Нещодавно відзначена річниця визволення Херсона від російської окупації – ще й привід згадати ті часи, коли кожен день був для херсонців днем боротьби. В тому числі і боротьби з російською пропагандою.
Під час окупації Херсона росіяни казали, що чимало мешканців міста радісно зустріли військових РФ і сприйняли окупацію як визволення. Для підтвердження цього проводилися різні заходи, і серед них одним з найбільш масштабних стало влаштоване росіянами 9 травня 2022 року святкування Дня Перемоги.
Що кажуть окупанти
Кореспондентка онлайн-медіа МОСТ Олена Гнітецька була на цьому святі і бачила, як росіяни створювали ілюзію «масової підтримки» окупації мешканцями Херсона.
Олена під час окупації перебувала в Херсоні стільки, скільки можна було уникати затримання росіянами.
Я вивезла маленьку доньку на самому початку вторгнення росіян. Проте не змогла залишитися осторонь всього, що відбувалося в Херсоні. І тому періодично поверталася в місто сама. Займалася волонтерською діяльністю – розвозили з друзями-велосипедистами допомогу містом та передмістям Херсона тим, хто цього потребував. Брала участь в мітингах. Запам’ятався останній мітинг на початку травня – такого масштабу він був останній і для Херсона. Запам’ятала безсилля: нас розігнали буквально через 9 хвилин після початку. Без попередження почали стріляти. Це був газ, але – дуже багато і сильно. Серед учасників мітингу були поранені. Я отримала опік очей. Доводилося ходити потім в темних велоокулярах, щоб окупанти на блокпостах не запідозрили, від чого червоні очі,
розповідає Олена.
На окупантський захід вона вирішила піти, щоб зробити фоторепортаж, який став би документальним підтвердженням того, що це не херсонці підтримали росіян, а росіяни влаштували велику пропагандистську виставу. Мета цієї вистави – показати мешканцям РФ, як люди на, як стверджують пропагандисти, «повернених споконвічно російських територіях», нібито радіють «визволенню від України». А тим мешканцям Херсонщини, які не підкорялися російській агресії, окупанти хотіли продемонструвати, що нібито проукраїнська частина населення – в меншості, а більшість у Херсоні – проросійська, і тому опір приречений на поразку.
За словами Олени Гнітецької, вона, прийшовши на святковий захід, була вражена кількістю учасників:
Перші відчуття – ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ?? Їх було дуже багато. Я не була морально до такого готова, вважаючи, що прийде купка учасників, як і на всі інші заходи, які організовували окупанти. Вже потім я зрозуміла, що це – здебільшого завезені люди. Я 20 років живу в Херсоні, знаю багатьох людей, знімала заходи – і це був перший, де майже не зустріла знайомих. Ну і риторика у них була одноманітна: в натовпі вони грали ролі всього з трьома фразами, що було дуже смішно. Мабуть, більше їм не роздали, не розраховуючи, що в натовпі будуть «чужаки».
Чому це неправда
Олена розповідає, що учасники святкування Дня Перемоги в російських традиціях явно поводили себе згідно з якимось заздалегідь розробленим сценарієм:
Перебуваючи в натовпі тривалий час, я бачила та чула цих акторів. Одна й та ж незмінна фраза: «Ой, и вы здесь! Такой праздник! Мы этого 8 лет ждали!». Після десь десятки озвучок від різних людей ця фраза вже смішила. Було видно і тих, хто задавав тон. Це добре видно навіть на відео ходи, яку знімала. Вони викрикували гасла «Спасибо деду за победу!», «Пока мы едины, мы непобедимы!» і в тому ж дусі – натовп підхоплював це слово в слово. Були не наша говірка, не наш одяг. Одяг навіть був не по сезону. Я думаю, людей, завозили і з більш прохолодних місць. Бо в Херсоні в травні вже досить тепло, а ці люди були одягнені явно з розрахунком на прохолоднішу погоду. Ну і, звісно, була велика кількість російських військових. Були снайперські позиції на дахах та на воді. Я це теж хотіла показати своїм фоторепортажем: як насправді проходять такі заходити – під дулами автоматів, з пальцями на запобіжнику. Деякі військові знімали дійство на відеокамери.
