«Вони ж казали, що тут назавжди… А ми собі працювали і слухали, як наші по ним працюють, як тут Хаймарси літають. Ми знали, що рано чи пізно, але нас звільнять», – говорить Михайло, співробітник відомої херсонської пивоварні, проводячи мене виробничим залом підприємства.
Нав’язливу пропагандистську тезу про те, що «Россия здесь навсегда» він згадує часто. Чоловік іронізує, але не приховує злість, говорячи про нелегкі місяці життя в окупації. За цей час росіяни й тутешні колаборанти намагалися витіснити з Херсона все українське: від національної символіки до місцевого бізнесу, який не піддавався на тиск і працював у законному полі.
Одним із символів такого бізнесу, який, за словами херсонців, нагадував їм, що все буде як раніше, була та сама броварня.
«Це був ритуал: пройтися містом, купити в’яленої тараньки і нашого пива. Багато таких дрібниць із нашого довоєнного життя забрала Росія. Коли все це було в доступі, я не задумувався, що його може не бути. Коли ж зникали звичайні товари, виникав дефіцит на елементарні засоби гігієни або закривались улюблені заклади, це нам нагадувало, що ніякого хорошого життя, яке обіцяють окупанти, тут не буде. Броварня ж працювала майже всю окупацію, і ми знали, що це наші», – ділиться емоціями Сергій, який прийшов у магазин, щоб здійснити той самий ритуал у звільненому Херсоні.
Варто поглянути на коментарі під публікаціями пивоварні у соцмережах, щоб зрозуміти, наскільки херсонці полюбили і прийняли цей бренд всього за три роки від його заснування. І не лише через пиво. У місцях продажу хмільного під час окупації можна було знайти й інші продукти харчування: крупи, цукор, консервація. А після звільнення міста, коли в Херсоні понад місяць не було води, пивовари ділилися з людьми своїми запасами.
«З початком повномасштабного вторгнення ми не працювали, ситуація була дуже незрозуміла. Але швидко відновилися, треба було платити людям, якось жити. У нас працювали термінали, люди в окупації могли розраховуватися картками. Сплачували податки. Але 7 жовтня до нас прийшла так звана адміністрація, показала якийсь документ і захопила підприємство», – розповідає Володимир Шеренков, директор броварні.
Протягом місяця окупаційне керівництво розграбовувало і продавало готовий товар. А перед втечею самозвані керівники пошкодили і вкрали частину майна.
Працівники заводу додають, що за період війни підприємство частково постраждало від обстрілів – була пошкоджна одна стіна, деяке обладнання доводилось вивозити. Однак основні виробничі потужності броварні збережені. Сьогодні тут уже варять свіже пиво. Володимир Шеренков переконує: смакові якості не змінилися.
«Я живу цією справою, дуже люблю свою роботу. Так, треба довго вчитися, було важко, доводилося працювати ночами, але ми справляємось. Якби не війна, то взагалі було б прекрасно», – говорить Михайло, який щойно показував, які технологічні процеси відбуваються у «степовій» броварні і як народжуються різні сорти пива.
Він живе біля Антонівського мосту, тож добре пам’ятає початок вторгнення російських військових і жорсткі бої на мосту, згадує точні удари наших по переправі і відхід окупаційних військ із Херсона.
«Наші як зайшли, ми спочатку не повірили, а потім почали всіх вітати, обіймати, дякувати. Це неймовірні емоції. Так, немає світла. У мене в Кіндійці досі немає. Ну і стріляють постійно, багато руйнувань тепер. Важко, страшно, але викручуємось. Переживемо і це», – з посмішкою підсумовує херсонський пивовар Михайло.
Іван Антипенко
