Він довго не міг відверто сказати навіть собі, що з ним сталося. Страх осуду, засудження та сором – три стіни, які два роки тримали його в мовчанні. Панічні атаки, безсоння, спроби суїциду. А потім – перший дзвінок до Центру допомоги врятованим. Сьогодні він розповідає свою історію, щоб інші знали: допомога існує, і звертатися по неї це не слабкість.
З міркувань безпеки та конфіденційності ім’я та окремі обставини не розголошуються.
“Я був як пружина, що от-от трісне“
Шлях до першої консультації в Центрі допомоги врятованим зайняв у нашого героя понад два роки. Після деокупації та подій, що з ним відбулися, він повернувся до активного життя: багато працював, спілкувався з друзями, підтримував родину. Збоку здавалося, що все гаразд. Але всередині розгорталася катастрофа.
«Трохи більше двох років я мовчав і все це в собі тягнув. Нікому не казав і дуже багато працював. Було повне заперечення того, що відбулося, ніби це якась помилка і це сталося не зі мною. Ось він я – працюю, у мене життя, друзі, робота, батьки… І це така напруга просто. Як пружина, яку постійно стискають-стискають, і ти вже відчуваєш, як вона скрипить, що зараз трісне», – каже він.
З часом тривожність переросла у важкі панічні атаки, які він не міг контролювати, з’явилися суїцидальні думки. Про Центр допомоги врятованим чоловік дізнався від знайомої. На той момент він уже розумів, що самостійно справлятися стає дедалі складніше.
Перша зустріч і пошук безпеки
Він дізнався про Центр допомоги врятованим від знайомої. На той момент уже були панічні атаки, висока тривожність та суїцидальні думки. Але написати чи зателефонувати не міг майже два тижні.
«Це був страх осуду, засудження. І на той час це було навіть соромно. Сказати про таке іншій людині – дуже важко. Ти собі в першу чергу не можеш зізнатися, що в тебе справді є проблема», – ділиться спогадами чоловік.
Перша зустріч з психологом Центру виявилася надзвичайно емоційною. Уже на перших хвилинах розмови емоції нарешті знайшли вихід. За довгий час чоловік нарешті міг розповісти все людині, яка була готова допомогти професійно.
«Мені стало легше вже після першої сесії. Я скинув з себе шмат тягаря. Потім ми поступово вибудовували психологічні опори, щоб я міг говорити про це більш комфортно. І найважливіше – психологиня буквально переконала мене в тому, що я не винен у тому, що зі мною сталося. Максимальне полегшення прийшло пізніше, коли я вже давав показання слідчому. Тоді мій біль віднайшов ще один вихід – відчуття, що, можливо, буде справедливість», – зазначає він.
Крок до справедливості
Спочатку про звернення до правоохоронних органів не йшлося взагалі. Працювали виключно над тим, щоб стабілізувати психологічний стан. Лише через кілька місяців регулярних сесій з’явилася готовність зробити наступний крок.
«Щоб прийти до психолога, мені знадобилося понад два роки. А піти в поліцію – це був ще один величезний бар’єр. Але мною завжди керувало бажання справедливості. І ми це зробили», – говорить він.
Для надання показів чоловік поїхав разом з психологинею Центру: «Мені було вкрай важливо, що поруч була людина, яка розуміє мій стан і може професійно допомогти, якщо мене «накриє». Слідча також виявилася дуже кваліфікованою і чуйною. Не тиснула, давала час передихнути. Я просив, щоб зі мною спілкувалися виключно жінки, це була одна з умов, і я радий, що до мене дослухалися».
Наразі кримінальну справу відкрито, вона перебуває на контролі СБУ. Хоча шанси знайти злочинців в умовах війни є низькими, для героя сам факт офіційної фіксації злочину став важливим етапом звільнення від болю.
Репарації та повернення до себе
Крім психологічного супроводу, ЦДВ надав і юридичну підтримку. До звернення в Центр чоловік нічого не знав про можливість отримання проміжних репарацій для постраждалих від СНПК. Кейс-менеджери допомогли оформити всі необхідні документи, і згодом заявка була схвалена.
Сьогодні стан героя значно стабільніший. Хоча іноді трапляються флешбеки, спровоковані новинами чи тригерами, тепер у нього є інструменти для саморегуляції. Він навчився говорити про свій досвід з найближчими та продовжує терапію.
