Постійне відчуття страху та тривоги, до яких додаються нав’язливі думки, що не дозволяють зосередитися на чомусь іншому і загалом жити повноцінним життям. Перепади настрою та емоційні «гойдалки». Труднощі у спілкуванні навіть в родині, не говорячи вже про контакт з незнайомими та малознайомими людьми. Серйозні проблеми із фізичним здоров’ям: наслідки пережитих тортур.
Це – будні цивільних українців, які під час російської окупації наших територій, в тому числі – Херсонської області, пережили російський полон.
Зараз колишні цивільні полонені відновлюють своє фізичне здоров’я і душевну рівновагу. Це – дуже нелегка справа. Тим більш, що додатково доводиться вирішувати проблеми, які виникають внаслідок дуже недосконалої державної політики щодо підтримки людей, постраждалих від російської агресії.
Масштаби проблеми
Точна кількість людей, викрадених російськими окупантами за час, починаючи з 24 лютого 2022 року, невідома, бо цей показник неможливо визначити через багато об’єктивних причин. Можна лише сказати, що йдеться про чотиризначну кількість людей. Когось окупанти відпускали після різних строків утримання і тортур, хтось і досі перебуває в неволі.
На початку 2024 року начальник Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Прокудін казав, що 922 жителя Херсонщини станом на той час перебували у полоні росіян. За його словами, це – лише ті цивільні мешканці області, яких вдалося ідентифікувати. Шляхом обміну, зазначав Прокудін, 510 людей вдалося повернути на підконтрольну територію. Загинули в окупантських катівнях щонайменше 27 людей.
У липні 2023 року уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомляв, що у російському полоні перебувають понад 25 тисяч цивільних заручників. Україні на той час вдалося повернути 144 людини. За даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, у російському полоні станом на 17 листопада 2023 року (зведених даних за пізніші періоди ми не знайшли) перебували 4 тисячі 337 українців. З них – 3 тисячі 574 військових та 763 цивільних. Йдеться про тих, кого вдалось встановити.
Тобто, якими б не були остаточні дані, можна говорити, що після полону повернеться величезна кількість людей, які потребуватимуть і лікування, і психологічної підтримки, і соціального супроводу. Але чи буде у них можливість усе це отримати?
Після полону
Російські силовики затримали херсонця Романа Баклажова, власника невеликого меблевого бізнесу, депутата Дніпровської райради, волонтера, 6 липня 2022 року. Чоловіка 54 дні утримували в захопленому окупантами і перетвореному у катівню ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) на вулиці Теплоенергетиків.
В цьому ізоляторі перебувало чимало з викрадених росіянами херсонців. Ті, кому вдалося вийти на волю, в тому числі – і Роман Баклажов, розповідали про нелюдські умови і тортури.
Наприкінці серпня росіяни відпустили Баклажова, а невдовзі після цього він зміг виїхати на неокуповану частину України. Зараз живе в Одесі.
– Після полону я маю серйозні проблеми і зі здоров’ям, і проблеми психологічного характеру, – розповідає Роман. – І досі лікуюся. Коли виїхав з Херсона, почав спілкуватися з іншими людьми, які перебували в полоні, зазнали катувань, а зараз борються з наслідками цього. Нас вже більше сорока людей. Розповідаємо один одному про свої проблеми, про те, як намагаємося їх вирішити.
З часом в цій спільноті сформувалася група найбільш активних учасників, де неформальним лідером і став Роман Баклажов. Громадська організація “Ми – майбутнє України”, яку він очолює, зробила захист прав колишніх цивільних полонених головним напрямком роботи.
– Люди, які пройшли полон і катування, – розповідає Баклажов, – зараз змушені не тільки відновлювати себе фізично і психологічно, а й вирішувати масу проблем, які створює для нас… держава. Зокрема, дуже непросто отримати статус цивільного полоненого, необхідний для отримання певної допомоги. Цей статус надає спеціальна комісія, яка працює при Мінреінтеграції. Там, як на мене, засідають якісь дивні люди з дуже слабким уявленням про життя на окупованих територіях і про те, що відбувається з людьми в російському полоні. І вони вирішують, чи надавати статус цивільного полоненого людині, яка перебувала в катівнях і піддавалася тортурам, яка має відповідні підтверджуючі документи від поліції або СБУ. І стосовно декого з таких людей приймаються рішення про ненадання статусу цивільного полоненого.
