжити, тому що проект був розроблений як цілісний комплекс. Тобто, навіть вводити в експлуатацію було неможна, і він працював у тестовому режимі до моменту, поки його перекрили. Тому мостоперехід фізично є.
– Але там продовжувалася робота. Вже Лагута вигнав цю компанію, цих дивних людей.
Моя задача була побудувати, я побудував. Люди роботу виконали. Між іншим, розуміючи, що буде такий бекграунд, я створив робочу комісію, де залучали правоохоронців і всіх, у кого можуть бути питання. Вони приходили на наради, ми їм роздавали всі документи, вони дивилися, розуміли, що у них був дорадчий голос.
Ми казали: “Дивіться, ось плануємо платити, якщо є питання, зараз їх озвучуйте, щоб потім не було питань”. І в кожному протоколі у мене десь вони були. Тобто для себе я точно підстрахувався.
– Просто дивно, що керівник компанії, яка отримувала 100–мільйонні підряди, став вашим помічником.
Я ж приїхав на Херсонщину тільки з другом, який зі мною пройшов дуже великий шлях. Мені потрібні люди, на яких я можу спиратися. Ви б прийшли до мене, працювали б з вами. Якщо б ми раніше інтерв’ю провели, можливо б ви працювали у медійних службах.
– Ні.
Умовно кажучи. Тому, дивіться, мені абсолютно байдуже, і ви ж бачите, я десь помилявся, на щось не звертав уваги. Я до кожного ставлюся, як до людини, яка може фахово дати відповідь на те або інше питання. І ніякі там підряди не грають ролі. Мені ця історія не цікава взагалі.
– Ви прийшли на інтерв’ю у флісці з надписом “ВПО України”. Давайте поговоримо про умовну партію ВПО. Будемо називати її умовно вашою громадською організацією, хоча там не тільки ви. Вона заявляє себе як головного гравця на цьому “полі” вимушено переміщених осіб, окупованих, деокупованих територій. Очевидно, що це буде партія, скоріш за все. У вас взагалі є розуміння цієї маргінальної стезі, по якій ви зараз ідете з метою стати впливовою політичною силою?
Нічого маргінального у цьому немає. Це питання дуже важке, ним ніхто не хоче займатися.
– Давайте без популізму.
Спілкування з людьми – це найважча робота, яка може бути. Тому що у кожної людини своя думка, в кожної людини свої, вибачте, “таргани”.
– Але якщо ви будуєте партію, вам потрібні 5% підтримки.
А з чого ви взяли, що ми будуємо партію?
– У бесідах ваші колеги по парламенту називають її вже партією. Я кажу: “В мене буде з Козарем інтерв’ю”. Пропонують спитати вас про партію ВПО.
Так спитайте у них за їхню партію. Ну чого ж вони не стали в нашу партію з 2022 року і не пройшли цей шлях разом з нами. Не зустрічались з людьми, не допомагали людям, не вирішували їх питання. У першу чергу, ми – про допомогу людям.
– Ви роздаєте подарунки, пакети різні. Мені, до речі, прислали фотографію одного з цих пакунків. А чи є у вас розуміння політики держави щодо ВПО? Що ми будемо робити? Очевидно, що ми йдемо в Євросоюз. Скоріш за все, після того, як буде якесь перемир’я, у нас спитають, де наші політики по кожному напрямку, і в тому числі – ВПО. У вас є розуміння що з цим робити?
Дивіться, ви, мабуть, чули мої неодноразові інтерв’ю. Я вам можу точно заявити, цілісної державної політики поводження з внутрішньо переміщеними особами, людьми, які постраждали від війни, немає. Немає з 2014 року.
– ГО “ВПО України” її напише чи ні?
Дивіться, ГО ВПО може написати все, що завгодно, але це комплекс підходів.
– Мені казали, що ваша група “ВПО України” (народні депутати від партії “Слуга Народу” Максим Ткаченко, Сергій Козир і Руслан Горбенко, – МОСТ) трошки ображена на Офіс Президента України і на Кабмін, і на всіх. І ця образа згуртувала вас. Але, з іншого боку, ну, хто має написати цю політику?
