Мешканець селища Високопілля на півночі Херсонщини Ігор Ратушний звинувачує керівницю громади у співпраці із росіянами – та ж каже, що все це неправда. Кореспондент МОСТа відвідав громаду і спробував розібратися у цій заплутаній історії.
Про те, що голову громади Ганну Шостак-Кучмяк звинувачують у співпраці з окупаційними військами ми почули ще влітку, але фактів, які публікувалися у фейсбук, було не дуже багато, і все виглядало як зведення рахунків. Але МОСТ знайшов людину, яка розповіла свою історію.
10 березня 2022 року Ігорю Ратушному, вчителю фізичної культури, зателефонував колишній голова Херсонської обласної державної адміністрації Борис Силенков. Чоловіки були давно знайомі, тож Ігоря не здивувало його прохання допомогти волонтерам із Закарпаття доставити гуманітарну допомогу до постраждалої в перші дні російського вторгнення Тягинської громади.
“Він поставив мені завдання провезти машини по території колишнього Високопільського району до Великої Олександрівки, де я мав передати їх місцевим, а ті проводили б їх далі. На зворотному шляху Силенков попросив мене нагодувати та заправити хлопців. Я погодився”, – згадує чоловік.
На той час територія Високопільської громади була ще вільною від росіян, вони просто не встигли сюди дійти. Саме тому волонтери намагалися проїхати через цю громаду.
Але як зʼясувалося, бої вже йшли в Давидовому Броді – селі, яке стало місцем, де майже 8 місяців точилася важка битва.
Відступаючи по трасі з Берислава на Велику Олександрівку, українські військові підірвали арку під залізничною колією біля Старосілля. Тобто, проїхати волонтери там вже не могли. Через Нововоронцовку їхати теж було небезпечно – бої вже тривали на підступах до Любимівки, яку місцеві досі називають Піонером – за назвою місцевого господарства.
Було зрозуміло, що обидва шляхи для волонтерів закриті. Тож було ухвалене рішення розвантажити допомогу у Високопіллі, а пізніше силами Червоного Хреста спробувати доставити до постраждалої громади.
В той же день прибулий вантаж розвантажили на подвірʼї батька Ратушного – колишнього голови місцевої районної адміністрації. Будинок знаходиться в самому центрі села, і будувався для проживання керівництва району. З подвірʼя видно розбиту будівлю РДА, яку тут називають “Білим домом”.
“Було багато всього – борошна, продуктів, засобів гігієни, медпрепаратів. Частину згрузили в гараж, медицину – в будинок”, – розповідає Ігор, показуючи, де він та його друзі склали гуманітарний вантаж.
Наступного дня в село зайшли росіяни та військові так званої “ДНР”.
“Зайшли без бою. Наші просто відступили. Думав, що зберуть нас у ДК, почнуть розповідати, як нам жити”, – згадує він.
Але росіян, а особливо мешканців невизнаних терористичних анклавів ОРДЛО цікавили аптеки і магазини. Вони просто їх грабували, висаджуючи двері та вікна.
До місцевих цікавості не проявляли, лише наказали пересуватися по селищу з білими повʼязками. Так звані “деенерівці” були впевнені, що вони у селищі ненадовго і готувалися йти на Кривий Ріг і далі. Але все змінилося, коли їх почали зупиняти і таки зупинили на околицях Високопілля.
“Наші їм дали по зубах, били в районі Шестерні та Князівки, і тоді вони в нас почали окопуватися і лютувати. Почали шукати шпіонів, партизанів та ненадійних, на їхню думку, елементів”, – каже Ігор.
Одного ранку до подвірʼя Ратушних прийшли гості – голова громади Ганна Шостак-Кучмяк, її заступниця Тетяна Музичко та депутатка Ольга Ковбель. Цей візит був дивним через те, що Ратушний у Високопіллі є відомим, як би сказали в місті, активістом. Він багато років критикує владу, активно висвітлюючи її дії чи бездіяльність у соціальних мережах.
Очевидно, що місцева влада його не любить.
“Нам треба, кажуть, ваша гуманітарка, – багато хто бачив, як ми її розвантажували. Кажу, як розуміти вашу фразу? По-перше, вона не моя. Ви замовляли гуманітарку на Високопільську громаду? Ні. Вона не моя. Є Тягинська громада, є голова – це гуманітарка їх. Каже, ну вона туди не поїде. А чого? Хто їй помішає туда поїхать? Ну як нам її забрать? Кажу, у вас є два шляхи – подзвонить голові Тягинської громади, якщо вона скаже так, то машини посилать не буду, віддаю. Ну і другий варіант – Борис Силенков, виходьте на нього”, – переказує діалог Ратушний.
Наступного дня Ігор стояв біля хвіртки і розмовляв з місцевим підприємцем Борисом. В цей час біля них зупинилося два джипи, з який вийшли озброєні чоловіки.
“Мене – в сторону, Борису – ааа, кажуть, гуманітарку заховав…Той каже “Яка гуманітарка, я не тут живу”. Ми тобі коліна прострелимо і ти все розкажеш. Ми знаємо, де вона, тому не розказуй нам казки. Один (військовий РФ, – МОСТ) каже давайте паспорта. І ти, дєд, давай. А я ж неголений – ну як дєд. Витягуєм паспорти. Він забирає їх, іде до джипа”, – розповідає Ігор, стоячи на тому самому місці.
Він стверджує, що в джипі сиділа голова громади, яка вказала пальцем на його паспорт. Після цього, за словами Ігоря, його посадили в джип із мішком на голові і кудись повезли. Це все бачила дружина.
Ігоря привезли на базу окупантів, поставили на коліна, на руках були кайданки. Питали про гуманітарку, а точніше, чи не замінував він подвірʼя та будинок?
