Про Іванівську громаду ходить багато історій, що передаються поміж херсонцями із вуст у вуста. Як виявилось, вся почута раніше інформація, має своє підтвердження: і про нагороду від Залужного, і про те, як окупанти називають селище Іванівку “красівим городком”, а наші люди у відповідь – “це село, мальчік, в Україні такі села!”
На розмову про життя громади в тимчасовій окупації ми зустрілись з начальником Іванівської селищної військової адміністрації Віктором Дебелим у Херсоні. Він тільки но повернувся з гуманітарного штабу, що знаходиться у місті Кривий Ріг.
“За сприяння Херсонської ОВА, чотирма нашими громадами в Кривому Розі створено гуманітарний штаб для херсонців. Гола Пристань, Чаплинка, Іванівка і Хрестівка стали співзасновниками хабу. Туди можуть звернутися ВПО з Херсонщини. На сьогодні, тільки в Кривому Розі таких зареєстровано 37 тисяч осіб. Хаб обслуговує третину. Там ми надаємо чимало послуг: психологи, юристи, спеціалісти з Центру зайнятості. Також маломобільним громадянам організоване доставлення харчових наборів до місця проживання”, – розповідає про хаб Віктор Дебелий.
Робота організована таким чином, щоб працівники селищної військової адміністрації приїздили по черзі у Кривий Ріг та по два тижні працювали з людьми.
“Це і близькість до Херсонщини, і розуміння, чим є фронт, і залученість апарату до роботи. Бо виїхали з окупації практично всі працівники Іванівської селищної ради. Це підтримує команду і людей. Особливо коли свої бачать своїх, то це ще більше дає людям надію на те, що їхня громада живе, хай поки що поза своїми територіальними межами”, – додає пан Віктор.
Розмова заходить про перші дні вторгнення російської армії. Іванівська громада знаходиться в Генічеському районі. 27 населених пунктів серед степу, як каже Віктор Дебелий.
“Заснули ми як всі, у вільній Україні, а прокинулися у війні. О четвертій ранку пролунав гучний вибух. Це почула вся громада, бо довкола лише степ та рівнина”, – згадує очільник громади.
Росіяни поцілили у комунальну будівлю. Загинуло кілька людей.
В Іванівці одразу організували координаційний штаб, який працював цілодобово. Велася робота з підтримки місцевих жителів, взаємодії зі старостами та допомоги Силам оборони України.
“Перший день повномасштабного вторгнення наша громада не забуде точно ніколи. Особливо колектив. Загинули дві наші колежанки – Наталія та Сабіна Фарзаліїви. Наталія, яка очолювала комунальне підприємство Іванівської селищної ради «Дорожник», поїхала забирати сина з Херсона, дочка Сабіна, яка працювала адміністраторм ЦНАП, в останній момент стрибнула до мами в машину. Їхня автівка потрапила під обстріли вже на зворотному шляху. Тоді якраз працювала авіація ворога по Антонівському мосту. Новина про загибель цивільних тоді лунала у всіх херсонських інфоресурсах. Загинула вона, її донька та син, а також наш односелець, молодий хлопець, якого також забирали з міста”, – говорить Віктор Дебелий.
Поки йшли бої на Антонівському мосту, з Криму через Чонгар, повз громаду, росіяни йшли колонами на Енергодар та Мелітополь. Певний час вони не заходили в саму Іванівку.
“Йшли день і ніч. Тисячні, це просто тисячні колони. І скільки ми їх поклали. Оцей телефон – це просто героїчний телефон, який перебив сотні орків. Він не вщухав. Ми мали таку широку мережу інформаторів, що буквально “вели” кожну одиницю техніки аж до самого Енергодару: пішла туди, зупинилася там, заправляються, рушили. У нас були люди, які нам це все передавали”, – Віктор Дебелий показує на звичайний маленький кнопковий телефон, який ще й досі використовується для роботи.
В перші місяці широкомасштабної війни очільнику громади, завдяки широкій контактній базі, вдавалося передавати ОК “Південь” чимало корисної інформації про рух ворожої військової техніки. Територіально мережа сягала від Енергодару до Старосілля Великоолександрівської громади.
“Було так, що довели одну колону до Старосілля. Для нас, іванівських, це як кінець географії вже. Але інформація надходить і ми мали її прийняти обовʼязково. Людина ту колону відстежувала, їхавши на велосипеді. Дуже сміливий чоловік. Знаю, що потім він активно допомагав місцевим з виїздом з окупації, переправляючи людей через Інгулець човном”, – згадує Віктор Дебелий.
Ще дві колони ворожої техніки були знищені на околицях Іванівки Високопільської громади. Виявити та вказати точні координати також допомогли люди.
За сприяння війську Віктор Дебелий відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України. Документ про нагородження підписаний Валерієм Залужним.
