Колишній райцентр, а нині – центр громади, селище Нововоронцовка – єдиний адміністративний центр області, який не був окупований росіянами навесні-влітку 2022 року. Частина населених пунктів громади перебували або в окупації, або на лінії вогню, а саме селище було “сірою зоною” з щоденними перехресними обстрілами та фактично повною блокадою поставок продуктів та медикаментів.
Громада, що знаходиться на самому кордоні із Дніпропетровщиною, взяла на себе основний удар, і зараз потроху оговтується від нього.
Від активіста до голови військової адміністрації
“Влада десь самоусунулась, десь виїхала, десь затихла, органи правопорядку майже всі ліквідувалися – було повне нерозуміння ситуації”, – розповідає голова Нововоронцовської селищної військової адміністрації Андрій Селецький.
До повномасштабного вторгнення історик і краєзнавець Андрій намагався закохати у свій край мешканців та гостей віддаленої громади, водив екскурсії, пірнав у Каховське водосховище у пошуках затоплених населених пунктів та мріяв про розвиток рідної громади.
Після вторгнення він став волонтером, який під обстрілами розвозив їжу та медикаменти мешканцям навколишніх сіл.
Коли влітку 2022 року постало питання про створення військових адміністрацій, тодішній заступник голови ОВА Дмитро Бутрій запропонував для Нововоронцовки кандидатуру Андрія. Він це не приховує і каже, що активно співпрацював із Бутрієм, який допомагав продуктами, ліками і гігієнічними засобами. Селецький же, як волонтер Червоного Хреста, їх розвозив по громаді.
“Я провів з ним співбесіду, послухав його бачення і ризикнув подати саме його кандидатуру в Офіс Президента”, – згадує вже ексголова ОВА Ярослав Янушевич.
Багато хто в ОВА тоді казав, що молодий ідеаліст буде проблемним керівником, але вибору у тодішнього губернатора не було. Колишній голова громади чи то зник, чи то його прогнали самі мешканці.
“Росіяни в середині березня зайняли Осокорівку і заїжджали один раз на БТР в Нововоронцовку. На великому форсажі вони доїхали дуже швидко до Дніпропетровської області і дуже швидко поїхали. Лінія фронту проходила по нашій громаді. Високопілля уже було окуповане. Наші стояли вище, а орки нижче”, – згадує Андрій.
За його словами, по селищу і селах громади за добу бувало до 1000 прильотів зі всіх видів озброєння. Сліди боїв видно і досі. У центрі селища бачимо неглибокі воронки від “градів”, дерева, посічені осколками від мін та снарядів.
В перших числах жовтня почалося звільнення Нововоронцовщини (сусіднє Високопілля визволили 4 вересня), а остаточно громада була звільнена 25 жовтня.
Фактично єдиним більш-менш легітимним представником влади був Андрій, адже він був депутатом райради від “Слуги народу”.
Процес безвладдя тягнувся аж до 28 жовтня.
“Коли мене призначили, ми відразу почали формувати команду. Я зібрав всіх, хто був на місці, і змусив працювати. Щодо обстрілів, то вони закінчились 23 вересня – перед звільненням. По околицях ще прилітало, по самій Воронцовці – ні”, – згадує Андрій.
Як згодом зʼясувалося, питання кадрів виявилося найскладнішим – всі, хто до цього працювали у владі чи комунальному господарстві, роз’їхалися і повертатися не поспішали.
Фермери та бізнесмени, з якими можливо було налагодити співпрацю, виїхали.
Кістяк нової влади складався з немісцевих людей. Єдиною мешканкою Нововоронцовки, яка повернулася і почала працювати, стала Вікторія Березко.
Повернулася з Польщі Алла Торчанська, яка до вторгнення була старостою Дудчан сусідньої Милівської громади, з Києва повернувся колишній мешканець Рогачика Сергій Пилипенко та інші люди з команди Селецького.
Багато хто відмовлявся. Цих людей можна зрозуміти, особливо, коли стоїш на березі водосховища і бачиш протилежний берег, звідки росіяни можуть щомиті вдарити з “градів” або навіть мінометів.
Перші кроки нової влади
Нова влада громади почала із основних напрямків – гуманітарна допомога, розмінування, безпека, укриття, правоохоронна діяльність.