Згідно із законодавством, це повинен робити Кабінет Міністрів України. Він цього не робить. Ми це казали ще попередньому прем’єр–міністру, і з цим прем’єр–міністром я неодноразово зустрічався. Зараз є якісь понад 10 програм для внутрішньо переміщених осіб, але це програми, які, знаєте, такі розпорошені. Хто у нас відповідає за відбудову житла? Міністерство відновлення. Хто відповідає за виплати для ВПО? Мінсоцполітики. Хто відповідає там за дуже важливі зокрема для Херсонщини питання права власності? Міністерство юстиції. Тобто все розпорошено, а єдиного органу немає. На моє бачення, повинен бути єдиний орган. Як він повинен називатись, це вже інше питання. Точно він має підпорядковуватися виконавчій гілці влади, і це буде міністерство або якась агенція.
Скоріш за все, це повинно бути Міністерство, як було Міністерство реінтеграції раніше. Просто його потрібно зараз переформатувати, тому що Міністерство реінтеграції тоді розпорошувалось.
– Зараз ми знову тикаємо пальцем у якийсь колективний Кабмін, який має розробити політику. А вам не здається, що для вашої майбутньої, можливо, політичної сили було б краще, якщо б ви її розробили?
Я цим зараз займаюсь. У нас була зустріч з Президентом два місяці тому, ми це питання озвучили. В принципі, Президент почув, зрозумів. Президенту доносять ту інформацію, що там ВПО – це дуже погані люди. І в Кабміні кажуть: “Так вони не працюють, вони нічого не роблять “. Це говорять ті люди, які просто не розуміють взагалі проблематики переміщених осіб. Я впевнений, щодо ВПО “середня температура по палаті” нормальна: вони – такі ж громадяни України, як і усі інші. Тому зараз ми займаємося написанням візії державної політики. Повірте мені, це буде така фундаментальна історія, яка точно повинна охоплювати весь спектр роботи держави.
– Ось я і кажу, чому б вам не створити цю політику, презентувати і рухатися?
Я презентував вже щонайменше дві–три програми, з яких потім отак виривали шматочок і запускали програму. Я кажу: “Дивіться, щоб організм жив, він повинен бути цілісним. Не може серце битися без мозку або навпаки”. Але чомусь у нас так роблять.
І зараз ми робимо як “для чайників”, розписуємо візію. І будемо вже показувати. Але ж є якесь інтелектуальне або авторське право. Коли ти робиш, повинен розуміти, щоб не прийшов хтось і не зробив частину, щоб потім сказати: “Воно не працює”.
– Тому ви сказали про Президента. Очевидно, що без Президента це не працюватиме в країні, яка – повністю президентська республіка.
Нещодавно була зустріч з Президентом. Це питання ще раз піднімали, готуємо і маємо надію в березні презентувати Президенту програму.
– Для Президента переселенці – важкий електорат? Він боїться ВПО? Чи в чому проблема? Тобто, не стільки він боїться переселенців, скільки їх боїться його оточення.
Йому доносять, що все добре. Що все у нас добре, це просто переселенці такі погані, вони – такі маргінали. Це вони не хочуть, вони не можуть, вони не роблять. Це – найлегше, що можна зробити.
– Мені здається, що ви і робите найлегше: знову роздаєте умовну “гречку”, граєтесь в популізм.
Яка там гречка?
– ГО на це витратило, наскільки я розумію, близько 170 млн гривень в минулому році.
Хто?
– Ваше ГО “ВПО України”.
Я точно це не рахував.
– У відкритих джерелах є дані, що, здається, 172 мільйона прийшло за рік через ГО. А чиї це гроші, до речі?
Наша задача – просто знайти людей, які хочуть допомагати. Наша задача – комунікація. Ми знаходимо таких людей. Наприклад, зараз ми були в Одесі, знайшли людину, яка хоче, яка говорить: “Я готовий допомагати”. Ми працюємо з херсонськими хабами для ВПО.