Весь березень та початок квітня 2022 року громада жила під українським прапором. За домовленістю з місцевим бізнесом, Укрпошті надавали готівку, і пенсіонери мали змогу отримувати свої пенсії. Запустили роботу млинів та олійного цеху.
“Знаєте, людина, яка на нервах, буває прибирає. От у нас вся громада така. Колони йдуть, військові РФ кругом міняють прапори, а ми гребемо, висаджуємо квіти і дерева, чистимо біля ставка, фарбуємо бордюри. Це притаманне українцям: у часи важкого стресу – зайняти себе роботою. От ми і займали себе ділом, щоб погані думки не руйнували зсередини”, – каже Віктор Дебелий.
З квітня 2022 року росіяни стали навідуватись до селищної ради. Відтоді почались “опрацювання” та схиляння до співпраці.
“Що треба заначити, росіяни не розуміли, що є центром громади. Вони спочатку навідались в Агаймани. Там у нас радгоспи були Агайманський і Іванівський. От вони подумали, що це центр. Мені подзвонив староста, й повідомив, що йому наказали дати мій номер. Я сказав – давай, тут на місці вже будемо розбиратись. Дзвінок надійшов від фсбшника Олексія Ощепкова: “Через час будем у вас”. На подвірʼя заїхав бронетранспортер, вибігла група ряжених “захватчіков” чисельністю близько 20 осіб. На той момент жіночий колектив був переміщений в іншу будівлю, зі мною лишились лише чоловіки – заступник, керівники комунальних підприємств, начальники відділів, спеціалісти. Зайшов цей Олексій і каже: “Давай выйдем, пообщаемся”. Я кажу, ні, давай тут, бо принцип у мене такий – я ніколи не спілкувався без своїх заступників. Вся робота і розмови – прозорі. Показово, в кутку стояв росгвардієць і пересмикував затвор, на що почув від мене зауваження: в таких умовах розмови бути не може. Ощепков попросив того вийти. Лишився в кабінеті сам разом із замполітом”, – згадує про свій перший контакт з росіянами Віктор Дебелий.
За словами пана Віктора, представник ФСБ вів розмову стримано, але з притаманним психологічним тиском.
“Говорив так, акуратно: “Вижу, у вас флаг висит. Может снимите и просто в ящик стола покладете. Я кажу: “Так, а він мені не заважає, хай висить”. Розмова велась тонко, прямих схилянь наче немає, але підтекст зрозумілий. Розповідали, що Фаустов з Чаплинки вже працює з ними і дає мені хорошу характеристику, як гарному господарнику, хоча сам Фаустов мені нічого такого не казав. Що Фоміна з Каланчаку “всех своих бросила и удрала”. Тобто, озвучувалась викривлена реальність, хотіли надуманими фактами вмовити “уверовать в Росію”. Відповідь від мене була одна – я приймав присягу Україні, мінять нічого не буду й буду надалі виконувати свої функціональні обов’язки: забезпечувати діяльність громади, підтримувати людей”, – продовжує свою розповідь Віктор Дебелий.
Та розмова не привела росіян до бажаного результату, втім, вони продовжили йти своїм поступовим шляхом захоплення громади. Повідомили, що будуть допомагати гуманітаркою. На той момент готувалась активна пропагандистська кампанія по всій Херсонщині. Іванівський голова цю пропозицію росіян відхилив. Сказав, “ми не голодні”, тому фури в селище не приїхали і зняти цінні кадри росіянам не вдалося. Час ішов, і ситуація з перебуванням представників української влади в громаді ставала все більш напруженою.
“На 9 травня вони захотіли зняти ще один ролик. Сказали, що маю бути в кадрі. Тактика у них така – не озвучуєш відверто, ми покажемо все так, наче ти й так вже з нами. Я звʼязався з Юрієм Соболевським (перший заступник голови-керівник виконавчого апарату Херсонської обласної ради, – МОСТ), дякую йому, що жодного разу не проігнорував мій дзвінок, я спитав у нього, як діяти далі. Отримав відповідь “Не дай Бог, уходь. Зʼявишся в кадрі – сприйматиметься, як зрада. Відмовишся – тебе або застрелять, або заберуть”. Тож, на момент, коли вони видали свої кадри “свята”, мене вже не було в громаді. Звісно, від участі у шоу я відмовився. Росіяни хотіли забрати мене з селищної ради, пригнали 10 бронетранспортерів з автозаком. Я на той момент в чому був, в тому і залишив будівлю, виходячи іншими шляхами. Далі, знаючи місцевість, на Мелітополь і потім через Василівку у Запоріжжя. З того часу, працюємо вже на підконтрольній”, – говорить Віктор Дебелий.
