Каховчанка Олена Бубнова, яку викрадали російські загарбники з проукраїнського мітингу у квітні, розповіла про свій виїзд з Херсонської області.
Її історію опублікувала Медійна ініціатива за права людини.
Олена Бубнова разом із сім’єю довгий час не наважувалася залишити Каховку.
Адже жінка боялася, що після квітневого викрадення вона потрапила у так званий “стоп-лист”.
“Одного нашого знайомого забрали з дому за звинуваченням в участі в ДРГ, але згодом відпустили. Він нам казав, що у нього стоп-лист на 3 місяці. Тож я боялася, що мене не випустять”, – сказала Олена.
Коли ж із часу викрадення минуло три місяці, Олена Бубнова зрозуміла, що надалі залишатися у Каховці небезпечно.
Жінка запитала в одному з Telegram-чатів, чи виїжджав з Херсонщини хтось із колишніх бранців російських загарбників.
“Мені відповів один чоловік. Сказав, щоб я не хвилювалася, що у них на блокпостах немає жодних списків. Виїжджають і АТО’шники, і полонені. Тож ми завантажили собі офлайн-карту, бо не знали як їхати, і вирушили в дорогу”, – розповіла Олена Бубнова.
За словами Олени Бубнової, на виїзді з Каховки було багато російських блокпостів, а потім вони раптом закінчилися.
“Проїжджаємо якесь село, дивимося, а там стоїть кілька автівок цивільних, повністю спалених, стоять розбиті російські БТР, а блокпостів немає. І тут ми виїжджаємо на блокпост, а там якась черга. А виходить, що черга стоїть на виїзді з Дніпрорудного, а ми якось його об’їхали об’їзною дорогою”, – пояснила Олена.
Олена Бубнова хвилювалася, що їх змусять повернутися і стати в кінець цієї черги.
Однак їм сказали їхати до наступного блокпосту і проситися в чергу туди.
Черга на наступному блокпості складала лише дві машини.
“Ми почали домовлятися з російськими черговими. Бо всюди ж черги, якщо почнуть пропускати з інших черг, то ми тут надовго застрягнемо. Нам сказали записати свої дані, запитали, як ми сюди потрапили. І тут з’ясовується, що ми їхали зоною, яка обстрілювалася. Нас почали запитувати, хто нам їхні обхідні шляхи здав. Сказали, що нас за це повинні забрати до комендатури, бо як це ми там проїхали, а нас не розстріляли”, – сказала Олена Бубнова.
Згодом приїхала жінка, яка часто їздила через ті блокпости до Запоріжжя і з нею Олена пішла дізнаватися, коли їх пропустять.
«Нам назустріч вийшли двоє військових, один із них – незрозумілої національності, запитував, чи є у нас зв’язок. Звісно, що зв’язку ніде не було. “А росіяни кажуть, що зв’язок є” – каже він. Ця жінка відповіла, що у росіян зв’язок усюди є. Потім він її вмовляв, щоб вона з ним залишилася. Вона там йому щось відповіла і він пообіцяв, що нас першими пропустить», – розповіла жінка.
Згодом цю жінку знову покликали – чергові хотіли російські SIM-картки. Тоді в черзі вже зібралося близько десяти машин.
У когось із людей таки знайшлися SIM-карти російських операторів і їх віднесли на блокпост.
“І тут почала їхати колона з Мелітополя, нам сказали сідати по машинах, і нас пропустили. Ми проїхали міст, стали за мостом, там теж треба пройти блокпост, але там вони вже документи не перевіряли, просто звіряли список, щоб у машині було стільки людей, скільки записано. Після цього мав бути останній блокпост, на якому знову перевіряють, і все – сіра зона”, – пояснила Олена.
Однак замість сірої зони був ще один російський блокпост, на якому довелося простояти кілька годин.
“Нікуди піти не можна, вони казали, що у них там все заміновано, в туалет сходити нікуди, дуже спекотно. Там люди приходили і казали, що вже четверту добу з Дніпрорудного вибираються. Нам пощастило, що ми, ризикуючи власним життя, самі того не розуміючи, за один день дісталися до Запоріжжя“, – підсумувала Олена Бубнова.
