Так звана «заступниця голови військово-цивільної адміністрації Херсонської області» й дружина одідзного донецького колаборанта Катерина Губарева дала інтерв’ю російському виданню «РИА Новости», у якому продемонструвала в усій «красі» свій збочений світогляд прихильниці «руського миру».
Зокрема Губарева в цьому інтерв’ю, яке разтиражували й окупантські пабліки, назвала події, які зараз відбуваються в Україні, «громадянський конфлікт». Також вона, судячи з тексту інтерв’ю, цілком серйозно вважає, що у випадку довготривалої окупації росією Херсонської області зможуть нормально співіснувати вбивці та люди, які втратили через війну своїх рідних.
«Напевно, травми, які завдала ця війна і одній, й іншій стороні, – це не історія про сьогоднішній день. Нині ми нікого не вилікуємо. Так, буде процес усвідомлення, примирення, потім буде робота з людьми, щоб вони пережили це. Чудово розумію, що і для одного, і для іншої сторони, це важка історія. Намагатимемося жити далі», – каже Губарева, анітрохи не усвідомлюючи, що розуміння війни у сторін – кардинально різне.
Для зомбованих пропагандою росіян ця війна (в їх «всесвіті» – «спецоперація») – боротьба з міфічним «укрофашизмом», із створеним хворобливою уявою пропагандистів «салорейхом». Для значної частини росіян українці – дегуманізовані істоти, й ненависть до нашого народу має ірраціональну природу, з чим ще розбиратимуться соціопсихологи й навіть психіатри.
Природа ненависті українців до росіян – зовсім інша. Це – ненависть до загарбників, до людиноненависницької імперії, яка хоче, щоб сусідні країни існували лише як її васали, лише в її «системі координат» й відмовляє в праві на існування тим, хто хоче жити самостійно, керуючись власними міркуваннями й власними принципами та інтересами. Таким країнам доводиться виборювати своє право на власне життя на полі бою. Як це зараз і робить Україна.
До того ж Губарева або бреше, або кардинально не розуміє ситуацію. Вона каже про «примирення» в той час, коли окупанти на загарбаних територіях влаштовують «полювання» на родини українських воїнів. Відомі навіть випадки викрадень членів сімей загиблих. Так само поводили себе фашисти під час Другої світової.
Тому примирення, про яке каже Губарева та її «намагатимемося жити далі» в даній ситуації неможливі принципово. Але слова колаборантки значною мірою симптоматичні як свого роду ключ для розуміння логіки та загалом мислення цих людей. Для окупантів та їх посіпак ця війна – лише етап у формуванні такого собі СРСР-2.0, а жертви на цьому шляху – щось, що неминуче й само собою зрозуміле. Для росії люди – витратний матеріал, й у викривленій свідомості багатьох росіян напевне можна «жити далі» у співіснуванні з вбивцями рідних та близьких.
Українці – зовсім інші, й Катерина Губарева цього не збагнула. Як не можуть цього збагнути й інші окупанти та колаборанти. Й це – одна з причин того, чому вони не утримаються на херсонській землі й загалом в Україні надовго. У нашої землі й у нашого народу занадто сильна реакція відторгнення, щоб стати поневоленими.
Цей матеріал було виготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії в рамках проекту «Протидія інформаційній навалі Росії у Херсонській області» (як частина проекту «Голоси України»). Відповідальність за зміст цього документа несе ГО «Херсонська обласна агенція громадської журналістики «МІСТ», і за жодних обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Уряду Великої Британії».