«Я розумію, як би це не було важко і страшно. Але хочу сказати людям, які опинилися в такій ситуації: відкиньте від себе осуд і стид. Не ми винні. У тих умовах окупації ми не могли себе захистити. Не бійтеся йти до психолога. Ви зрозумієте, що ви набагато сильніші. Я зрозумів головне: я хочу жити своє життя, яке люблю. Я не хочу, щоб ця історія його забирала», – каже чоловік.
За словами психологині Центру допомоги врятованим Марини Козерацької причин, чому людина може роками мовчати про пережите, дуже багато. Після травматичного досвіду іноді просто фізично й психологічно складно говорити про те, що сталося. Можуть бути страх, сором, почуття провини, недовіра до інших або переконання, що ніхто не зрозуміє. Іноді психіка захищає людину від того, що було надто важко пережити: спогади стають уривчастими, з’являється відчуття, ніби це сталося не з тобою. Людині буває надзвичайно складно навіть самій собі зізнатися: «Так, це сталося зі мною». Тому шлях до того, щоб про це заговорити, може тривати роками. І це не означає, що людина не хотіла отримати допомогу, можливо, у той момент вона просто ще не могла про це говорити.
«Наше завдання як фахівців – не змушувати, а створити достатньо безпечний простір, у якому людина зможе це зробити тоді, коли буде готова», – пояснює Марина Козерацька.
Одним із ключових принципів роботи Центру є конфіденційність. Людина не повинна боятися, що її історія стане відомою іншим без її згоди.
«Водночас є окремі випадки, передбачені законодавством і професійними правилами, коли інформація може або має бути розкрита у визначеному законом порядку, про них я, як фахівець, завжди повідомляю заздалегідь. Важливо розуміти: психологічна допомога це не допит. Людина сама визначає, чим готова ділитися і в якому темпі. Я не ставлю за мету отримати максимально детальний опис травматичної події. Іноді для роботи достатньо говорити не про саму подію, а про її наслідки: страх, тривогу, проблеми зі сном, стосунки, відчуття безпеки чи труднощі з поверненням до звичайного життя», – зазначає Марина Козерацька.
У випадку з цим бенефіціаром, психологиня стала однією з перших людей, кому він зміг проговорити свій досвід. У нього були страхи, що йому не повірять, бо не було доказів чи свідків. Тут дуже важливий принцип роботи Центру: фахівці не ставлять під сумнів історію людини, яка звертається по допомогу. Вони не вимагають доводити свій досвід, щоб отримати підтримку. Для психологині було важливо створити простір, у якому людина могла сказати про те, про що довгий час мовчала, і не зустріти у відповідь сумнів чи осуд. Іноді можливість нарешті сказати: «зі мною це сталося» – уже є дуже важливим кроком.
Слід зазначити, що звернення до поліції після того, як людина прийшла в Центр, не є обов’язковим. Про це говорить юрист Центру допомоги врятованим Микола Балук:
«Вона може спочатку отримати психологічну, соціальну чи юридичну допомогу, а вже потім вирішити, чи готова йти до правоохоронців. Ми не тиснемо, наше завдання дати інформацію і допомогти зробити усвідомлений вибір».
Юридичний супровід починається з того, що людину уважно заслуховують і з’ясовують, яка допомога їй потрібна. Далі пояснюються права та можливості. Якщо людина готова — допомагають з документами, зверненням до правоохоронних органів, оформленням статусу постраждалої особи та отриманням передбаченої державою допомоги.
«Очікувати покарання винних у справах про СНПК, вчинені на окупованих територіях, сьогодні складно. Часто немає фізичного доступу до місця злочину, а підозрювані можуть перебувати на окупованій території. Але кожен такий злочин потрібно документувати вже зараз: зібрані докази можуть стати основою для притягнення винних до відповідальності, навіть якщо це відбудеться не сьогодні», – каже Микола Балук.
Про Центр допомоги врятованим
Центр допомоги врятованим працює з людьми, які пережили полон, катування, сексуальне насильство та інші форми воєнних злочинів. Команда забезпечує комплексну підтримку:
• психологічну допомогу (індивідуальну та групову);
• юридичний супровід (від консультації до супроводу в правоохоронних органах і судах);
• допомогу з оформленням репарацій та інших форм відшкодування;
• гуманітарну підтримку;
• кейс-менеджмент і довгостроковий супровід.
Усі послуги надаються конфіденційно.
Якщо ви або хтось із ваших близьких потребує допомоги – звертайтеся за номером телефону +38 (050) 626-13-79
Центр допомоги врятованим у Херсоні створено за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, завдяки фінансовій підтримці урядів Австрії, Бельгії, Іспанії, Швеції у співпраці з місцевою владою та громадською організацією Херсонський обласний центр “Успішна жінка”