«Відновлення історичної справедливості», «повернення споконвічних територій»… Ці мотивації загарбницької війни, яку Росія веде проти України, вийшли останнім часом на передній план замість «денаціфікації» і «демілітарізації».
Російська пропаганда «упаковує» війну проти України в різні «обгортки». Власне, в новітній час, усі загарбницькі війни подаються публіці як «визвольні» або ж «акти відплати», або «відновлення історичної справедливості». Напевне, зараз навіть представники не дуже цивілізованих народів якщо починають загарбницьку війну, намагатимуться в межах своїх можливостей зробити все, щоб зовні вона виглядала як «справедлива», звісно, з боку загарбників.
Будь-який загарбник прагне не лише дегуманізувати ворога, а й героїзувати себе. Бо для солдатів потрібні якісь переконливі мотивації, щоб «гарматне м’ясо» не замислювалося над тим, що йде вмирати за хворобливі амбіції своїх вождів.
Тому і самі вожді, допомагаючи пропагандистам, проголошують тези, які одразу підхоплюють медійники, пояснюючи «м’ясу», чому повинні йти під кулі прості люди, які нещодавно жили мирним життям.
І зараз російська пропаганда активно «розкручує» тезу про те, що окуповані Росією українські території, – «російські регіони», про що «ми добре знаємо з історії».
Що кажуть окупанти
Нещодавно президент Росії Володимир Путін на засіданні наглядової ради Агентства стратегічних ініціатив сказав, маючи на увазі окуповані в 2014 і 2022 роках українські території, які влада і пропагандисти в РФ цинічно називають «нові території»:
«Ми умовно говоримо «нові». Тому що, ми знаємо це добре з історії, це російські регіони”, – сказав Путін.
Він казав про «необхідність виводу нових регіонів на загальноросійські показники розвитку в ключових сферах», тобто вдавався до звичної для себе і для усіх російських можновладців демагогії.
Висловлювання Путіна швидко розтиражовали різні пропагандистські медіа: і російські, і ті, які обслуговують росіян на окупованій території, зокрема, на Херсонщині. Публікувалися коментарі російських політиків і маловідомих широкому загалу людей, яких окупанти позиціонують як «лідерів думок».
Власне, тезу про «історичні території» неможна назвати новою на сто відсотків. Вона використовувалася і раніше, зокрема, в 2014 році під час окупації Криму. А зараз пропагандистський наратив витягли із «схованки» і «струсили нафталін».
Чому це брехня
Протягом тисячоліть історії людства кордони держав змінювалися величезну кількість разів. Держави створювалися і припиняли своє існування. Перелік великих держав, які відомі в проміжок від давнього світу до наших днів, і зараз вже не існують або з часом сильно трансформувалися, налічує 217 найменувань. А загалом країн, які протягом історії людства існували, але вже пішли в небуття, – 251.
Більшість країн зараз розташовані на територіях, які раніше займали інші країни, інші держави. Найвідоміший приклад такої трансформації – колишній Радянський Союз. Якщо трохи заглибитися в географію і в історію, то можна згадати такі вже неіснуючі країни, як Чехословаччина, Югославія, Австро-Угорщина, Річ Посполита, Османська Імперія, Пруссія…
І зараз, після величезної кількості «перекроювань» політичної мапи світу називати ту чи іншу територію «історичною» і «споконвічною» для якоїсь нації – повне безглуздя, яке не призведе до добра. Прецедент – намір фашистської Німеччини повернути такі «споконвічні німецькі території», як Сілезія (на початку Другої світової війни входила до складу Польщі) та Ельзас і Лотарингія (належали Франції).
До речі, навчена гірким досвідом Німеччина раз і назавжди відмовилася від реваншистських територіальних вимог, що, до речі, засвідчено укладеним у 1975 році Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, також відомим як Гельсінський заключний акт.
Якщо сфокусуватися лише на Херсонській області, одному з українських регіонів, які Путін назвав «історично російськими», то і тут можна зробити висновок, що називати Херсонщину «російською», м’яко кажучи, неправильно.
У відкритих джерелах є чимало спростувань «історичної російськості» Херсонської області.
За часів Давнього світу Херсонські степи входили до володінь Скіфської держави з центром у Кам’янському городищі. В II ст. до н. е. сармати частково витіснили скіфів і, потроху змішуючись з ними, почали тут осідати. В області відомо понад тридцять скіфо-сарматських поселень та городищ. Починаючи з ІІ сторіччя нашої ери на території теперішньої Херсонщини селилися слов’янські племена черняхівської культури. В другій половини XIV століття Литовське велике князівство захопило більшу частину українських земель, у тому числі і правобережжя Нижнього Дніпра, В другій половині XV ст. значна частина території правобережної частини Херсонщини була захоплена Туреччиною, а вся площа лівобережжя опинилася під владою Кримського ханства, що виникло у 1449 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди, і з другої половини XV ст. перебувало у васальній залежності від Туреччини.
У першій половині XVI ст. була створена Запорізька Січ. Запорожці стали зачинателями в справі заселення і господарчого освоєння території Нижнього Подніпров’я. Чимало місць на Херсонщині пов’язано з їх діяльністю. Запорізькі перевози й переправи існували поблизу сучасних міст Голої Пристані («Голий Перевіз»), Берислава («Таванська переправа»); сіл Микільського («Перевізна»), Бургунки, Дримайлівки, Тягинки, Давидова Броду. Переправи містилися також біля Рогачика і Каїрки (лівих притоків Дніпра); Кам’янська переправа – біля балки Кам’янки, Вірьовчина і Білозерська переправи – поблизу впадіння річок у Дніпро. На узбережжі Дніпра й Інгульця, де були сприятливі умови для ведення господарства, поблизу сучасних сіл Білої Криниці, Давидова Броду, Милового, Золотої Балки, Осокорівки тощо розташовувались запорізькі зимівники. В основі економічної діяльності запорожців було скотарство, полювання, видобування солі в Прогноях, частково землеробство, рибальство у Дніпровському і Бузькому лиманах.