Є людина, вона каже: “У мене є нові дитячі речі, потрібно їх роздати. Я не хочу себе називати”. Хоча це – дуже впливовий і відомий бізнесмен в Одесі. Допомагає. Ми використовуємо цю історію для того, щоб роздати. У такому форматі ми працюємо.
Зараз він там працює для того, щоб допомогти, в тому числі сертифікатами через АТБ. Ми кажемо, у нас багато людей, які звертаються за допомогою.
– Ну 170 млн – хто вклав у ГО за рік?
Ми багато з ким співпрацюємо. У нас – багато напрямків, які працюють тільки з ВПО. Ми ж взяли на себе дуже велику частину допомоги військовим. Це не висвітлюємо, тому що є речі, які не потребують висвітлення.
– Можете назвати, хто фінансує?
Українці. Люди, які хочуть.
– Українці, ясно. Скажемо, Руслан Горбенко. Він – українець. Він, кажуть, вклав найбільше. Хто ще?
Хтось донатить, хтось інакше допомагає, проводиться аукціони, інші заходи. Наша задача – це адвокація, знайти людей, які хочуть допомогти, і звести їх з людьми, які потребують допомоги. І коли люди отримують допомогу, зібрати ту інформацію, з якою зараз ми працюємо і на базі якої зараз робиться вся державна політика. Треба з’ясувати, що потрібно людям, які зараз постраждали від війни. В нашій країні зробити це фахово можуть дуже мало людей. І, повірте мені, я і мої колеги точно можемо конкурувати з будь–ким в нашій країні щодо питань внутрішньо переміщених осіб.
– Ну, поки що це дуже схоже на популізм. Я звернув увагу на вашого колегу з Луганщини, колишнього продюсера (Максима Ткаченка, – МОСТ). Він поводить себе на публіці, ніби грає роль, і виглядає це дуже нещиро.
Дивіться, ми допомагаємо людям.
– Ну, слухайте, ціль же ваша – все ж таки політична діяльність.
Ми не переслідуємо таку ціль, як політична діяльність.
– Якщо буде партія?
Дивіться, все може бути в майбутньому. На сьогоднішній день ми точно цього не розглядаємо.
По–перше, я – представник і голова обласного осередку партії “Слуга Народу”. І в цій партії я там з початку виборчого процесу, і нікуди не відходив. Громадська організація “ВПО України” працює з березня 22–го року. Тоді про партію і про вибори ніхто не думав і не говорив.
Ви ж пам’ятаєте, скільки спочатку було фондів та ГО. І це добре, коли люди допомагали людям. А зараз їх залишилось дуже небагато – тих, хто пройшов цей марафон. І скільки він ще продовжуватиметься невідомо. Ми всі кожного року кажемо, що будуть якісь вибори.
Дивіться, я як ніхто хочу цих виборів. Якщо будуть вибори, буде якесь розуміння по війні. Якщо буде розуміння по війні, значить, буде якийсь процес, що дасть нам можливість отримати справедливий мир і хоч трохи пожити для нашої країни і для своїх дітей.
– Повернемося до партії “Слуга Народу”. Як ви вигнали Юрія Соболевського?
Кого я вигнав? Навіщо ви таке кажете? (сміється)
– Ну у вас була довга підкилимна кулуарна боротьба. Хоча він на це ніколи не скаржився. Принаймні мені.
Я з ним ніколи не воював за цей осередок. От повірте мені. Абсолютно.
– Наскільки мені відомо, ви постійно критикували його роботу на Херсонщині. В тому числі і під час спілкування з тодішнім партійним керівництвом.
Ну навіщо ви це кажете? Я туди не хотів взагалі йти. Навіщо? Пояснить мені логіку для чого я би сюди хотів прийти. Щоби що?
– Навести лад і щоб воно все запрацювало.
