Херсонщина для журналістів цього року, перш за все, асоціюється із намаганнями попрацювати та заборонами на роботу у найбільш закритій області України, а вже потым із страшною трагедією, викликаною підривом Каховської ГЕС. Підводячи підсумки медіароку, ми зробили огляд основних подій, аби коротко і ємко зафіксувати, чим жила Херсонщина у 2023 році.
Проблема року — заборона працювати
Очевидно, що у журналістів Херсонщина у цьому році стійко асоціюється із тотальною забороною працювати. Не секрет, що позиція керівництва ОК “Південь” “Приберіть інформацію негайно” незмінна виключно в одній області України. Про це у бесідах кажуть і фіксери, і журналісти місцевих та національних медіа. Розібратися з причинами такої закритості не вдалося досі нікому, хоча такі спроби були.
Так, навесні 2023 року військові ввели нову практику так званого зонування, коли всі області поділили на три зони. На Херсонщині їх було дві — жовта та червона. В першій працювати дозволяється у супроводі пресофіцера, в другій журналістам працювати заборонено зовсім.
У перемовинах із очільницею обʼєднаного пресцентру сил оборони Півдня Наталею Гуменюк місцевим журналістам вдалося домовитися, що працювати в більшій частині Херсона і населених пунктах далеко від Дніпра, можна без супроводу. Хоча навіть після цього непорозуміння із місцевими пресофіцерами нікуди не зникли.
Для інших українських та іноземних журналістів ситуація була значно гіршою. Люди тижнями чекали погодження на вʼїзд до Херсона, і, врешті, знімальні групи одна за іншою їхали на Донбас, Харківську та Сумську області, де працювати із військовими та у прифронтових громадах було значно легше.
Ще у квітні 2023 року Наталія Гуменюк повідомлаяла, що українським військовим потрібна інформаційна тиша до завершення бойових завдань, і закликала українців не коментувати роботу ЗСУ, вірити в хороші новини та захисників. З того моменту жодних змін у цій риториці не відбулося. У телефонній розмові в червні Гуменюк повідомила, що такі обмеження «вважає за необхідне вводити командуючий». Публічно цю тему з того моменту військові майже не комунікують.
“Закривати південь для роботи журналістів, як і будь-які інші напрямки фронту, не дуже доцільно. Принаймні, у такому вигляді, як зараз. Журналісти з акредитацією і посвідченнями — це професіонали, які знають, що роблять і що на них чекає, якщо вони порушать закон, наприклад, опублікують переміщення військової техніки чи ще щось, що заборонено законами під час війни. Вони знають, що вони роблять, їдуть, працюють, ризикують життям і здоровʼям, щоб показати світові дійсність про війну Росії проти України, воєнні злочини РФ. Натомість люди з населених пунктів, куди не пускають журналістів, можуть доїжджати туди вже громадським транспортом і знімати будь-що. Ці люди також відповідальні перед законом, але набагато більше шансів, що вони знімуть та опублікують, що не треба, ніж це зроблять журналісти, які домовляються про поїздки з пресофіцерами”, – говорить журналіст-фрілансер Іван Антипенко. Він додає, що країна має використовувати медіаресурси максимально, аби розповідати світові про війну.
“Рано чи пізно увага до України зменшиться, тому що ми не єдині в світі і є інші війни. Ізраїль це сильно показав. Якщо ми не будемо допускати закордонних журналістів до лінії фронту, не будемо показувати, що відбувається насправді, світ не дізнається, що тут відбувається, а, отже, допомога і увага до України буде втрачатися”, – вважає Іван Антипенко.
Якщо потрапити до Херсона ще є невеликий шанс, то про значну кількість громад області українські і іноземні журналісти можуть забути. Причому, це стосується навіть населених пунктів, які знаходяться відносно далеко від лінії зіткнення, але входять до складу громад, закритих для журналістів. Наприклад, як Дарʼївська громада, у якої частина населених пунктів стоять на Дніпрі, інша ж знаходиться вище по Інгульцю і в степу.
У червні, коли відбувалося підтоплення цих сіл і навіть після сходження води, пресофіцери майже не давали дозволу на їх відвідування, хоча це була чи не єдина, крім Херсона, локація, де українські та іноземні журналісти могли б зняти наслідки сходження води, поговорити з постраждалими, аби показати аудиторії наочні приклади російських військових злочинів.
Втім журналістам все ж вдавалося потрапити до цієї та інших “заборонених” громад і показувати, як там живуть люди. Частина таких матеріалів не викликала особливих заперечень у військових (пресслужб), адже журналісти, як правило, знімають історії людей, життя в громадах, оминаючи питання оборони та армії. Чи це може означати, що треба змінювати правила, за якими зручно жити пресслужбам? Очевидно.
