Під час окупації правобережжя Херсонщини російські військові викрали та утримували в полоні 20-річного Данила, підозрюючи його коригуванні вогню по російських позиціях.
Як розповів Данило журналістам видання ZMINA, під час окупації Херсона він та ще вісім цього однокласників створили телеграм-чат для підтримки зв’язку. П’ятеро з них залишалися в місті, решта — виїхали за кордон.
Одного разу під час розмови один із учасників зняв на телефон момент ракетного удару ЗСУ по готельному комплексу, який належав окупаційному губернатору Херсонщини Володимиру Сальдо. На той час там мешкали російські військові. Відео він надіслав у чат, а ще один учасник переслав його до місцевого телеграм-каналу.
Проте перед публікацією відео не було замасковано геолокацію чи інші ознаки місця зйомки, що дозволило окупантам встановити його походження. Після цього російські військові почали масові затримання всіх, хто був у чаті. Останнім затримали 20-річного Данила.
Як розповів Данило, захоплених цивільних утримували в будівлі “Украгропромпроєкту” на вулиці Пилипа Орлика, 15. Там їх катували, змушуючи підписати зізнання про нібито коригування вогню по російських позиціях. Данило провів у полоні 49 днів.
За словами чоловіка, після затримання його та його друга били та катували електричним струмом за допомогою “тапіка”. Водночас окупанти запитували чоловіків про чат у Телеграмі, хто їх “куратор”, а також звинувачували їх у коригуванні вогню для ЗСУ.
“Вони чіпляли “крокодильчики” до пальців на руках та до вух, розкручували котушку і подавали струм у приблизно 120 вольтів. Ти лежиш, а вони в тебе запитують те, чого не було, і ти не знаєш, що сказати. Вони починають говорити, що наш однокласник, який живе за кордоном, був пов’язаний з СБУ. Він нібито “наш куратор групи”. І в цей момент тебе б’ють струмом. Ти кажеш, що “ні”, а вони думають, що ти їм брешеш. І вони далі тебе б’ють струмом. І тобі вже справді доводиться казати “так”, щоб тебе просто перестали бити струмом”, – пригадує Данило.
Чоловік додає, що їх били по спині кулаками, щоб не залишалося слідів. Десь через хвилин 40 обох бранців розділили по різних “камерах”. Данила завели до іншої кімнати, цього разу його посадили на стілець. Після катувань струмом він не міг вимовити жодного слова, пише видання.
В імпровізованій камері не було питної води, а стояла лише технічна в пляшках. До туалету здебільшого вони ходили в пляшки, і лише інколи бранців могли вивести до нормальної вбиральні.
“Я просив, щоб принесли питну воду. Бувало, що не приносили. У нас було таке, що ми не їли чотири чи п’ять днів, а без води були, здається, дві доби”, – намагається пригадати Данило.
Спочатку його тримали в одязі, в якому забрали з дому, і лише через тиждень, коли стало прохолодно, окупанти принесли їм матраци й шинелі.
Приблизно через півтора тижня після затримання Данила викликали на допит. Там його запитували, чи має знайомства серед військових, і натякали, що звільнять, якщо він когось “здасть”. Крім того, окупанти пропонували Данилу стати інформатором — так званим “засланим казачком”. Йому, зокрема, пропонували поїхати в інший населений пункт із коробкою, залишити її біля білборда, сфотографувати й передати координати, йдеться в матеріалі.
Пізніше Данила завели до офісного приміщення з комп’ютерами, за якими сиділи люди в балаклавах — частина в чорній формі, інші в цивільному. Там його змусили підписати кілька документів — загалом п’ять аркушів, у яких стверджувалося, що він не має жодних претензій до них за викрадення, утримання та тортури.
Окрім того, його примусили власноруч написати фразу: «Героям слава. Я не змінюю своїх політичних поглядів».
На 49-й день полону окупанти звільнили двадцятьох чоловіків, серед яких був і Данило. Перед виведенням усім натягнули на голови поліетиленові пакети, зв’язали руки скотчем і вивели на вулицю. Їх посадили в автівку типу УАЗ і вивезли за межі міста — як згодом з’ясувалося, для зйомки відео з метою продемонструвати, що затримані нібито живі та неушкоджені. Під час запису росіяни змушували всіх ставати навколішки, повернувшись до них спиною.
Щойно росіяни поїхали геть, бранці обернулись і побачили позаду себе синю теку з документами, серед яких були як їхні паспорти, так і чужі. Однак там не було ID-карток, тож Данило і його однокласники залишилися без документів.
Діставшись до Херсона Данило зустрів батька, який йому розповів, що вони його скрізь шукали, але окупанти їм казали не хвилюватися, запевнивши, що вони всіх знайдуть.