Дивіться, я можу навести лад, якщо до мене звернулися, сказали: “Підеш”. Давид Арахамія сказав: “Підеш на Херсонщину”.
З Юрою після цього не бачилися, хоча раніше працювали разом. Зрозуміло, можливо там були десь якісь непорозуміння.
– Я знаю, що вони були сильні.
Та ні. Ви не знаєте, що таке сильні, ви не знаєте просто мій характер. Я ніколи ні з ким не сварився.
– Ну ви його (Юрія Соболевського, – МОСТ) не побили.
Та ну, навіщо бити?
– Я жартую.
Точно я з ним не сварився, і досі усе нормально. Я не знаю, що сталося між ним і тим керівництвом партії, яке було до цього, але, дивіться, це ж його вибір. Він пішов за особистою заявою.
– Ну, вижили, я би так сказав. Дуже було схоже на це.
Ні, ви помиляєтесь. При тому, що ви багато інформації, можливо, не знаєте або її не може ніхто розказати, тому що, в принципі, нею володіють одна–дві людини. І ці одна–дві людини, скоріш за все, – я або…
– Або вони мені розповідають, але це оффреки (не під запис, – МОСТ), я не можу більше розповідати.
Можливо, і так. Повірте, з мого боку точно ніяких нехороших речей не було, і я точно сюди не рвався.
– Але ви зайшли, я знаю, в партійну організацію як “нова мітла”, і там летіли голови дуже сильно.
Якщо я кудись заходжу, воно або працює, або я не буду там працювати. Я не звик до напівмір.
– Багато людей вигнали чи ні? Там вже якийсь штат був. Я бачив в партійних звітах, що там зарплату люди отримували з державного бюджету.
Вони й зараз отримують зарплату. В першу чергу я з Юрою говорив, що треба вигнати з рядів тих колаборантів, які вже точно зашкварилися, і ми це точно знаємо.
– А чого, до речі, не виганяли? Я його (Юрія Соболевського, – МОСТ) питав про це, але нормальної відповіді не отримав.
Я у нього про це питав неодноразово. Навіщо я повинен стояти поряд з тими людьми, які хоч і не мають підозр, але їх історії по вашим медійним ресурсам розписані. Я кажу, давайте виганяти. Якщо завтра виявиться, що хтось, кого ми вважали колаборантом, якийсь герой таємного фронту, я вибачусь перед ним, що ми його вигнали. Але поки таких інцидентів не було.
– Про одну людину Соболевський в кулуарах так і розповідав, що скоро ця людина повернеться, і доведеться вибачатися. Я думаю, навряд чи повернеться. Брат його вже точно не повернеться, бо ліквідований.
Ми працюємо зі Службою безпеки України, ми працюємо з відповідними органами, які нам надають інформацію. Зрозуміло, що у них є там деякі процесуальні речі, обмеження.
– Ви вигнали колаборантів, це добре. А я маю на увазі, апарат, структуру у кожному районі. Мало не в кожній громаді якісь люди є. Це ж партійна структура. На мою думку, це багато людей.
Чому багато людей? Ні. Там – юрист, секретар, і зараз ми відкрили ж додаткові офіси.
– Так кажуть, що у Великій Олександрівці встановили такий банер, що його видно з дуже великої відстані.
Ага! І чотириповерхове приміщення побудували за два дні, натягнули такі банери, що видно навіть з космосу (сміється). Я вас прошу! Там – звичайне приміщення. І добре, що люди про нас говорять. Значить, працюємо у правильному напрямку. Дивіться, наша задача – допомогти людям. Десь реанімувати ту довіру, яка повинна бути до партії.
Зрозуміло, партія не може підміняти ані військове адміністрування, ані все інше. Бо партія – це певний механізм, люди, депутати, які навіть зараз хоч і не можуть виконувати свої прямі зобов’язання, тому що всюди створені військові адміністрації, але їх ніхто у них не позбавляв обов’язку спілкуватися з тими людьми, які їх вибрали. Вони для них там лідери громадської думки, вони їх знають, вони для них сусіди. І от ми повинні з ними спілкуватися і доносити певну інформацію, в тому числі до адміністрації.