Роман каже, що у нього процедура отримання статусу цивільного полоненого зайняла чотири місяці. Дуже тривалим і виснажливим був, за його словами, збір документів. Зокрема, виявилася дуже складною процедура отримання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Зараз у спільноті цивільних полонених – понад сорок людей. Є й такі, хто вже рік і більше добивається офіційного статусу.
– Я знаю людей, – каже Роман Баклажов, – які зазнали у полоні страшних катувань, зараз мають дуже серйозні проблеми зі здоров’ям, але статус цивільного полоненого їм так і не надають. Деякі люди зовсім нікуди не звертаються, бо зовсім не обізнані в таких нюансах. Тільки до мене звернулися шість таких людей. Вони під час окупації Херсона були у полоні, їх там катували, потім відпустили. Ці люди просто не знали, куди їм треба звертатися і на яку допомогу вони мають право.
За словами Баклажова, деякі полонені після звільнення намагаються самотужки відновити нормальне життя: лікуються, якось стабілізують психічний стан. Через великий брак у відкритому доступі інформації про можливості для цивільних полонених не усі з них знають, де і яку допомогу вони можуть отримати.
– На жаль, – каже Роман, – є такі можливості, якими людина може скористатися лише у перші півроку або у перший рік після звільнення. Це – і можливості в плані отримання від держави матеріальної допомоги, і можливості щодо санаторно-курортного лікування.
Він зазначає, що у питаннях реабілітації є певний дисбаланс між військовими полоненими, які повертаються після обмінів, і цивільними полоненими, які виходять на свободу. Останні після звільнення опиняються наодинці з величезною кількістю проблем, розраховуючи на підтримку та допомогу хіба що від рідних та друзів. Втім, це – у кращому випадку, бо через психологічні проблеми часто виникають труднощі у спілкуванні, у стосунках.
– Військовополонені, які повернулися після обмінів, – зазначає Роман Баклажов, – централізовано отримують інформацію про ті чи інші програми. Цивільні полонені розрізнені, і стан, у якому перебувають ці люди, не завжди дозволяє їм кудись звертатися, шукати можливості.
І це при тому, що цивільні полонені іноді перебувають після визволення у гіршому стані, ніж військовополонені:
– Коли потрапляє у полон військовий, особливо, якщо це – людина, яка не займає в армійській системі якоїсь значної посади, вона не дуже цікавить окупантів, бо вони розуміють, що військові володіють дуже обмеженим обсягом інформації. Так, військовополонених часто утримують у нелюдських умовах, і це безумовно негативно впливає на стан людини. Але цивільних полонених, окрім нелюдських умов утримання, піддають ще й тортурам, іноді – щодня. Цивільний полонений для окупантів – потенційний шпигун і диверсант, у якого вони намагаються отримати відповіді на питання: «Де зберігається зброя?», «Хто твій куратор?», «Хто твої спільники?», «Що ви плануєте робити?». І під час майже кожного з допитів росіяни вдаються до катувань, бо вважають, що людина усіляко намагається приховати цінну для окупантів інформацію. Так було в Херсоні і напевне так поводяться з людьми, викраденими на тимчасово окупованому лівобережжі Херсонщини.
За словами Романа Баклажова, цивільні полонені можуть розраховувати переважно на участь у програмах підтримки від недержавних благодійних та гуманітарних організацій. В той час як державні програми орієнтовані насамперед на військовополонених, і, на жаль, поки що немає навіть тенденцій щодо подолання цього дисбалансу.
«Інопланетяни»
– Я більше не могла це виносити. Зі мною живе «інопланетянин». Це – вже не та людина, з якою ми створили сім’ю, прожили стільки років, виховували дітей. Я не можу більше дивитися на те, у що він перетворився. Усе розумію, але… – ці слова колишньої дружини одного з цивільних полонених переказала психологиня, яка працює з людьми, постраждалими внаслідок російської агресії.
Її колеги розповідають про часті випадки розлучень в родинах цивільних полонених, зазначаючи, що часто ініціаторами розлучень стають дружини чоловіків, які повернулися з полону. Причина: дружини не можуть змиритися з тим, що поруч з ними тепер – інша людина, яка по-іншому себе поводить, інакше реагує на ті чи інші слова або події. Така людина може образитися і навіть розлютитися в ситуації, яка до полону була суто буденною.
Психологічні проблеми цивільних полонених – не менш серйозні, ніж проблеми з фізичним здоров’ям. Вирішення таких проблем, відновлення ментального здоров’я людини може бути лише результатом колективної роботи спеціалістів і членів родини. Особливо – у випадках, коли людина під час перебування у полоні пережила сексуальне насильство.