Апарат Іванівської селищної ради виїхав також. За словами Віктора Дебелого, вчителі, директори шкіл та будинків культури працювати на росіян відмовились.
Мережа закладів загальної середньої освіти Іванівської селищної ради налічує 10 установ. До травня 2023 року жоден заклад освіти не розпочав роботу, керівники закладів, педагоги на співпрацю з окупаційною владою не пішли. Окупаційною владою вчинявся тиск та примусові заходи до педагогів громади, тому як наслідок, 3 заклади загальної середньої освіти примусово перейшли на роботу за російськими стандартами.
“На сьогодні більша частина дітей залишилась в окупації. У нас було понад 2000 діток в громаді. Це від нуля, новонароджені, і до випускного, до 18 років. Виїхало всього там близько 200 дітей. Спочатку, жодного закладу загальної, середньої і дошкільної освіти в громаді окупантам відкрити не вдалося. Вже всюди по захоплених громадах почали працювати садочки чи школи, а у нас – ні. Причина – лише 2 вчителі зі 151 погодились на співпрацю. Росіяни залякували, збирали їх під стінку. Що вони тільки не робили, але ніхто не погоджувався йти працювати за російською програмою. Зараз у громаді за російськими програмами працює три заклади загальної середньої освіти: в Іванівці, Любимівці та Новодмитрівці Другій. Новодмитрівка Друга – це село, де проживають багато представників російської діаспори. Деякі з них, можна сказати, все життя чекали та плекали Росію. Там була російська школа завжди. Найбільшу кількість голосів виборців партія ОПЗЖ набирала саме в цьому селі. Проте, варто зазначити, що головні лідери цього населеного пункту не скорилися окупантам та проросійським настроям односельців і залишилися вірними Україні, виїхавши на підконтрольну територію», – розповідає Віктор Дебелий.
Він підтвердив, що через брак кадрів до навчального процесу залучають представників окупаційної адміністрації. Дітей змушують вступати до партіотичних клубів, Юнармії.
“Їх психіка заламана: спочатку їх навчали одному, а зараз зовсім іншому. Ми мали випадки, коли діти, які перебувають в окупації і долучалися до навчання в українській школі онлайн – “зривали” уроки, вимахуючи російським прапором і щось викрикуючи зі словами “Росія””, – каже Віктор Дебелий.
Окупанти докладають великих зусиль до роботи з дітьми. Військово-патріотичне виховання – пріоритет. Дітей возять до Москви та інших регіонів Росії з метою ознайомлення з новою “країною”.
Медична галузь Іванівської селищної територіальної громади до початку повномасштабного вторгнення була представлена комунальним закладом “Іванівська селищна лікарня” на 52 ліжка та комунальним некомерційним підприємством “Іванівський центр первинної медико-санітарної допомоги”.
Більшість лікарського складу і медичного персоналу виїхали на підконтрольну Україні територію.
“По лікарях зрозуміло, що навіть та незначна частина, яка залишилася і приймає людей, не підпадають під Закон про колабораціонізм, бо вони і надалі продовжують лікувати жителів громади. Натомість директорка Іванівської лікарні Наталія Братищенко пішла на співпрацю з ворогом від перших днів і, відповідно, понесе за це відповідальність. Вона «об’єднала» в одну установу і лікарню, і КНП «Іванівський центр первинної медико-санітарної допомоги», і сільські ФАПи, і бригади екстреної медичної допомоги. Це була її мрія – мати владу в одних руках. Повернутися в часи, коли був Союз і всім заправляла одна людина. Ця особа працює в лікарні від початку її побудови у 80-х роках минулого століття. Вона терапевт, а її чоловік – лікар-хірург. Обоє були ідейними представниками комуністичної партії. Дуже раділи Росії. Під час окупації особисто їздила в Херсон до Сальдо і просила його сприяти обʼєднанню двох медичних закладів і зосередженню всіх повноважень на собі. Що і отримала. Людей вона тероризує і погрожує, в разі чого, відправити “на підвал””, – говорить Віктор Дебелий.
В громаді також було 13 ФАПів, 2 амбулаторії та станція швидкої допомоги. Повідомляється, що швидку допомогу розформували, майно забрали окупанти.
“Там в нас були машини, все було укомплектоване. Що зараз – пустота. Мали дві новозбудовані амбулаторії: в Іванівці і в Агайманах. Будувалися в рамках проєкту “Велике будівництво” – сучасні укомплектовані приміщення. Все для людей. Можна було зробити кардіограму і передати одразу дані на Херсон. Це телемедицина. Почали облаштовувати свою лабораторію, кабінет УЗД. Яка доля цих будівель зараз – не знаю. Мабуть, відсутність кадрів тримає окупантів та їх поплічників лише в межах Іванівської лікарні”, – говорить Віктор Дебелий.