Втрати і трагедії
Без перебільшення, головною подією року став підрив Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. На декілька місяців Херсон та Херсонщина стали основними темами у національних та іноземних медіа. Тоді директорка ІМІ Оксана Романюк закликала керівницю Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня Наталю Гуменюк припинити створення “єдиного журналіста” на півдні та дозволити й гарантувати безперешкодний доступ українським і міжнародним журналістам до Херсона та інших населених пунктів області, щоб висвітлювати затоплення міст і сіл області. На якийсь час військові навіть послабили заборону на роботу журналістів, про яку ми писали вище, але станом на жовтень Херсонщина знов почала зникати з медіапростору.
Очевидно, що окрім підриву ГЕС, ми фіксували й інші трагічні випадки.Так, українські та іноземні медійники декілька разів потрапляли під обстріли. Один з таких випадків закінчився трагічно. 26 квітня внаслідок російського обстрілу на Антонівському мості загинув український фіксер та продюсер італійської газети La Repubblica Богдан Бітік. Загиблий фіксер в момент обстрілу був без бронежилета та не мав акредитації Збройних сил України. Журналіст Коррад Дзуніно отримав поранення. Пізніше зʼясувалося, що ця група заїхала в Херсон без повідомлення про це пресофіцерів та військових.
Цей випадок відкрив потужну дискусію про основи безпеки серед фіксерів та журналістів, але вона швидко згорнулася.
Факти обстрілів медійників ми фіксували декілька разів протягом року. Втім, як правило, про такі випадки медійники не розповідають публічно. Причина очевидна — журналісти буквально бояться розголосу, адже це може призвести до “закручування гайок” і обмежень в роботі. Автору відомо мінімум три випадки, коли журналісти потрапляли під обстріли та скиди з дронів, але публічно не повідомляли про це.
Частіше редакції повідомляють про руйнування власних будівель. У 2023 році росіяни пошкодили будівлі редакцій газети “Маяк” у Бериславі та “Дебют газети” в Херсоні.
Пам’ятаємо і про бранців Кремля. У жовтні росіяни засудили до 13 років позбавлення волі за шпигунствовикраденого минулого року у Новій Каховці Сергія Цигіпу. На початку повномасштабного вторгнення колишній журналіст та блогер інформував про ситуацію у Новій Каховці у себе в фейсбук. Росіяни ж кажуть, що він шпигун.
Медіаландшафт Херсонщини
У 2023 році медіаланшафт Херсонщини майже не змінився. На підконтрольній частині Херсонщини працює лише один телеканал — філія Суспільного, хоча із сигналом все досі погано. Після деокупації міста Зеонбуд встановив передавач потужністю 500 Вт іі відновив цифрове телевізійне мовлення в МХ 1. Зараз у мережі транслюють 10 українських телеканалів, але жодного місцевого там немає. З 5 комерційних телеканалів, які мовили у Херсоні до повномасштабного вторгнення, жоден не відновив роботу. Частково відновив роботу у соціальних мережах та на сайті Херсон плюс, але від колишніх потужностей виробництва контенту залишилося менше 10%.
Директор телеканалу Володимир Косюк розповідає, що відновити місцевий телеканал зараз фізично неможливо. Це питання грошей, людей та ресурсів.
Ще навесні і влітку в Херсоні ходили плітки, що керівництво Херсонської ОВА мало бажання створити телеканал, і ці чутки підтвердив в інтервʼю Укрінформу представник Нацради Сергій Мовчан.
“Коли ОВА очолив Олександр Прокудін, він у мене цікавився, що треба зробити, щоб створити місцеве мовлення, бо всі розуміють його важливість. Були перемовини, пропозиції, але поки що процес не рушився”, – розповів Мовчан.
Разом з цим радниця Олександра Прокудіна Катерина Цимбалюк запустила власну радіостанцію. Поки що вона мовить лише в інтернеті, але невдовзі може отримати ліцензію і почати мовлення в FM діапазоні.
В обласному центрі майже весь рік видають дві газети — “Гривна” і “Новий день”. Їх випускають за рахунок грантів від іноземних донорів і розповсюджують безкоштовно. Свіжі номери “Нового дня” можна часто побачити у приміщеннях військових адміністрацій в громадах, а “Гривну”, частіше за все, можна знайти на ринках і інших людних місцях Херсона. Аудиторія у цих газет невелика, адже є проблеми із дистрибуцією, і довезти їх на більшу частину звільненої Херсонщини дуже складно.
Після руйнівного для херсонських онлайн-медіа 2022-го року відчутних змін у кількості інформаційних сайтів не відбулося. Весь ринок, якщо його так можна назвати, поділений між 5-7 редакціями, які загалом, за даними Similarweb, мають щомісячну аудиторію близько 500 тисяч читачів. Примітно, що всі популярні онлайн-медіа Херсонщини до повномасштабного вторгнення за популярністю у читача були десь наприкінці першої десятки сайтів.
У 2023 році ці медіа, за виключенням сайта-агрегатора Типовий Херсона, покращили свій контент, збільшили редакції та активно конкурують між собою за увагу читача, причому, не стільки на сайтах, скільки у соцмережах. Можна навіть припустити, що 2023 рік став переломним, коли місцеві онлайн-медіа зробили ставку на соцмережі. Наприклад, у медіаплатформи Вгору кількість підписників у соцмережах більш ніж вдвічі більша за щомісячний обʼєм трафіку, і, судячи з усього, всі інші конкуренти теж рухаються в цьому напрямку.