Андрій чесно каже, що ніколи не був чиновником і не орієнтувався в питаннях бюджету та вузьких темах місцевого самоврядування і державної служби. До кінця року громада жила не за кошти бюджету, в якому тільки розбиралися.
“До кінця грудня ми не копійки не взяли з бюджету. Його не було, тож я намагався зробити швидко все сам для того, щоб налагодити роботу. Все робили за кошти донорів або в борг, як, наприклад, вікна у будівлі селищної ради”, – розповідає він.
Основна допомога йшла від донорів та благодійних фондів, які досі охоче співпрацюють із Андрієм та його громадою.
Вікна в адмінбудівлі вставили в борг друзі Андрія з Кривого Рогу. Одночасно з цим почали відновлювати роботу МВС, ЗАГС, ЦНАПу, бо у людей була велика потреба у цьому. Більш ніж 7 місяців не відбувалися процедури реєстрації про народження, смерть і так далі.
Однак головною проблемою для Нововоронцовщини з настанням зими стала відсутність дров. У степовій громаді їх просто не було де взяти. Люди в селах звикли, що на зароблені влітку гроші вони купують дрова на всю зиму, а хто працював краще за інших міг купити навіть вугілля. У 2022 році з очевидних причин люди нічого не заробили, тож мали всі шанси не пережити холодну степову зиму.
Якусь кількість дров почали привозити волонтери, партнери з інших областей та закуповувати по лінії обласної влади, але цього не вистачало.
В цей час Андрій ходив по селищу та по селах громади і переймався відсутністю благоустрою. Своїми силами намагалися прибирати, обрізати дерева та кущі.
“Візуально був вигляд запущеності і покинутості. І це мене вражало, бо скільки б ти гуманітарки не затянув, відчувається що тут нічого нікому не треба. У мене ще до війни була ідея – нам треба щепорізи, які будуть перебивати гілки. Таким чином ми ліквідовуємо сухі гілки і кущі і вирішуємо питання опалення. Криворізькі друзі помогли нам затягнути американських інвесторів, і це був міцний старт нашої ВА. Поки всі тільки готуються працювати – ми вже затягнули 39 тис. доларів інвестицій в нашу громаду. Купили трактор, причеп, щепорізи і почали працювати. Це при тому, що ніхто в нас не вірив. Люди дивувались – як це? Вже почали наводити порядок?”, – згадує він.
Ми йдемо по головній вулиці – і дійсно: дерева всі обрізані, а поряд немає жодної гілки.
Андрій додає, що спочатку люди “крутили носом”: чого ви мені замість дров даєте якесь сміття? Але зараз за щепою стоїть черга.
Людей це оживило. У нову владу почали вірити, тож було ухвалене рішення вивести з простою працівників комунальних установ. Люди не працювали, отримуючи ⅔ від зарплати, тож їм поставили умову – переведення на повний робочий день, а з тими, хто не на місці, призупинили трудові угоди.
Бюджетники погодились, і з них сформувався цілий підрозділ з благоустрою – 30 людей. Викладачі музичної школи, садочка, ДЮСШ та інші почали наводити в громаді лад.
Також особливу увагу нова влада приділила селам громади. Тут було вирішено опертися на старост, які знали села, і яких знали там.
Але справи із відбудовою йдуть дуже туго. За словами голови Бериславської районної військової адміністрації Володимира Литвинова, механізму відшкодування за пошкоджене та зруйноване житло досі немає.
Як бути з відбудовою громади?
Така ж історія із обʼєктами соціальної інфраструктури. В Нововоронцовській громаді зруйновані всі школи.
“Ми навіть приблизно не розуміємо, скільки буде коштувати відновити цю школу. Ми навіть не розуміємо, чи всю її відбудовувати, чи доведеться знести оцю частину”, – розповідає Селецький, стоячи біля зруйнованої російської ракетою школи.
Її відносно нещодавно відремонтували за гроші одного з кандидатів в нардепи. Видно, що ремонт був якісним, але зараз все поступово руйнується, адже будівлю навіть не законсервували – ніхто точно не знає як це робити і за які кошти.
“Поки що у нас механізму фінансування такого роду не існує, тому ніхто не розуміє”, – коментує Литвинов і додає, що наразі ніхто не дасть грошей навіть на експертизу.