На той час вони вже знали, що Ігор декілька скликань був депутатом районної ради від ВО Свобода, змусили роздягатися і шукали татуювання.
“Почали шукать тризуби, “Слава Україні”. У мене нема нічого. У мене одна наколка – ВДВ, бо я служив. І він (окупант, – МОСТ) дивиться, а в мене – на руці – за ВДВ. Він каже “Дєд, я не поняв, а ти що у ВДВ служив?” Кажу да, ти ж бачиш. Каже, а в якому році? Кажу, ну а я служив у 1983-1985. А з яких парашутів стрибали? А як? Пішла розмова. Каже розстібайте наручники, знімайте мішок, одівайся, дєд. Зараз ми їдем туди, де гуманітарка лежить – ми одійдем, а ти будеш відкривать. Якщо там не заміновано – все, нема питань. А якщо заміновано – тобі не пощастило. Кажу, так підождіть, якщо я не мінував, а ви замінували? Він каже, ми цього не робили”, – переказує Ратушний і показує, де його висадили і відправили відкривати гараж.
Вибухівки там не було. Ігоря змусили завантажити все в мікроавтобус і розвантажити в адміністрації. Залишилися в гаражі тільки дитячі речі та одяг, який росіян не цікавив. Все це досі лежить тут.
Ігор стверджує, що коли він заносив коробки у залу засідань, там вже були Ганна Шостак-Кучмяк і її заступниця Тетяна Музичко, які фасували по пакетам те, що він заносив.
“Він розгружав гуманітарку, грузив її в машину і привозив разом з росіянами нам в адміністрацію. Ми її відразу роздавали людям. Просто ми-то не знали за цю гуманітарку, хай Ратушний розказує все до кінця”, – розповіла у свою чергу заступниця.
За її словами, Борис Силенков почав їм дзвонити і питав, чому не видають гуманітарну допомогу.
Нібито сам Силенков і сказав, що допомога передбачалася Високопіллю.
“Тоді ми пішли до Ратушного разом: я, секретар і голова – він нас вигнав. Потім другий раз пішли до нього, він знову нас вигнав зі словами, що це не наше і вся гумдопомога має їхати в Тягинку. Казав, що ми нічого мати не будемо, бо не приклали руки до цієї справи. Ми почали питати, чого людям Високопілля не роздають гуманітарку. А потім росіяни забрали все у нього, тому він грузив її разом з ними. Але вони привезли її в адміністрацію, разом з ним. Ми, у свою чергу, вже не приймали участь в тому”, – каже Тетяна Музичко.
В бесіді з нами вона додала, що не приховує того факту, що видавала гуманітарку людям.
Нам не вдалося, звʼязатися із Силенковим, але Ігор Ратушний продемонстрував нам переписку із ним тих часів, яка підтверджує його слова.
Ми запитали у Ганни Шостак-Кучмяк про ці події, і її версія різниться від версії Ратушного і її ж заступниці.
Вона стверджує, що їхала на роботу велосипедом і побачила мітинг, який проводив росіянин або представник так званої “армії ДНР”. На площі зібрали людей і військовий їм пояснював, як далі буде жити громада. Серед іншого люди питали його про гуманітарку – магазини розграбовані, постачання не було.
Вояк окупаційної армії заявив, що гуманітарка буде, але пізніше.
“На це Ольга, яка стояла поруч, сказала, що в селищі є гуманітарка, просто дехто її ховає від односельців. Я сказала їй мовчати, але було пізно. Вояки змусили розповісти подробиці”, – розповіла Шостак-Кучмяк кореспонденту МОСТа ще в жовтні 2022 року у Кривому Розі.
Тоді ми ще не знали, що Ольга Ковбель загинула під обстрілами, і була похована в селищі ще навесні 2022 року. Розповісти свою версію вона вже не зможе.
Ігор критично ставиться до цієї версії і каже, що ніякої Ольги він не бачив.
Тим паче, що росіяни забрали не все. Медичні засоби залишилися стояти у хаті батька. Пізніше за ними прийшла секретарка селищної ради Вікторія Коперко і в ультимативній формі поставила умову віддати.
Розуміючи, що виходу немає, і в наступний раз озброєні військові його можуть і не випустити, він віддав ключі, і ліки винесли без нього.
Коробки від ліків досі лежать у малій залі засідань розбитої Хаймарсами адміністрації. Характерні коробки легко відрізнити за кольором скотчу.
Ми ходимо по залу, і Ігор, оглядаючи коробки, каже, що наколка його врятувала: “Якби її не було, мене б утилізували. Військовий РФ вийшов, віддав мені паспорт і сказав “Іди додому і з дому не вилазь”. Отака історія”.
Невдовзі Ганна Шостак-Кучмяк виїхала з селища, а восени 2022 року президент призначив її головою Високопільської військової адміністрації.
Зараз вона відкидає всі звинувачення, і правоохоронці, судячи з усього, справу розслідувати не збираються. Вони взяли покази у Ігоря Ратушного, дали йому номер запису в ЄРДР і на тому все затихло.
Зараз Ратушний намагається продати будинки у селищі і назавжди виїхати жити до іншої громади.
Ми намагалися поговорити про цю справу із перехожими на вулицях Високопілля, але жодна людина не захотіла її коментувати, хоч і було видно, що вони знають про неї.
Схоже, що трагічна історія з маленької Високопільської громади залишиться черговою темною історією цієї війни.
Сергій Нікітенко
Матеріал створено за підтримки Лондонського Інституту репортажів про війну та мир (IWPR) у рамках проєкту “Голоси України”. “The video was produced with the support of the London-based Institute for War and Peace Reporting (IWPR) as part of the Ukraine Voices project.”