Очевидно, що конкуренцію традиційним медіа складають місцеві телеграм-канали. Зараз вони знаходяться на підйомі, хоча арифметично вони втрачають підписників. Так, найпопулярніший місцевий телеграм-канал “Хуев@й Херсон” за рік втратив майже 100 тисяч підписників (див. графік, – ред.).
В той же час, аудиторія телеграм-каналів класичних медіа, не дивлячись на скромні цифри, зростає, як приміром, сайт Вгору.
Подібна тенденція спостерігається і у інших медіа.
Закон про медіа і Херсонщина
31 березня набув чинності Закон України «Про медіа», який Верховна Рада ухвалила 13 грудня 2022 року. Для медіа це не було несподіванкою, а багато хто, зокрема, частина онлайн-медіа, цього чекали, бо, нарешті отримали можливість зареєструватися і працювати у правовому полі. Втім, поки що скористалися цим правом небагато медіа.
За словами представника Нацради в Херсонській області Сергія Мовчана, наразі зареєструвалися сім субʼєктів: один провайдер аудіовізуальних сервісів, три онлайн-медіа і три друкованих ЗМІ.
Провайдер – Норма, у нього є два підприємства: НОРМА-ТЕЛЕКОМ і НОРМА-4.
Зареєстровані онлайн-медіа – МОСТ, GAMINGPOST та Вірлич Євгенія Михайлівна. Вірлич – редакторка одразу двох невеличких медіа Кавун.city та Район.Херсон. GAMINGPOST — умовно місцеве медіа, яке займається новинами гемблінга. Чому воно зареєстровано як херсонське медіа, невідомо. Зареєстровані газети – “Редакція газети Новий день”, “Інформаційне агентство “ВІСТІ-НОВ” (Нововоронцовка) та “Мілітарі Ньюз” з Херсона.
Зради і зрадники
Росіяни та їхні проксі на Херсонщині і в цьому році продовжили активно працювати на інформаційному фронті проти України. Херсонські зрадники, які у 2022 році перейшли на бік росіян, відіграють в цьому не останню роль.
У 2023 році росіяни почали приймати херсонців до спілки журналістів Росії. Першими її членами стали Ольга Тетеря, Ігор Качур, Серафім Іванов, Євген Білий та Олег Грушко. Посвідчення організації вручив соратник керівника ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина, російський пропагандист Олександр Малькевич. Серед тих, хто отримав посвідчення, є двоє колишніх журналістів з Херсона – Олег Грушко та Євген Білий. Всі інші люди стали журналістами вже після переходу на бік росіян.
Більшість з тих, хто пішов працювати на росіян у 2022-му, і цього року продовжували це робити, хоча вже у нових статусах. Наприклад, так званий міністр інформаційної політики Євген Бриков був розжалуваний і отримав посаду начальника управління інформації в окупаційному уряді Херсонської області. У серпні він отримав підозру від СБУ у держзраді і зараз його заочно судять у Херсоні.
Подружжя Шелестенків, які багато років видавали в Херсоні невеличку газету, осіли десь в російській глибинці і майже зникли з інформаційного простору окупованої Херсонщини. Зате їхню справу передали до суду і невдовзі вони отримають заочні вироки.
У березні 2023 року СБУ нарешті оголосила підозру власниці херсонського телеканалу ВТВ+ Тетяні Каменській. За даними слідства, після початку повномасштабного вторгнення РФ Каменська у вже окупованому Херсоні взяла інтерв’ю в представника окупаційної влади Володимира Сальдо. Згодом вона висвітлювала в ефірі ВТВ+ діяльність самопроголошеного губернатора та життя окупованої частини Херсонщини. Сам канал працював до кінця жовтня 2022 року і просував російські наративи.
Тетяна Каменська отримала заочну підозру, і невдовзі може отримати заочний вирок, адже виїхала з Херсона разом із росіянами. За нашими даними, вона переховується в одній із європейських країн.
Окрім російських пропагандистів та журналістів-зрадників, росіяни почали цього року привозити на Херсонщину і іноземців. Так, на незаконні вибори в якості спостерігачів вони привезли сімох пропагандистів та псевдоекспертів з Індії, Бразилії, Мозамбіку, Іспанії, Ісландії та Нідерландів. Майже всі вони називали себе журналістами.
Замість висновку
У 2024 році херсонських журналістів очікує непроста роботи в непростих умовах. Доведеться продовжувати складну комунікацію з військовими та намагатися їх переконати в необхідності появи Херсонщини в медіаполі України. Одночасно, місцевим медіа треба і надалі посилюватися, аби бути основним ньюзмейкером про Херсонщину для всієї країни і світу.
Сергій Нікітенко, регіональний представник Інституту масової інформації у Херсонській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.