Після того, як у 1709 році царське військо зруйнувало Чортомлицьку Січ, запорожці заснували на території сучасної Херсонщини в гирлі балки Кам’янки (поблизу сучасного села Республіканець) Кам’янську Січ. В 1711 році запорожці були змушені покинути Кам’янську Січ, і їм довелося перейти на лівобережжя, щоб на території, підвладній Кримському ханству, заснувати Олешківську Січ. В період Нової Січі (1734—1775 рр.) в межах Херсонщини існували Інгульська і Прогнойська паланки.
Після російсько-турецької війни 1768-1774 років за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Російська Імперія отримала землі між Південним Бугом і Дніпром (правобережну частину Херсонської області та частину лівобережжя Дніпровського лиману).
Тобто, ні про яку «історичну російськість» Херсонської області неможна говорити взагалі, бо землі на території сучасної Херсонської області увійшли до складу Російської Імперії як колишні землі Кримського ханства, яке було васалом Османської Імперії. Тобто, певні підстави назвати територію Херсонщини своїми «історичними землями» має і… Туреччина. Правда, на відміну від Росії не робить цього і взагалі не робить божевільних спроб відновити Османську Імперію.
Взагалі прагнення «відновити історичну справедливість» шляхом реваншистських територіальних претензій – небезпечне божевілля в наш час. І приклад Німеччини часів Гітлера – підтвердження цього.
До речі, про Україну можна сказати, що вона теж має «історичні території». Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. На мапі соборної УНР відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (нині у складі Білорусі). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (нині у складі Румунії). А Придністров’я – де-факто окупована Росією територія Молдови.
Але на відміну від росіян українці якщо й говорять про «відновлення історичної справедливості», то жартома і іронізуючи з приводу брехливих і божевільних заяв, які лунають з Кремля.
Чому це важливо
Справжня мета загарбницької війни, яку Росія веде проти України і цинічно називає «спеціальна військова операція» – знищення України як самостійної і суверенної держави. Всі інші пояснення – «денаціфікація», «демілітарізація», «захист Донбасу», тощо – не більше, ніж балачки для замилювання очей довірливої публіки.
Ще за три дні до початку повномасштабного вторгнення Володимир Путін виступив із зверненням до росіян, де майже прямим текстом заперечував існування у України і українців права на державність, прозоро натякав на те, що Україна – «штучне утворення», навіть результат «трагічної помилки більшовиків».
У лютому 2022 року навіть «витягли з нафталіну» російський пропагандистський фейк 2014 року про нібито висловлювання тодішнього генсека ООН про відсутність у України державницької суб’єктності.
Але тоді питання «історично російських територій» все ж не було пріоритетом в ідеологічному обґрунтуванні повномасштабного російського вторгнення в Україну. Можливо, на початку вторгнення в Кремлі вирішили, що вистачить і балаканини про «денацифікацію». Мовляв, «спецоперація» буде блискавичною, і Росія швиденько створить свій «протекторат Богемії і Моравії» за потурання світової спільноти (на «глибоку стурбованість» і на заклики вивести війська в Кремлі вже давно не звертають уваги).
Російські пропагандисти були впевнені у швидкому закінченні військової фази «спецоперації» і розмірковували, «яким буде світ після України».
А далі в Кремлі реалізували б давній задум: розширити кордони РФ до кордонів СРСР станом на 1991 рік. Звісно, наскільки це можливо в теперішніх умовах. Ні для кого не секрет, що Кремль прагне анексувати Білорусь, вимагаючи від Лукашенко якомога швидшого підписання усіх протоколів про створення «союзної держави». Натякають російські можновладці й на бажання провести «спецоперацію» в Молдові, звісно, у разі успіху Росії у війні проти України.
Але в Україні «щось пішло не так», і ситуація в усіх аспектах не на користь РФ. Завдяки ЗСУ і героїзму нашого народу російський бліцкриг не вийшов. Україна отримує ззовні військову та іншу допомогу, співставну хіба що з допомогою, яку під час Другої світової надавали Радянському Союзу країни антигітлерівської коаліції. Введені проти країни-агресора міжнародні санкції вже істотно відчуваються на її економіці.
І виникла необхідність в нових, більш «вагомих» і «переконливих», пропагандистських меседжах для пояснення причин ведення Росією ганебної і нищівної для неї загарбницької війни. А точніше – для пояснення того, чому Росія, «загрузнувши» в цій війні, продовжує її при тому, що дедалі це все більше нагадує повільне самогубство.
Тому Путін, а за ним і російські пропагандисти зараз стверджують, що «росіяни воюють за своє», що вони «відстоюють історичну справедливість», повертаючи «споконвічні території».
Але навіть поверхневий інтерес до історії України, зокрема, до історії Херсонської області, без залишку розвіює міф про «споконвічні російські території».
До того ж імперії – Російська Імперія, Радянський Союз і Російська Федерація – це – «клаптикові ковдри», створені з територій, де раніше існували інші держави. Тому про які «історичні російські землі» можна казати?
В’ячеслав Гусаков
Цей матеріал було написано ГО “Херсонська обласна агенція громадської журналістики МІСТ” в рамках програми IWPR «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю ГО “Херсонська обласна агенція громадської журналістики МІСТ” i не відображає погляди Уряду Великої Британії чи Інституту висвітлення війни та миру.