– А ви якось з цими депутатами своїми контактуєте? Вони щось роблять?
У нас в області загалом 247 депутатів від партії “Слуга Народу”, якщо не помиляюся. Ми 12 людей вигнали з вересня по кінець грудня, провели повністю аудит. Ми з кожним з них зв’язалися, дізналися, де людина перебуває. Тобто, хто взагалі бачить і готовий реанімувати свою роботу з урахуванням нинішньої ситуації. Є понад 70 депутатів, які готові працювати далі в нових існуючих обставинах. З ними проводив вже зустріч і голова партії Олександр Корнієнко.
З ними у мене сьогодні також була онлайн зустріч. З кимось спілкувався особисто. Я розумію, що вони можуть опинитися в тих умовах, коли їм буде потрібна допомога. Ми повинні допомогти депутатам, щоб вони потім допомагали людям, які їх вибирали. Військові адміністрації на місцях просто фізично не можуть з кожною людиною спілкуватися.
– А про що взагалі ваша партія “Слуга Народу” зараз? Колись Корнієнко, новий/старий голова, казав, що вона має стати сексі. А зараз про що ця партія?
Військові, ВПО, допомога людям. Будь-яка допомога, яка наближає нашу перемогу. Оці напрямки. Вони були озвучені на загальній зустрічі…
– Яка партійна ідеологія, якщо розібратися?
Вона – людиноцентрична. Тобто людина, людський капітал, і люди – це першочергово, що нам потрібно зробити. І задача партії – працювати і дати допомогу тим людям, які, в першу чергу, перебувають тут, які не залишили Україну, щоб не дай Боже, вони не виїхали за кордон, а ще гірше –не поїхали в окупацію.
– А щодо вашого округу. Чим ви за ці чотири роки пишаєтесь найбільше?
Важко чимось пишатися. Я почав працювати у Верховній Раді 16 листопада 2021 року, а 24 лютого 2022–го почалося широкомасштабне російське вторгнення. За допомогою Олександра Корнієнка встигли за гроші державної субвенції придбати для громад автомобілі швидкої допомоги. Також для лікарень Нововоронцовки та Велико Олександрівки купили сучасні рентгенапарати. На щастя, вони збереглися, працюють.
Втім, дуже важко оцінювати, що зробив, що не зробив. Це повинні оцінювати люди.
– А як люди взагалі реагують, коли ви приїжджаєте не округ? Що кажуть?
Я нікого не цураюсь, не боюся. У мене ніякої охорони немає, я з людьми на окрузі спілкуюся на всі теми. Зрозуміло, іноді виникають питання, на які я не можу знайти відповіді. Не тому що вони нерозв’язні. Один депутат – в полі не воїн. Багато чого дуже важко “пробити”. Щодо законів, то для їх прийняття потрібні голоси 226 нардепів. Але ті питання, які можна вирішити на місцевому рівні, у співпраці з начальником військової адміністрації, вони точно вирішуються.
– До речі, у вас були натягнуті стосунки з Олександром Прокудіним, а в інтерв’ю нам він сказав, що у вас хороші стосунки.
У мене немає поганих стосунків ні з ким.
– Я чув, що були.
Ну з чого вони можуть бути поганими?
– За моєю інформацією від декількох джерел, це сталося після того, як ваших людей не підпустили до питання відбудови. В тому числі – на вашому окрузі. Коли туди зайшли донецькі компанії.
Ну ви ж спитайте, хто донецькі компанії туди завів.
– Це були не ви.
Приведіть мені того, хто казав про якихось моїх людей або афільованих зі мною людей, що лобіювали якісь компанії. Мені абсолютно байдуже, хто будує, де будує і як будує. Для цього є військова адміністрація, це їх зона відповідальності.
– Ну це ж – ваш округ. Зараз відбудовується ваш округ.