Вахтовими методами зараз в Іванівській лікарні працюють російські військові медики. Цивільних представників лікарської професії, певно, вмовити працювати на “нових територіях” окупантам не вдається.
Окупаційний керівник Іванівки Олександр Васалатий не раз звітував Володимиру Сальдо про “кадровий голод”. Про це повідомляли пропагандистські ЗМІ.
“Знаєте, от тільки зараз багато чого стало більш зрозумілим. Маю на увазі події, які передували вторгненню росіян. До цього йшло, роками готувалась “база”. Ще у 2015 році, коли створювались громади, певні питання лобіювались тими, хто став основою колабораційного руху. І партії, які зайшли в селищну раду. Всього 26 депутатів: 9 від “Слуги Народу”, 6 – ОПЗЖ, 5 – Нам тут жити, 3 – Батьківщина, 3 – Удар. І от майже всі, хто з ОПЗЖ чи Нам тут жити – колишні регіонали. Вони і досі там”, – говорить Віктор Дебелий.
Щодо Олександра Васалатого, він розповідає, що це не місцевий житель. Мав родичів у Торгаях та судимість за розбій.
“Цей Васалатий зʼявився в громаді десь за пів року до вторгнення. І що він робить найперше? Він сидить, як сіра мишка, і вивчає соціальні прошарки. Але він не лізе до селищної ради, до педагогів, ще до когось. Він пішов у низи, оці знаєте, бандюківські. Він шукає неформальних лідерів, тих, хто незадоволений владою. Ніхто не задумувався, хто він такий, звідки він. Якийсь Саша, але він із цим друг і брат, і з цим. Нас, представників влади, ніколи він не чіпав і навіть на очі не попадався. Тепер ми робимо висновок, що його вже тоді прислали росіяни. Десь, мабуть, за місяців три до вторгнення в громаді почали спостерігати скупчення бандюкуватих хлопців. Група з 12 чоловік маршувала вулицями, поводилися зверхньо. Це все виглядало як рольові ігри, але звучали фрази “скоро ми тут будемо владою, прийде наш час, вам не довго осталося”. Васалатий з ними не маршував, але представники цього “руху” тепер активні посіпаки росіян. Іменем Російської Федерації, разом з Васалатим, вони конфіскували майно у фермерів та бізнесу”, – описує окупаційного голову Іванівки Віктор Дебелий.
До окупаційної адміністрації Іванівки росіяни не змогли набрати кваліфікованих кадрів. За словами законного голови, працювати туди пішли амбітні, але ображені долею люди і купка жадібних до грошей з числа жителів громади.
“Вмінь, знань, чогось такого їм не вистачало, щоб зайняти якусь посаду до вторгнення. Але власне “его” штовхало до “реалізації”. Тому надана окупантами нагода стати “владою” була використана”, – каже Віктор Дебелий.
Законна влада громади працює наразі віддалено. Розроблено детальний план щодо підготовки до деокупації, підтримуються звʼязки з благодійниками (понад 40 організацій отримали листи), переймається досвід роботи на територіях деокупованих громад правого берегу Дніпра.
“План деокупації у нас вже є. Підписані з благодійниками меморандуми. Як тільки громаду звільнять, ми готові заходити і працювати. На повноцінне відновлення і запуск роботи нам потрібно пʼять днів. Що більше, команда готова! 100% готовність. В реєстрах ми працюємо вже. По єВідновленню – ми працюємо. Відповідно, відновлено роботу ЦНАП, відділу соціального захисту населення та служби у справах дітей. У нас, до речі, виїхало 4 старости. Вони готові повертатись і брати на себе координацію певних дій по іншим старостатам громади, так само як і по своїм. До речі, з усіма старостами, що залишились там, крім одного, який пішов на співпрацю та був звільнений, призупинено трудові відносини до закінчення військового стану; із посадовими особами, які також на сьогодні залишаються на окупованій території, аналогічно, трудові відносини призупинено. Визначено місця для Пунктів незламності, точки видачі гуманітарної допомоги, розроблено покрокову схему відновлення роботи та життєдіяльності громади, визначено відповідальних осіб за усіма напрямками роботи. Підтримуємо армію, МНС, поліцію, впроваджуємо соціально-економічну програму підтримки мешканців громади, які виїхали з окупованої території”, – зазначає Віктор Дебелий.
Також він додає, що вже зараз громада має намір розробити потрібні проєкти щодо відновлення окремих об’єктів та території громади в цілому, щоб коли повернуться, не чекати та не втрачати час.
“Віримо у звільнення! Віримо в Перемогу! Іванівка була і буде Україною!”, – резюмує Віктор Дебелий.
Дана публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Херсонська обласна агенція громадської журналістики МІСТ” і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