Щодо одягу, то, дійсно, і на фото Олени, і на відеорепортажах прокремлівських медіа можна помітити, що біля меморіалу в херсонському Парку Слави, де проходив захід є чимало людей, одягнених занадто тепло. Хоч у 2022 році травень і не був в Херсоні спекотним, але такий одяг, як куртка, все ж недоречний для тієї погоди.
До того ж в натовпі було чимало жінок в хустках. Але в Херсоні останні років 20 хустки носять на голові хіба що жінки похилого віку, і то – не дуже часто. В Парку Слави жінок в хустках було явно забагато, і це були жінки і у віці 50-60 років. Зустріти на вулиці херсонку такого віку в хустці майже неможливо.
Тоді головним пропагандистським медіа в Херсоні був телеканал «Крим 24», знімальні групи якого перебували в окупованому місті. Зробив цей телеканал і репортаж про святкування Дня перемоги в Херсоні. І в цьому репортажі можна побачити і почути, як учасники заходу говорять ті ж завчені фрази про «чекали 8 років», а також під час ходи «безсмертного полку» викрикують лозунги за заводилами натовпу.
Захід, проведений в Херсоні 9 травня 2022 року, прокремлівські пропагандисти потім не раз згадували як «перший і поки що єдиний вільний День Перемоги в Херсоні». Напевне і ще не раз згадають. Але справді в той день росіяни організували і провели велике пропагандистське шоу, в якому брали участь проросійські налаштовані херсонці, але якби учасниками були тільки вони, то в Парку Слави перебувала б купка людей.
Чому це важливо
Олена Гнітецька каже, що тоді, попри великий ризик, просто не могла не піти на влаштований росіянами захід. Бо ситуація в місті погіршувалася, а хотілося показати людям правду, отримати свідчення того, що Херсон – зовсім не «русский город», як про це казали окупанти.
Це було вже після останнього мітингу, коли з’явилося відчуття розгубленості та відчаю. Окупантів в місті ставало все більше. Вони малювали картинку, що Херсон здався, що тут тепер – Росія. І я зрозуміла, що це чи не останній мій шанс показати, що насправді відбувається в місті та що Херсон не підкоряється. Окрім того, на той момент вже були затримання друзів, допити. І після них люди говорили, що окупанти мали багато особистої інформації. Тобто проукраїнськи налаштованих людей вже здавали – сусіди, знайомі, близькі. Я хотіла показати лиця містян, які підтримують окупантів, які ходять на їх заходи, спілкуються з ними. Власне, на цьому і зробила акцент. Працювала з двома об’єктивами – один, щоб показати загальну картинку, як проходять ці заходи під дулами автоматів. А другий об’єктив, портретний, що дозволяв робити на відстані знімки облич людей, особливо тих, хто контактував з росіянами. За весь час перебування на святкуванні вдалося зробити близько 10 відео та більше 300 фото,
розповідає Олена.
Відзнятий матеріал Олена, за її словами, опублікувала в соцмережах, попросивши всіх підписників робити репости, розсилала посилання на файлообмінник з відкритим доступом з усім відзнятим матеріалом всюди, де, на її погляд, це могло знадобитися.
На запитання про те, чи було страшно робити цей репортаж, Олена відверто відповіла:
Було страшно. На той момент дехто з моїх друзів побував у підвалах окупантів, когось випустили – я і чула від них, і бачила на них, що може бути. Легенда була в стилі самих росіян – напівправда. Ну тобто це історична подія, яку хочу зафільмувати для історії – не уточнюючи, що для історії зрадників України. Дуже боялася втратити відзнятий матеріал, якщо раптом заберуть мене чи телефон та камеру. Тому намагалася дуже оперативно відправляти хоч частину відзнятого другу, з яким завчасно про це домовилися. Додому після параду поверталася двориками. За час пересування містом на вело добре знала, в яких місцях міста мінімальний ризик зустріти перевірку. І одразу з дому відправила все відзняте довіреній людині, щоб мати змогу почистити та форматувати всі флеш-карти та пристрої.
Але було те, що сильніше за страх: бажання отримати документальні свідчення про окупацію Херсона, про колаборантів і – головне – про те, що в Херсоні не було ніякої масової підтримки окупації.
Підтримати створення подібних матеріалів можна за посиланням
* Матеріал створено за підтримки Центру прав людини ZMINA.