Дивіться, я приїду разом з очільником військової адміністрації це відкрию.
– Набудували купу підземних шкіл. Досі жодна з них не працює. Ви питали, що відбувається?
Звісно, ми направили запити. Все спитаємо, як отримаємо відповідь. Все спитаємо. Моя задача, як депутата: у моєму окрузі потрібно зробити те, те, те, і те. Ми спілкуємося з головою військової адміністрації, з посадовцями за профільними напрямками. Має задача – щоб у бюджеті були закладені кошти, щоб на місцях було можна це реалізувати. Я це зробив, просив колег, щоб вони підтримали ті або інші ініціативи, щоб це було реалізовано. Це не тільки на Херсонщині, це по всій країні робиться.
– Я розумію. Але якщо б я був звичайною людиною, мені б це виглядало дуже дивно. Вкласти 90 млн грн – закопати в землю, і школи так і стоять, не працюють. Ну, це – сюр.
Потрібно дізнатися, чому вони не працюють, тому що там є дуже багато механізмів бюрократичних. Там все зав’язано бюрократично у питаннях введення в експлуатацію.
– Я питав навіть у голів громад, чого коли Свириденко (Юлія Свириденко – Прем’єр-міністерка України, – МОСТ) до вас приїхала відкривати цю школу, ви їй не сказали, що вона не буде працювати. Люди бояться.
Кого?
– Начальства.
Під час війни це – не те, чого варто боятися. Дивіться, моя критика була тільки стосовно одного. Це будівництво підземних шкіл в місті Херсоні. Я про це багато говорив на різних рівнях.
– А ви дізнались взагалі, як це так сталося?
На якійсь нараді було сказано, що потрібно робити альтернативу онлайн-навчанню. Я також це підтримую, бо діти повинні вийти в офлайн режим. Був ковід, потім – широкомасштабне вторгнення, і ми розуміємо, що наші діти протягом вже не одного року в школі жодного разу не були.
Та коли я почув, що підземні школи хочуть будувати в Херсоні, спитав: “А як ми дітей будемо доставляти туди?” Я вже не кажу про процес будівництва. Припустимо у нас є якась чарівна паличка, і школи з’явилися. Ми дітей підземними ходами будемо доставляти? Будемо завозити військовою технікою? На ці питання ніхто відповіді не дав.
І це було одне з питань, за яке “розривали” міністра освіти і хотіли його прибирати з посади. Тільки там допомога Федорова (Михайло Федоров – міністр оборони України, ексміністр цифрової трансформації, – МОСТ) дозволила йому залишитись.
– Тобто це питання мало резонанс, набагато більший, ніж у межах однієї області.
Там питання було комплексне, тому що там було питання по школах, щоб усіх вивести в офлайн–режим. Йшлося про скорочення 10 тисяч вчителів. У мене виникали питання. Як скоротити? А куди вчителю йти? А як ми працюємо з тими дітьми, які залишилися на окупованих територіях? Я пропонував розробити відповідну державну політику. І Міністерство освіти – це маленька ланка. Потрібно підходити більш комплексно. У моєму баченні Міністерство і Кабмін повинні бути над цими процесами.
– Тут ми розібрались, державною політикою має займатися якийсь колективний ніхто.
Не колективний ніхто, а відповідальні особи, у яких є прізвища, які отримують зарплату.
– Але в Україні немає інституту політичної відповідальності.
Ми до цього прийдемо.
– Фермери, в тому числі вашого округу, фермери Херсонщини так і не отримали жодної компенсації за неврожай. Якесь є розуміння взагалі, що з цим робити?
Отримали. Я зустрічався з нашими фермерами в червні у Високопіллі. У моїх звітах в Facebook ви можете це побачити.
– Я от розмовляв з двома з них на початку січня. Казали, що питання не вирішилося.
В середині січня це питання вирішилось. Не так вирішилось, як гадалося, але якась підтримка була. По 4500 гривень за гектар.
– При тому, що вони витрачали більше 20 тисяч на гектар.
