Уряд ухвалив рішення про комплексну відбудову декількох населених пунктів України, вщент зруйнованих росіянами навесні та влітку 2022 року. Серед них – село Посад-Покровське, яке на багато місяців стало фактично передовою і постраждало дуже серйозно. Проєкт комплексної відбудови є експериментальним, повідомив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

Ми вирішили на власні очі подивитися, що саме будуть відбудовувати і як це сприймають місцеві мешканці.

“Староста, Сергій? Він на кладовищі, там хлопчика ховають сьогодні”, – каже нам жінка з велосипедом.

За мить жіночка, що стояла з нею поруч, віддасть нам два своїх букети квітів, і попросить покласти на могилку, дізнавшись, що ми йдемо на кладовище. Пані на велосипеді вирішує нас провести. 

Дорогою Оксана каже, що дуже любить своє село, очікує на відбудову, але виступає проти того, аби переселитися у котеджне містечко, яке нібито хочуть побудувати для тих, хто втратив житло.

“Ми люди, які звикли жити на землі. Земля нас годує. Хай жити в побитій хаті — але на своїй землі”, – пояснює вона.

Офіційно про котеджне містечко ніхто, як зʼясовуємо дорогою, не повідомляв, але в селі впевнені, що так і буде.

Весь час ми йдемо повз розбиті будинки, такий самий клуб. 

Дорогою Оксана розповідає, що багато хто з сусідів не повернувся до села, а вона сама мешкає в Миколаєві і приїздить в село тільки заради господарства. 

“Добре жили. Все в нас було, поки ці не прийшли”, – сумно каже вона, і показує будівлю біля кладовища.

До приходу росіян в цій кімнаті хрестили місцевих дітей. Тепер ця будівля виглядає як великий дитячий будиночок для ляльки.

Панахида на кладовищі завершується. Почесна варта дає три залпи, прощаючись із бойовим побратимом. В травні Ігорю мав би виповнитися 31 рік. 

Ховають його не батьки, а хрещена, адже народився хлопець в одному з міст на лівобережжі Херсонщини. Саме там зараз знаходяться його рідні. 

Якась дівчина знімає прощання на мобільний телефон. Мабуть, цей запис в окупованому місті на лівобережній Херсонщині потайки від росіян будуть передивлятися плачучи батьки. 

Хрещена загиблого солдата минулого року поховала свого одинадцятирічного сина. Хлопець загинув під час артилерійського удару росіян по селу. 

Всього минулого року в селі загинуло майже 40 людей, серед яких ледь не третина — діти.

З кладовища повертаємося в центр, де домовилися поговорити із старостою Сергієм Кулаковським та головою Чорнобаївської громади Ігорем Дударем.

Дві центральні вулиці і площа перед розбитим будинком культури завалені будівельними матеріалами. 

“Це не будматеріали. Це модульні будиночки, тут ми їх складуємо, а потім розвозимо по селу. Тут у нас і з сусідніх сіл зберігають свої і поступово вивозять”, – розповідає Сергій.

Поряд із будматеріалами підприємці продають продукти. Бізнес йде не те щоб добре, але покупці є. На відміну від Херсона, де продавці на ринках жаліються на слабу купівельну спроможність, Яна та Сергій кажуть, що торгують вони товарами, яких немає у гуманітарних наборах. 

До повномасштабного вторгнення у них був магазин на трасі, тепер він вщент зруйнований.

“Тепер треба починати все з початку”, – каже Сергій.

За його словами, війна відкинула їх назад у 90-ті, але тоді було все ж спокійніше. 

В цей час Ігор Дудар спілкується із місцевими мешканцями на вулиці, прямо біля розбитої будівлі старостату.

Людей цікавлять питання відбудови та компенсації за знищене росіянами майно. 

“Ви бачите, комісія по обстеженню працює. Зараз є вже точна інформація, що в першу чергу будуть компенсувати тільки за будинки. Сараї, кухні ми поки не обстежуємо. Це вже точно”, – розповідає він людям.

В невеличкому натовпі звучить невдоволення.

“А коровка моя де буде жити?”, – тихенько питає бабуся.

У голови, схоже, відповіді на ці питання немає, але він продовжує переконувати своїх виборців, що відбудують поступово все.

“Ми маємо перемогти, а тоді через репарації забрати все у росіян. За ці гроші маємо відбудувати все — від будинку до паркану”, – каже Дудар.

