Якщо ви хоч раз бачили рожеве озеро, як візитівку Херсонщини та не знали, де воно знаходиться, – маєте можливість дізнатись про цю місцину більше. Хоч і не за позитивних обставин, адже громада, де розташоване це озеро перебуває під російською окупацією.
Присиваська громада Каховського району – це 5 сіл загальною чисельністю 4328 осіб (станом на 1 січня 2021 року). Саме на території цієї громади знаходиться Лемурійське озеро, відоме не тільки своєю красою у вигляді рожевої гладі води, а і лікувальними властивостями. Відомо, що у 2018 році адміністративний центр громади (село Григорівка) взяв участь у Всеукраїнському конкурсі «Неймовірні села України» та зайняв 4-те місце серед фіналістів.
Про те, як та чим живе Присиваська громада під час тимчасової окупації журналістка МОСТа поспілкувалась з очільницею Присиваської сільської військової адміністрації Оленою Пелешок.
«Ми – новопризначене керівництво громади. Від окупантів Присиваську громаду очолив тодішній голова Сергій Кліщевський. Він одразу пішов на співпрацю з росіянами. Так само, як і його дружина Аліна, яка стала директоркою захопленої школи у Григорівці», – розповідає Олена Пелешок.
За словами пані Олени, великого обурення з боку жителів громади під час відкритих привітань «руського міра» зрадник не зазнав. Кліщевський кілька разів обирався головою, йому довіряли, тож, для більшості, як скаже голова – так і буде.
Зазначається, що близько 15-25% населення виїхало. В тих селах, де переважає населення пенсійного віку – свої домівки покинули одиниці.
«Зв’язок з громадою підтримуємо через людей. Це не особисті контакти нас, як влади. Ми відслідковуємо Телеграм-канали, через родичів та знайомих», – говорить Олена.
Серед того, що найбільше бентежить владу зараз – стрімка «путінізація» дітей.
«Відбувається просто насаджуюча політика «руського міра». Днями у нас була внутрішня нарада працівників сільради та служби у справах дітей. Маємо ситуацію, коли бабуся хоче возʼєднатися з онукою. Бабуся знаходиться на підконтрольній території Україні, а онука в прийомній сімʼї в окупації. Дівчинка відмовляється виїжджати й говорить «Я люблю Россию, мне эта Украина не нужна». Вона проявляє ненависть до України», – пояснює Олена Пелешок.
Така політика асиміляції українських дітей до системи «руського міра» відбувається буквально зі стін школи. З чотирьох шкіл громади наразі працює дві: у Григорівці та Строганівці. Окрім дітей з Григорівки, Павлівки, Нововолодимирівки, Строганівки та Іванівки, туди ще й привозять учнів з сусідніх громад. Школу в Григорівці повністю переформатували під російську навчальну програму. Там перефарбували стіни в «триколор», а близько 10 освітян, які перейшли на сторону Росії, ведуть свою роботу з учнями.
«З дітьми вони працюють активно. Проводять багато тематичних заходів. До 23 лютого створювали листівки «героям СВО», святкували річницю Сталінградської битви. В Павлівці діє російський клуб «Патріот». Влітку був оздоровчий табір та тематичні велоподорожі громадою. Коли ми проговорюємо план заходів після деокупації, то вже розглядаємо питання залучення кваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть з дітьми та проводитимуть психологічні тренінги», – зазначає пані Олена.
Вона додає, що серед вчителів, які пішли на співпрацю, є навіть ті, хто до повномасштабного вторгнення навчав дітей українським національним ідеалам та патріотизму. Наразі ж, один із цих вчителів викладає російську мову та активно впроваджує зовсім іншу ідеологію.
«Питання «Чи віддавати дитину до школи?» вже не стоїть. Батькам були висунуті прямі погрози щодо позбавлення батьківських прав у разі відмови. З 2023 року – це примусово. Через це фіксуємо дуже малу кількість дітей, які навчаються онлайн в українських школах. До цього, ще й додаються побудинкові обходи: військові перевіряють, чи навчаються діти за українською програмою», – пояснює Олена Пелешок.
