Олена Семеніхіна – староста села Садового, що знаходиться на території Херсонської міської територіальної громади. Вона працює в органах місцевого самоврядування з 2016 року. Спочатку на посаді секретаря виконкому в Садівській сільській раді, після реформи у 2020 році — старостою.
До складу сільради входять село Садове і селище Придніпровське. До повномасштабного вторгнення РФ тут загалом проживало півтори тисячі людей, сьогодні — 25 жителів у Садовому і жодного в Придніпровському.
За словами Олени, зараз життя у Садовому – це виживання, а не життя. Багато людей виїхало після підриву Каховської ГЕС, адже село було частково затоплене, а потім почались масовані обстріли.
Наразі не залишилось жодного вцілілого будинку. У верхній частині села – порожньо, однак окупанти продовжують дистанційно мінувати село та цілеспрямовано знищують майно цивільних: спочатку кидають на будинок вибухівку, пробивають дах, а потім — запалку, щоб виникла пожежа.
“Один з місцевих жителів до останнього не збирався нікуди виїжджати. Потім снаряд влучив у його будинок, сам він дивом залишився живий – тоді й виїхав. Але є ті хто досі залишається. І це не через нерозсудливість, а через прив’язаність до дому, тварин та свого життя”, – розповідає Олена.
Війна для Садового — це не тільки фронт поруч, обстріли, дрони та пожежі, а й гуркіт генератора, який заглушає звуки вибухів.
Світло в селі зникло в листопаді 2022 року, коли росіяни відступаючи на лівий берег знищили опори та трансформатори. Газ же остаточно перекрили у вересні 2024 року — після численних пошкоджень і відсутності можливості ремонту.
“Село без газу — це катастрофа. Заряджати гаджети від генератора ми вже навчилися, але з опаленням – інша історія. Взимку людям доводиться опалювати будинок тільки вночі. Адже окупанти по диму визначають, де живуть люди і туди спрямовують дрони”, – розповідає жінка.
Навіть у таких умовах староста залишалася на місці до останнього. Працювала, допомагала, евакуйовувала, доправляла хліб.
Під обстрілами, каже Олена, перебувала не одноразово – одного разу, жінка наступила на протипіхотну міну, коли намагалась допомогти комунальнику врятуватись від російського дрона.
“Я навіть не зрозуміла, що то була міна. Думала це скид з дрона, бо дивилась угору та кричала: “Де він? Де він? У той день ми намагались врятувати пораненого, якого дрон атакував під час ремонту кабелів. Я йшла до нього з бинтами і тоді почула вибух. Виявилось, що то була “Пелюстка”. Про це мені вже розказали у лікарні та надіслали фото, що скрізь іще лежать такі міни, дякувати Богу, ні я ні хтось інший більше не наступив, бо їх ніхто не побачив, а вони лежали просто на дорозі”, – пригадує жінка.
Тоді Олена втратила частину правої стопи, попри це вона продовжує вже дистанційно координувати роботу старостату.
І це не єдина ситуація, коли жінка опинялась під російськими обстрілами. Навесні, саме 8 березня, розповіла вона, війська РФ кілька разів скидали з дрона вибухівку на адмінбудівлю, у якій вона перебувала разом з іншими працівниками.
“Тоді ми шуткували, що то певно орки так нас вітають, але насправді не зовсім весело було, а дуже страшно. Дрон п’ять разів “прилітав” і кожного разу скидав вибухівку. Вікна вже тоді були фанерою забиті”, – пригадує Олена.
А ще, за її словами, російська армія скидом пошкодила автомобіль на якому привозили у село хліб.
“Звісно люди почали скаржитись і просити. І ми шукали варіанти, знайшли і продовжуємо возити все, що необхідно. Для мене важливо, щоб вони не відчували себе покинутими. Так, війна змінила все, але не має змінити людяності”, – каже староста Садового.
Місцеві жителі, які залишаються, можуть знайти необхідну інформацію про допомогу у Telegram-каналі, який веде Олена Семеніхіна. Приєднатись до нього можна лише через дзвінок їй особисто.
Попри загрози, село тримається. І головне, що тримають його люди — ті, хто продовжують допомагати, підтримувати, возити хліб та рятувати поранених.