Весь цей час буквально в кількох десятках метрів від імпровізованого мітингу, люди зважують дрова і вантажать їх у причепи. Кожному єдиноразово можна взяти 200 кілограмів. Черги за дровами немає, хоч потреба в них є і досі, не дивлячись на те, що весняне сонечко вже добряче припікає.

Світла та газу у селі немає з 14 березня 2022 року. Готують і опалюють тут за допомогою пічки.

Поки спілкуємося про якість і кількість дров із людьми, що їх вантажать, помічаємо, що натовп поступово переміщується від Ігоря Дударя в бік старостату, де вже вишикувалася черга. 

Рівно об 11:30 підʼїхав мікроавтобус, з якого вивантажують великі коробки. Це одна з благодійних організацій привезла гарячі обіди. 

“Щоденно привозять 400 обідів. Це дуже допомагає, раз на день люди мають гарячу їжу”, – каже староста Сергій.

Без поспіху та конфліктів люди розбирають бокси з їжею. Жіночка, яка переживала за корівку і її домівку, бере відразу 8 боксів – собі, родичам і сусідам. Площа поступово порожніє, торговці теж збираються — ділова активність покровчан знижується по обіді.

Зате людно у місцевому пункті незламності, який теж знаходиться на центральній вулиці. Це колишня аптека, яка належить місцевому фермеру. Будівля, як і всі інші в селі, була зруйнована, але її вдалося оперативно відновити. Тут є світло, інтернет, а приміщення опалюють буржуйкою.

Це єдине місце в селі, де можна зарядити телефон, поговорити з сусідами, обмінятися останніми новинами. 

Учень восьмого класу місцевої школи Максим приходить сюди щодня як на роботу. Онлайн навчання йому подобається не дуже, але він намагається виконувати всі завдання. В селі у нього залишилося декілька друзів — всі інші евакуювалися.

В Посад-Покровському залишилося не так багато дітей, тож для їхнього навчання виділили невелику кімнатку в Пункті незламності, і їм вистачає. 

Школа в селі була велика, збудована з силікатної цегли. Навесні та влітку 2022 року її майже повністю зруйнували. Тут і зараз видно величезні воронки та дірки у стінах. Ліве крило повністю знищене.

В спортивній залі вцілів тільки канат і кімната зі спортивним приладдям та нагородами. 

Сусідній дитячий садок теж зруйнований. Особливо та частина, яка виходила на північ. 

“Із 940 будівель будинків з три десятки, кажуть наші члени комісії, яка обстежує та фіксує втрати, залишились неушкодженими. Але все рівно відмітки війни є. 350 зруйновані взагалі, 300 зазнали середніх пошкоджень. Я не кажу вже про об’єкти соцсфери – вони зруйновані всі. Школа, дитсадок, всі магазини, будівля старостату”, – розповідає голова громади.

Посад-Покровське стало частиною Чорнобаївської громади у 2020 році не з власної волі. Влада Чорнобаївки до останнього не створювала ОТГ, і це за неї зробив Кабмін.

“Подивіться, тут мало того, що все зруйновано. Тут і до війни була безхазяйність. Якби у мене такий бардак був на робочому місці — я б себе перестав поважати”, – каже Дудар, показуючи напівзруйновану будівлю місцевого комунгоспу.

Колись тут був літній кінотеатр, а зараз стоять декілька застарілих, навіть на вигляд, станків і валяється купи битої цегли. 

Разом із старостою вони оглядають, як вже поприбирали в частині приміщення і радяться, що робити далі. Чекаємо, що скажуть про поганих попередників, але обидва мовчать. 

Про те, що Посад-Покровське має стати такою собі вітриною Херсонщини, тут розуміють. Починаючи з 11 листопада, через село проїхали сотні тисяч людей, які навіть на великій швидкості бачили, що ворог розбив тут буквально все. Показати донорам успішну історію відбудови важливо для центральної та і місцевої влади. 

“Комунікації, світло підводять, почали відновлювати основну лінію, яка буде постачати електрику, але всі чули ту історію, коли електрики підірвались. Зараз немає людей, які б могли проводити цю роботу. Велика проблема з газом, тому що мережа була проведена повітряним способом, немає жодної вцілілої труби”, – описує стан справ Ігор Дудар. 

Він також розповідає інсайд, що вітчизняні науковці розробляють проєкт комплексної відбудови села. Разом із заміною 100% комунікацій, які і до війни вже були зношені майже повністю. 

