Одне з російських видань опублікувало «інтерв’ю» з єнотом, викраденим під час втечі росіянами з херсонського зоопарку.
Автор матеріалу обрав, на його погляд, варіант, який дозволить йому, так би мовити, зібрати флеш рояль і зірвати банк. Тобто – зробити пропагандистський матеріал і при цьому не брехати.
Але на те вони й російські пропагандисти, що не можуть не брехати навіть тоді, коли дуже хочуть не брехати. Так вийшло і з «інтерв’ю з єнотом».
Анонімний автор намагався написати текст на межі журналістики і літератури: відобразити в «інтерв’ю» те, що допоможе йому вирішити певні пропагандистські завдання. А вимагалося від автора, скоріше за все, те, що зазвичай вимагається від роспропагандистів: показати «хороших росіян» і «поганих українців».
І «херсонський єнот» бадьоро «розповідав», як він дружить з окупантами, як про нього турбуються, як йому добре.
Й при цьому, звісно, згадував про українців які «творять беззаконня» і «люблять знущатися над беззахисними людьми та тваринами».
Але цей «херсонський єнот» вийшов у автора «інтерв’ю» зовсім необізнаним в реальній ситуації. Можливо, він не знав, що знущаються з тварин не українці, а саме «хороші росіяни».
На Херсонщині під час війни та окупації в зоопарку померла від голоду левиця. Ветеринарам вдалося врятувати двох її левенят, яких згодом відправили в США. І винуваті в цьому не українці, бо зоопарк – на окупованій території.
А те, що російські загарбники вчинили в контактному зоопарку, розташованому в селищі Ямпіль Донецької області, взагалі виходить дуже далеко за межі людського.
«Визволителі» з’їли кенгуру, бізона, страусів, віслюків. А загинули від голоду два верблюди, кенгуру, ще один бізон, частина поросят, птахи та вовки.
Тому не вдалося авторові «інтерв’ю з херсонським єнотом» зібрати флеш рояль і взагалі якісно виконати свою роботу. Бо якщо почати говорити про знущання росіян з людей, то вийде дуже довга і вкрай неприємна для пропагандиста розмова.
Правда така, що росіяни бувають «хорошими», коли це потрібно для пропагандистського розголосу. А їх справжнє обличчя – нелюди, для яких немає нічого святого, позбавлені почуттів манкурти.
Втім, можливо, справжній єнот про щось таки здогадується, і тому намагався відкусити палець гауляйтеру Сальдо.