"Люди гинуть більше від нестачі ліків, аніж від бомб". Розповідь волонтера про окуповану Херсонщину


24 / 05 / 2022

Кілька днів тому на Херсонщині російський снайпер застрелив волонтера Антона Кушніра, який доставляв необхідні товари мешканцям окупованих територій. Поговорити про гуманітарну ситуацію на Херсонщині та роботу волонтерів ми вирішили з координатором волонтерського руху Нової Каховки. Зараз він виїхав до Грузії, проте на правах анонімності попросив називати його лише на ім'я - Стефан.

Штучна гуманітарна криза

Це не перший випадок, коли гинуть волонтери, перевізники. Насправді таких історій дуже багато. Були історії про людей, які їхали полями та стежками, які ще вчора не були заміновані, а вже сьогодні там хтось підірвався. І про це чомусь ніхто не розповідає. Херсонська область зараз, мабуть, - один з найбільш замінованих регіонів у світі. Окупанти мінують усе - так вони готуються до можливого наступу України.

Гуманітарна катастрофа в нас почалася майже одразу після окупації. Росіяни перекрили шляхи до Нової Каховки й не допускали жодної гуманітарної допомоги. З Італії до нас їхала фура - її розвернули на в'їзді в Херсон. Продукти малого бізнесу, АТБ - нічого не пропускали, усі жили коштом якихось запасів у місті. Що робилося в навколишніх селах - страшно навіть уявити.

У мене є підозра, що цю гуманітарну кризу створювали не просто так. У росіян, можливо, було сподівання, що коли вони завозитимуть свою гуманітарку з Криму, то люди зрадіють, бо банально не матимуть їжі. Саме тому вони не впускали українські продукти й досі не впускають. Щодо російської гуманітарки, то це одна консерва якогось лайна в одні руки, а також, можливо, ще макарони чи цукор. Коли ми роздаємо свою гуманітарку, то плануємо так, щоб людина на ній могла вижити тиждень-два. І попри сподівання окупантів, спершу їхню гуманітарку зустрічали камінням.

Ми не можемо допомогти з продуктами всім, тому вибираємо тих, кому найважче. Є велика проблема з завезенням - окупанти на блокпостах вишукують і забирають їжу. Загалом на блокпостах може трапитися будь-що. Бувало, що окупанти знаходили в людей татуювання у вигляді тризуба й давали їм якусь каменюку, щоб вони самі віддерли цим камінням тату разом зі шкірою. І поки не віддереш - далі не поїдеш.

Зараз, поки ми з вами розмовляємо, у Херсонську область неможливо ні заїхати, ні виїхати. Тобто всі передачі, які ми тиждень збирали, нині чекають. І скільки ще очікувати - невідомо.

Ще більша проблема в селах. У міста завозять якісь продукти, зокрема частково і з Криму. Але навіть кримських товарів замало. А в селах немає нічого. Особливо на окупованому правому березі Дніпра. Вони не мають доступу до якихось гуртових баз і їх не пропускають на лівий берег через ГЕС. Люди пишуть, що в них хтось загинув, зруйновано будинки. Ми намагалися завозити туди човнами, але це дуже дорого, фактично окрема спецоперація. Тому зараз більше концентруємося на нашому регіоні - Новій Каховці. Але є й інша проблема - у людей немає грошей. Елементарно ні за що купувати їжу.

З ліками все дуже сумно

Ліки завозити легше. Ми веземо якісь специфічні ліки, які окупантам на блокпостах не потрібні. Звичайно, якщо в нас буде якийсь турнікет, то вони його заберуть. Ліки збираємо по всьому світі, нам у цьому дуже допомагає твіттер і волонтери. Щось приїжджає з Берліна, щось зі Львова чи Польщі. Частину закуповуємо самі за кошти, отримані з донатів, особливо коли потрібна адресна закупівля для конкретного випадку.

У нас немає постійного перевізника - дізнаємося, хто виїхав чи заїхав, щоб передати ліки. І ніколи не можемо сказати точно - доїдуть вони чи ні. Дорога зараз дуже важка й небезпечна. Так, деякі ліки ми переправляли Дніпром, везли на човнах. І навіть на окупованих територіях у нас траплялося, що ліки зникали. Наприклад, в одній лікарні був перевалковий пункт. І деякі ліки ми так і не отримали звідти. Можливо, сама ця лікарня потребувала ліків, тому медики вирішили дещо забрати. Усе зрозуміло, війна, я не скаржуся.