Зараз же людей, які, не дивлячись на проблеми і ризики, повертаються додому, намагаються селити в модульні будиночки. 

А те, що ми спочатку прийняли за будматеріали — це частини цих будиночків, які встановлюють для тимчасового проживання. Їх надали шведи. 

Всього влада отримала заявки на встановлення 328 будиночків. Близько 30 вже встановлено. 

Одна із проблем оголилася, коли стали думати, як ці будиночки встановлювати. Селяни не дуже поспішають долучатися.

«Ми ледве відібрали 5 людей, яких відправили у Рівне на навчання. Але це мало. Ці 5 чоловіків, скоріше за все, будуть бригадирами бригад, які створяться. Алгоритм збирання будинків вже є. Але ми фактично їх складаємо 2-2,5 дня, то скільки доведеться складати 328? Зараз привозимо із інших сіл громади людей, вони беруть на себе зобов’язання і так допоможуть мешканцям», – розповідає голова громади. 

Відчувається, що ця ситуація йому неприємна, і він довго розповідає нам про субсидіарність.

«Хотілось би, щоб війна нас змінила, щоб ми згуртувались. Ми так людей і орієнтуємо, але то “я старий”, то молодь ховається. А от ми привезли гуманітарку – то молодь є. Вийшли сотні людей, а працювати — нікого нема», – каже голова, називаючи це споживацьким підходом.

На момент нашого перебування у Посад-Покровському в уже встановлених будиночках ніхто не жив — ночі ще холодні, а опалення в них електричне.

В багатьох дворах ці будиночки лежать у вигляді наборів.

“Теж хочу собі взяти. Хата в мене, бачите, — побита, времʼянку я трошки підлатав, але жити там неможливо. Треба будиночок такий взяти”, – каже чоловік, який вийшов поцікавитися, хто це гуляє по селу незнайомий. 

Збирати він його готовий сам, але додає, що раз когось навчать, то хай ці люди і збирають.

Поки йдемо однією з вулиць, бачимо комунальний трактор, який розвозить ці тимчасові житла. В повітрі пахне цвітом вишні та терену.

Найсильніше постраждали будинки в центрі села та на північних околицях. Чим ближче до цих самих околиць, тим більше згорілих будинків. Вітер гойдає обгорілі гірлянди, до яких додалися бурульки зі стопленого оргскла ґанків.

На околиці бачимо наші позиції, вириті в стінках старого закинутого каналу. Від каналу до будинків тягнуться траншеї. А перед цим всім неоране поле.

“Розміновують зараз всі приватні земельні ділянки та присадибні. Ми чули нещодавно три вибухи у домогосподарствах. Тралом пройшлися по городу, де нібито все було чисто, і – відразу три вибухи”, – каже Дудар.

Мінувань в селі та на околицях не було, але виявляють дуже багато нерозірваних боєприпасів, в тому числі і касетних. Скільки часу потрібно на повну очистку села не знає ніхто, але поки гуляємо вулицями села, бачимо автомобілі з саперами. Робота триває. 

Люди живуть тут мрією. Про це нам каже Лариса Соколова, яка працює у старостаті офіційно діловодом, а неофіційно займається всім, як і староста Сергій.

“Європейське село. Це моя мрія.  Моя мрія, щоб нам відбудували європейське село з усіма комунікаціями», – каже вона.

Люди почнуть повертатися не після початку відбудови, а після появи електроенергії. Має це статися у травні. 

Всі три посадовці, з якими ми поспілкувалися, кажуть, що почнуть відбудову, скоріш за все, зі школи, центру дозвілля, дитсадка. Відновлення відбуватиметься державним коштом. З будинками поки неясно. Вже мають 300 заяв, обстеження та запити на відновлення житла. 

“В держбюджеті є 17 млрд, і анонсовано було надання фінпідтримки саме з цих коштів, але це не будівництво нових будинків, це відновлення тих, які пошкоджені. Це ремонт”, – каже Ігор Дудар.

Про будівництво нового житла поки не говорять.

Але Лариса, яка має мрію, має ще й надію.

“Надія помирає останньою, нам обіцяв президент, коли у нас був”, – завершує вона коротку розмову, відмовляється від фото і йде працювати. 

Над Посад-Покровським лине тонкий запах квітучих терену та вишні. 

Поділитися цим матеріалом

Розвиваємо проект за підтримки

64b7403f-8845-4fbe-bdfa-46be81d90e92-e1682406750230 (1)