– Цивільні полонені, – розповідає Роман Баклажов, – поділяються на дві категорії: просто цивільні полонені і цивільні полонені, які зазнали сексуального насильства під час конфлікту (СНПК). І до останньої категорії входять як жінки, так і чоловіки. Полонені, які зазнали сексуального насильства – дуже складна категорія. Думаю, зрозуміло чому. В такій ситуації значно важче чоловікам (серед жертв СНПК і їх чимало), і не тільки тому, що для жінок більше програм реабілітації. Чоловіку важче говорити з кимось про таку ситуацію (переважна більшість намагаються не обговорювати це навіть в родині), дуже важко це носити в собі. І в підсумку ми маємо колосальну проблему: людині нестерпно носити в собі такі спогади, переживати таку психологічну травму, і в той же час певні стереотипи, які, на жаль, вкорінилися в нашому суспільстві, дуже заважають людині отримувати сторонню допомогу, бо треба ділитися переживаннями.
Роман каже, що стосовно психологічних проблем цивільних полонених немає універсального рецепту вирішення, в кожному випадку треба діяти, виходячи з індивідуальних особливостей і потреб:
– Наприклад, мені дуже допомагають позитивне налаштування і гумор. До речі, чув від психологів, що добрий гумор – взагалі дуже корисна річ для таких людей, як я.
Мобілізація
За словами Романа Баклажова, проектом Закону № 10449 передбачалося поняття мобілізація «за згодою» для осіб, звільнених з полону, але в остаточному варіанті Закону № 3633 від 11 квітня це положення було змінене:
– Тобто, на даний час військовополонені можуть бути мобілізовані виключно за бажанням, а цивільні полонені, які утримувались у тих самих російських катівнях та піддавались таким самим тортурам, що і військові, підлягають мобілізаційним заходам на загальних умовах. При цьому така ситуація існує не по всій державі, дякуючи людському фактору та добрій волі керівників ТЦК різних рівнів. В одинадцяти ТЦК негласне ставлення до цивільних полонених повністю ідентичне, як і до військовополонених.
На думку Баклажова, цивільні полонені не можуть підлягати обов’язковій мобілізації через дуже вагомі чинники:
– У таких людей – панічний страх повторного полону, вони вважають, що єдиний найкращий вихід у разі загрози полону – самогубство. Це обумовлене розумінням варіантів розвитку подальших подій, а саме: мученицька загибель від тортур, довічне ув’язнення, повна відсутність надії на обмін. Майже 100% колишніх цивільних полонених мають різноманітні психічні розлади, які, варто зазначити, не завжди діагностуються. В стресовій ситуації ці розлади з високою долею вірогідності можуть значно загостритися та призвести до негативних наслідків і для самої людини, і для її оточуючих, що є неприпустимим під час користування вогнепальною зброєю та бойової роботи у складі підрозділу. Не можна відкидати і значне погіршення фізично-морального стану після полону. Умови тримання та тортури для цивільних полонених іноді набагато жорсткіші, ніж для військовополонених, бо цивільні, як я вже казав, нікому не потрібні, окрім своїх родин, та обміну не підлягають. На жаль, і зараз в Україні майже зовсім відсутні дієві механізми, спрямовані на повернення цивільних з полону.
Також Роман Баклажов зазначив, що цивільні полонені активно надають свідчення до СБУ, Національної поліції, різноманітним закордонним організаціям та міжнародним судам, що в свою чергу суттєво зміцнює позиції України в міжнародних установах, чим наближають нашу перемогу. Також, за його словами, треба пам’ятати, що цивільні полонені це насамперед громадяни України, які постраждали за свою патріотичну позицію та допомогу Збройним силам України, громадяни, які ціною свого життя та здоров’я наближають перемогу.
– На даний час є певна підтримка суспільства та активно впроваджуються різноманітні законотворчі ініціативи щодо питання мобілізації колишніх цивільних полонених лише за згодою, але на це потрібен певний час. Сподіваємося, що ті, від кого залежить вирішення цього питання прийматимуть рішення з позиції совісті, а не бюрократичного формалізму, – каже Роман Баклажов.
Зараз Роман та інші активісти громадської організації “Ми – майбутнє України” займаються допомогою цивільним полоненим у вирішенні різних проблем. А проблем у цих людей з часом не меншає.