Ми отримуємо списки запитів від медичних закладів Нової Каховки - там усе дуже сумно. У лікарнях немає навіть шприців і бинтів. Інсуліну, звісно, також. Ба більше - мені розповідали, що до лікарень також приходили росіяни й брали якісь медикаменти для своїх поранених, бо в них також нічого не було. Загалом у місті відкрито три аптеки з російськими ліками за цінами, вдвічі-втричі вищими за ті, що були до окупації, і там далеко не все є. У селах з ліками ситуація взагалі катастрофічна. І це тоді, коли на окупованих територій залишилося багато літніх людей, які потребують різних препаратів, зокрема від серця, тиску. Ми надали якусь медичну допомогу більш ніж 500 людям, але запитів значно більше, ніж ми здатні задовольнити. У нас не бомблять, до нас не прилітають снаряди, але багато людей помирає від відсутності ліків.

Зараз усе тримається лише на волонтерах

Зараз багато людей намагаються втекти, але також є ті, хто не може виїхати. Це пенсіонери, незахищені прошарки населення. Дуже жаль, що за весь цей час до нас не долучилася жодна офіційна українська державна організація чи структура, яка опікувалася б гуманітарною політикою. Мене часто запитують у твіттері, де ці мільярди доларів допомоги України, коли, наприклад, для Нової Каховки, збирають допомогу через донати у твіттері. І я чесно не знаю, що відповісти. Я отримував і такі відповіді - ви в окупації, до вас нічого не доїде, ми навіть не намагатимемося. Тому зараз усе тримається лише на волонтерах.

4Але немає не лише якоїсь централізованої допомоги окупованим територіям. Немає також нормальної програми допомоги людям, які виїхали з окупованих територій. Навіть у Грузії, де я зараз перебуваю, наприклад, працює сайт з пропозиціями взяти до себе пожити українських біженців. Ти їдеш до Грузії й уже маєш домовленість з людиною, де тобі тут жити. В Україні нічого такого немає. Люди просто їдуть у невідоме. Працюють лише якісь волонтерські ініціативи.

До Грузії я виїхав уже з окупованої Херсонщини через Крим. Дорогою мене, звісно, постійно перевіряли. У Криму я мав дві години допитів. Почистив телефон, але не до кінця, - росіяни побачили в ньому слово "волонтер". Мені пощастило, у них не було інтернету, бо якби вони побачили мій твіттер, мені, звісно, було б непереливки. А так - "традиційні" запитання: "Як ти ставишся до війни?", "Твоє ставлення до нацистів" тощо. Хотіли, щоб я щось зайве сказав.

Я не думаю, що наша діяльність становить якусь реальну загрозу для окупантів. Але ми постійно перебуваємо під їхньою увагою. Якось до нашого гуманітарного штабу прийшли росіяни з озброєними людьми й нібито якимось журналістом. Вони хотіли зняти на камеру, як ми заявляємо, що вони нас не чіпають і що в нас усе гаразд завдяки їм. Ми відмовилися, вони собі пішли, а ми за кілька годин ми переїхали в нове місце - від гріха подалі. Насправді, якби вони хотіли завадити нашій діяльності - вони це зробили б. Росіяни й так влаштували гуманітарну катастрофу в регіоні, а те, що люди якось намагаються вижити всередині міста, - їм це не заважає. Тим паче окупантам зараз не до цього - до них щодня прилітає на позиції від ЗСУ.

Зараз усі активні люди переважно виїхали. Декого посадили, як я це називаю, в "ями". Ми передаємо продукти на одну з таких "ям". Чесно, навіть не знаю, скільки в цій конкретній "ямі" перебуває людей, бо того, хто заносить туди продукти, не допускають до викрадених.

Але людей, вочевидь, вивозять не лише на "ями". У нас тиждень тому зник зв'язок з дитячим центром "Радість", у якому виховували дітей-сиріт. Надійшла інформація, що зникло понад 50 дітей, їх уже не бачать цілий тиждень, вони не з'являються на дитячому майданчику. Ми не знаємо, де вони. Ми дзвонили до директорки, але вона нічого не пояснила. Можливо, дітей вивезли до Росії або перевезли в інше місце, бо центр розташовано неподалік лікарні, де зараз багато поранених росіян. Ми нічого не знаємо про долю цих дітей.

 

 

Новости по теме
Комментарии (0)

Новости