Медична мережа в громаді існує в тій же формі, що і до вторгнення: всі чотири заклади охорони здоровʼя ведуть свою роботу.
«Всі чотири заклади охорони здоровʼя належать до приватного медичного центру «Богдан», що зареєстрований у Новій Каховці. Вони працюють дотепер. До червня 2023 року медичний персонал отримував українські зарплати. Коли НСЗУ припинила виплати приватним установам, які зареєстровані на тимчасово окупованій території, з медичними працівниками були призупинені трудові відносини. З 2022 року вони отримують російські зарплати», – повідомляє пані Олена.
Гуманітарний стан в громаді, за словами Олени Пелешок, тримається на середньому рівні. Люди живуть за рахунок городини, обміну продуктами, пенсіонерам виплачують російську пенсію. Ті, хто мав оформлені банківські картки, все ще отримують українські пенсійні виплати.
Безпекова ситуація громади – важка. В більшій мірі – психологічно.
«Росіянам не треба шукати прихильників України по Телеграм-каналам чи чатам. Ті, хто вітав окупантів і зустрічав їх з радістю – самі здають односельчан. Відбуваються періодичні обшуки домівок родин, чиї родичі брали участь в АТО. Причому, це відбувається кожен раз, коли відбувається ротація ФСБ-шників. Цим родинам немає нормального життя там, але і виїжджати вони не хочуть — через острах фільтраційних заходів на блок-постах», – говорить Олена Пелешок.
Також вона додає, що кілька тижнів тому відбулися обшуки домівок тих, у кого родичі виїхали на підконтрольну територію Україні. Загалом, люди в громаді стали замкненими і недовірливими.
«Маємо приклад – коли окупанти організовували підвіз дітей до школи, водій шкільного автобуса відмовився з ними працювати. Через це два тижні його протримали на підвалі. На щастя, згодом його відпустили і він зміг виїхати з родиною. У січні 2023 року росіяни взяли в полон чотирьох працівників вітрової електростанції. Це були прості охоронці. Зиску від них мало, тож потім шукали інженерів у Чаплинці (Вітрова електростанція на узбережжі Сиваша – найбільша в Україні. Станом на 2021 рік на площі 68 гектарів планували встановити 64 вітряки, висотою 120 метрів з потужністю 250 МВт, загальна вартість проєкту 450 млн євро, – МОСТ)», – розповідає Олена Пелешок.
Вона зазначає, що крім того, що Присиваська сільська воєнна адміністрація очікує на звільнення громади, вона веде роботу, формуючи план дій після деокупації.
«Зараз ми тримаємо тісний звʼязок з нашими ВПО. Підтримуємо їх, налагоджуємо доставку гуманітарної допомоги. Хочемо, щоб ці люди повернулися в громаду після її звільнення Силами оборони України. У нас працює офіційний сайт та соціальні мережі. Підтримуємо захисників – взяли участь в закупівлі дронів. Діємо по заходам програми соціально-економічного розвитку: фінасування цільових програм соціального спрямування. Надається допомога дітям-сиротам та дітям позбавленим батьківського піклування, онкохворим, пораненим захисникам. Створено програму щодо підтримки мобілізованих з громади», – говорить про свою роботу Олена Пелешок.
Окрім цього, адміністрація громади накопичує оргтехніку, адже розуміє, що частина її вже пограбована, а наявна частина може бути вивезена росіянами. На балансі громади два генератори, і в травні очікують поставку екскаватора.
«Ми відновили роботу ЦНАПу для мешканців громади. Питання прописки, виписки, актуалізації даних – це потрібні послуги. Загалом, створюємо власну програму комплексного відновлення з досвіду колег. Віримо, що наша рідна земля буде вільна, і ми обовʼязково повернемося додому. Все буде Україна!», – каже Олена Пелешок.
Олену Пелешок призначили начальницею Присиваської СВА у грудні 2022 року. До цього вона очолювала Зеленопідську сільську територіальну громаду Каховського району.
5 серпня 2022 року жінку з власного будинку викрали російські військові.
Із полону Олену Пелешок відпустили у жовтні того ж року.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».