Цю школу вже показували всім донорам, партнерам, але всі кажуть: треба чекати закінчення війни. Плюс самій громаді треба зрозуміти, чи всі школи будуть потрібні після війни. Адже величезна кількість людей може і не повернутися, а тримати велику освітню мережу буде розкішшю для небагатої громади.
“Величезний запит на освітні послуги, велике бажання педколективу і наше, що першу школу треба залишати. Ми чудово розуміємо, що Миролюбівська школа – мінус, бо вона холодна. В кожному старостинському окрузі повинна бути початкова школа. Нововоскресенська школа – мінус, а от Любимівська школа – вона газифікована, і одна з перших по набору дітей, там велике державне підприємство Піонер (8 тис. га орних земель, – МОСТ) і туди повернуться люди і діти”, – каже голова громади, оглядаючи школу, яку свого часу закінчив сам і в яку, за його словами, піде його син.
Людей на вулицях селища небагато. Ми йдемо по місцевому Беверлі-Гіллз – вулиці, де живуть або жили до вторгнення місцеві еліти. Дорога тут порита ямами. Селецький жаліється, що судді, прокурори та інші мешканці вулиці могли б покласти для себе асфальт. Поступово розмова доходить до питання незадоволеності людей.
Невдоволені, за його словами, є скрізь. Безвідносно того, скільки дров або харчів людям привезли волонтери чи міжнародні організації.
Команда та сам начальник військової адміністрації сприймають це явно болісно. Це чутно під час розповіді про віддалене село Нововоскресенське.
“Це глибокий тил, за 40 кілометрів від нас. Там проживає 600 людей – це найбільша кількість по селах. І в них найменше руйнацій – пошкоджено 10 будинків, але знищена повністю школа. І в силу того, що там найбільше дітей, ми вирішили відправити туди дрова, які отримали у якості субвенції від держави. І ми всі фури гнали туди. А фура йде через всі села, і всі бачать, що фури з дровами йдуть мимо них. І всі мешканці – незадоволені. Ми починаємо пояснювати, але дарма. Відповідь одна – а ми більше постраждали. Ми розуміємо. Люди дуже злі, і вони хочуть компенсувати свої втрати хоч чимось”, – каже Селецький.
Він також жаліється, що люди знайшли працюючий лайфхак як отримувати бажане. Просто треба напряму жалітися губернатору, частіше за все через фейсбук або в месенджерах. Той, щоб тримати імідж, “спускає” цю жалобу до селищної військової адміністрації з приміткою “виконати” і тут вимушені виконувати. І в людей з’являється цей алгоритм – на місці не хочуть щось давати – треба пожалітися губернатору – він зробить. Андрій списує це все на людську злобу і жадібність і додає, що, на його думку, це велика проблема, яку треба вирішувати з психологами.
Неохоче, але каже також і про проблему “легкої їжі”. Села громади забезпечені всім. Настільки, що існує небезпека, що люди просто не захочуть працювати.
Це велика проблема, адже команда молодого голови мріє про відродження виробництва.
Тут вважають, що є перспективи відродити переробку молока та овочів, а також розбудувати своє комунальне тепличне господарство. Виявляється, що у громади є свої сільгоспземлі, які раніше віддавали в оренду фермерам.
“Ми з братами Білецькими запартнерились із селекційним французьким підприємством – вони хочуть нам давати насіння для людей. І вони вже прислали насіння дині і гарбуза, а ми у людей запитали чи потрібне вам насіння для посівної? Провівши це опитування, ми побачили наскільки люди облінились. Чого? Бо все привезуть всіх нагодують”, – ділиться він.
Але руки Андрій та його команда не опускають і мріють про нову Нововоронцовку, в яку захочуть повернутися мешканці і приїдуть туристи.
Завершуємо ми прогулянку селищем на березі Каховського моря. Дайвер Селецький показує нам, яка глибина на цьому місці була ще минулого літа.
Коли вже готувався цей матеріал, зʼясувалося, що через обміління Каховського водосховища у Нововоронцовці пропала вода. Сталося це 22 лютого.
Вже 24 лютого організація Water Mission доставила свою фільтрувальну станцію та почала очищати воду для населення.
Тим часом військова адміністрація шукає шляхи розвʼязання чергової проблеми. Не останньої для громади.