Як роз’єднати українців? Почати говорити про Другу світову війну. Саме ця тема може змусити різних людей почати сваритися або припинити взагалі спілкуватися через відмінні погляди на історичні події. Вина за це лежить зокрема на російській та радянській пропаганді, яка створила безліч міфів і постійно культивувала образ українців як зрадників-колаборантів, спільників Гітлера, «фашистів», «нацистів», «бандерівців» тощо. 

Як та навіщо з українців робили колаборантів та як росіяни зараз використовують цей радянський міф? Намагаємося знайти відповіді на питання разом з експертами. 

Що таке колабораціонізм і які наслідки він має

Будь-яка війна неможлива без колабораціонізму. Завжди були та є люди, які готові співпрацювати з ворогом, який окупував їхню країну. Причин для цього може бути багато: від підтримки дій окупантів до неможливості вчинити інакше. 

Франція часів Другої світової війни — це один з найвідоміших в історії прикладів колабораціонізму. Тоді деякі французи почали співпрацю з німцями, які окупували їхню країну. Нацисти встановили там режим колабораціоністський уряд Франції Віші. А коли країну визволили союзні війська, нею прокотилася хвиля самосудів над тими, кого вважали колаборантами. 

Популярний британський історик Тоні Джадт у своїй книзі «Після війни. Історія Європи від 1945 року» детальніше розповів про покарання колаборантів на звільнених територіях: 

«Колаборантів усюди можна було виявити та покарати. Це були чоловіки і жінки, які працювали на окупанта чи спали з ним, які пов’язали свою долю з нацистами або фашистами, які опортуністично намагалися дістати політичну чи економічну вигоду під прикриттям війни.

Карати колаборантів почали ще до припинення бойових дій. Насправді це робили й під час війни — індивідуально чи за наказом підпільних організацій руху Опору. У Франції близько 10 тисяч осіб були страчені від рук непідконтрольних банд з-поміж угруповувань збройного спротиву, зокрема Milicies Patriotiques — «патріотичної міліції», яка захоплювала підозрюваних колаборантів, відбирала їхнє майно та в багатьох випадках страчувала без суду та слідства.

Близько третини жертв таких масових страт загинули до висадки союзників у Нормандії 6 червня 1944 року. З рештою, за деякими винятками, було покінчено протягом наступних чотирьох місяців бойових дій на французькій території». 

Так само були покарані й колаборанти-пропагандисти. Наприклад, за колабораціонізм було розстріляно диктора «Радіо Париж» Жана Ероля–Пакі, редактора журналу «Новий час» Жана Люшера, редактора журналу «Я повсюди» Робера Бразілаха. 

Колабораціонізм в Україні: як радянська пропаганда створила міф про українських колаборантів 

Питання колабораціонізму та покарання за нього для України гостро постало в 2014 році, коли Росія анексуала Крим та окупувала частини Донецької та Луганської областей. З новою силою про нього почали говорити вже після початку повномасштабного вторгнення росіян в 2022 році. 

Однак ще задового до цього, радянська пропаганда будувала з українців образ зрадників і колаборантів.

Засновник Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін зазначає, що колабораціонізм — це травма кожного народу. Наприклад, в абсолютних числах росіян-колабораціоністів («власівців», «российская освободительная армия») було набагато більше, однак радянська пропаганда навмисно робила акцент саме на українцях:

«Радянська влада приховувала російських колабораціоністів і зображувала українських — як найбільше зло саме для своїх імперських задач. Тому що потрібно було зобразити українців як тих, хто зраджує. Зраджує «русский» та радянські народи. 

Таким чином виходило, що українці погані, український націоналізм — поганий, тому його треба всіляко придушувати. Ось така дуже проста схема. По-перше, щоб виправдати себе, треба когось зобразити гіршим, ніж ти є. По-друге, щоб використати це зображення гіршості, аби керувати в імперському контексті». 

Медіаексперт Отар Довженко вважає, що для Росії вигідно у публічній риториці притягнути реалії Другої світової війни у контекст теперішньої. Для них це виправдано величезними ресурсами, вкладеними у формування та підтримку культу Перемоги: 

«Людей десятиліттями привчали мислити категоріями «великої вітчизняної війни», ділити світ на «наших і німців», ототожнювати себе з переможцями-«дідами», які врятували світ від Гітлера, шукати в усьому, що їм не подобається, «нацизм» і «фашизм». Тому зараз російська пропаганда використовує гній, який утворився в головах росіян внаслідок цієї роботи». 

Експерт зазначає, що у радянські часи існувала повністю брехлива, сконструйована картина історичних подій в Україні, яка позбавляла національно-визвольний рух суб’єктності та ототожнювала його з гітлерівськими окупантами, а факт, що українські повстанці воювали проти гітлерівців, просто замовчувався: 

«Це теж доволі зрозуміло, адже масовий спротив українців радянській окупації не вписувався в легенду про «возз’єднання українських земель». На жаль, історична правда в цьому випадку надто складна й нелінійна, щоб можна було вкласти її в голови радянських і пострадянських людей, вибивши звідти уявлення про «бандерівців — посіпак Гітлера», — говорить Довженко. 

Також експерт додає, що нинішній проросійський колабораціонізм він б не ототожнював із колабораціонізмом часів Другої світової війни: 

«Для українців обидва режими — і радянський, і гітлерівський — були однаково чужими, хоча, безперечно, серед них могли бути симпатики і однієї, і другої ідеології. Українці на момент 1941 року були поневолені, і кожна нова влада, яка приходила на їхні землі, позиціонувалась як «визволителі» і обіцяла самовизначення, права і свободи. Натомість теперішні українці останні тридцять років жили в не безпроблемній, але незалежній і демократичній державі. Де користувались набагато більшими правами і свободами, ніж сучасні росіяни. І прекрасно розуміють, що «визволення» українських земель росіянами — насправді загарбання. Тому, як на мене, нинішні колаборанти гірші».  

Як протидіяти такій пропаганді

На думку Дмитра Золотухіна, від слова «протидія» треба принципово відмовитись:

«Не треба нічому протидіяти. Протидія — це реактивна позиція, яка означає, що ми реагуємо на щось. Я буду постійно наполягати, щоб експерти й журналісти взагалі не використовували це слово. «Як нам треба протидіяти?» — це питання сформоване ворожою ідеологією, пастка в яку ми постійно потрапляємо. Нам не треба протидіяти — нам треба просувати власний наратив. Ось це буде проактивною позицією. Що ми хочемо досягти? Ми не проти когось. Ми — за себе. Коли ми це розуміємо, тоді з’являються зрозумілі питання, які нам треба пройти. 

Золотухін стверджує, що це не питання вини чи не винуватості. Це — питання нашої історії і це треба приймати. Далі, за його словами, потрібно прокомунікувати цей феномен. 

Отар Довженко каже, що правда часто буває менш однозначною за брехню. В народі цю радянську пропаганду нейтралізували іншим спрощенням — відмежовували себе (українців) від «москалів», яких просто вважали чужинцями, і «комуністів», тобто місцевих колаборантів.

«Як на мене, ігри у штучну актуалізацію історії вкрай небезпечні, й Україні варто, замість віддзеркалювати дії росіян, зробити правду (засновану на фактах, підкріплену свідченнями і документами) максимально доступною і прозорою, але трактувати минуле як минуле», — вважає він. 

Олексій Сімончук

Матеріал створено за підтримки Institute for War and Peace Reporting

Поділитися цим матеріалом

Редизайн та модернізацію сайту
проведено за підтримки

official_logo_transparent_background_250