А до цього було просто нічого. За питання це ми билися понад півроку. Ми це питання піднімали і відпрацьовували з Тарасом Висоцьким (заступником Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, – МОСТ). Я це питання разом з фермерами на нараді з прем’єр–міністром піднімав в Миколаєві. До речі, тільки Херсонщина, завдяки, в тому числі, і військовій адміністрації склала всі ці акти.
Юридично і по всім канонам закону підготовлена була Херсонщина. На минулому тижні я робив допис про те, що Кабмін прийняв постанову, згідно з якою фермерам компенсують 4500 гривень за гектар, але на площу угідь до 2000 гектарів. Зрозуміло, що це не такі великі кошти в порівнянні з тим, що люди втратили, але це на 4500 більше ніж нічого.
Ну і знову ж таки працюємо з фермерами. Я розумію, що дуже багато речей, дуже багато питань, які потрібно для них вирішити. Тому що ми знаємо, як вони розміновували поля, як вони усе зробили. Їхня робота відрізняється від роботи аграріїв в інших регіонах нашої країни.
–Про ДП “Піонер” (державне підприємство “Дослідне господарство “Піонер” Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН України”, яке розташоване в селі Любимівка Нововоронцовської громади і перебуває у стані припинення, – МОСТ) ви нічого не знаєте?
Знаю, що ним колись займався Колихаєв.
– Через чотири дні після визволення Херсона і правобережної Херсонщини туди поставили директором людину Віталія Кіма (начальник Миколаївської обласної військової адміністрації, – МОСТ), а у кінці 2025 року підприємство почали ліквідовувати. Яка його доля?
Направлю запит з цього приводу. До речі, це ж – мій округ.
– Ну і останнє питання до вас. Припустимо, війна закінчилася. Пройшли вибори, вас знову обрали в парламент. Чим будете там займатися?
Я би не ставив так питання. Я би ставив спочатку питання: чи планую я туди йти?
– Ну давайте. Якщо ви самі собі його поставили.
Якщо в нинішніх реаліях і в тій роботі, яка є зараз, точно ні.
– Чому?
Тому що потрібно робити речі, які будуть допомагати людям. Зараз в таких реаліях їх дуже важко робити.
– Ну ви ж самі (не ви особисто), ви як колективний орган зробили так, щоб з вами не рахувалися.
Ну я би не сказав, що зробили самі.
– Ну ті, хто брав конверти за натискання потрібних кнопок, вони ж це і зробили.
Це ж потрібно в них спитати, хто брав і хто тиснув на кнопку. До широкомасштабного вторгнення я у парламенті працював два місяці.
– Конверти за ці два місяці отримували?
Не отримував і навіть не збирався.
– Пропонували?
Ніхто не пропонував. Я йшов не за тим. Я – не про конверт. Я – про роботу. Тому точно ніхто нічого не пропонував.
– Ви не хотіли в політику, але зараз почала подобатися політика чи ні?
Таке. Ви правильно сказали, я не хотів політики, не прагнув до неї. Політика сама мене сюди затягнула. Подивимося. Точно хочеться щось допомогти людям. Хочеться допомогти Херсонщині, тому що всі роки незалежності область десь пасла задніх з таким потенціалом. Незрозуміло, чому. Втім, зрозуміло чому.
– Роман Головня (я не знаю, дивились ви його інтерв’ю у нас чи ні) сказав, що він закохався в лівобережну Херсонщину, коли починав там бізнес, і сказав такі слова, що Херсонщина взагалі недолюблена.
Недолюблена. Можна сказати, що нею не займались, то так. Вона недолюблена і дуже сильно. Мабуть, її любили, але не вкладали у неї сили, кошти. Хоча можна було зробити перлину і показати не тільки на словах політику деокупації і реінтеграції тих регіонів, які були окуповані, дійсно на ділі показати.
– Дякую вам за увагу, за це інтерв’ю. Сподіваюся вам ця розмова не здалася занадто нудною.
Дякую. Бережіть себе.