На “нулі”.
Проїхавши визволеними селами та містечками Херсонщини, тяжко повертатися у відносно мирну реальність. Знання про життя людей на “нулі” — трагічне. Попереду в ЗСУ — Херсон. І масштаб проблем та завдань відновлення нам ще тільки доведеться зрозуміти.
Недавно президент України Володимир Зеленський призначив голову Херсонської міської військової адміністрації. Посаду зайняла Галина Лугова. До тимчасової окупації вона була секретарем Херсонської міськради від партії зниклого мера Ігоря Колихаєва “Нам тут жити”. А перш ніж стати секретарем ради Лугова була директоркою школи. Тепер керує обласним центром, який після патріотичних демонстрацій і вуличних акцій містян опинився в тимчасовій окупації.
Як працює міська військова адміністрація зараз? Де перебуває мер Херсона Ігор Колихаєв? Скільки депутатів-зрадників виявилося в міськраді? Яка атмосфера в місті? Скільки наших дітей вивезли на “оздоровлення” в Анапу і скількох батьків — депортували? Які сценарії відновлення роботи після визволення міста пропрацьовує військова адміністрація?
Відповіді на ці та інші запитання Рух ЧЕСНО у рамках спецпроєкту з ZN.UA шукав спільно з головою Херсонської міської військової адміністрації.
Про управління містом, повернення влади та депортацію херсонців
— Пані Галино, ви очолюєте військову адміністрацію міста більш як місяць. Де і як працюєте, на яких підставах взаємодієте з іншими військово-цивільними адміністраціями?
— 21 вересня президент призначив голів ВЦА у 14 громадах Херсонщини. Зараз ми всі у Кривому Розі під керівництвом начальника Херсонської ОВА Ярослава Янушевича. З ним узгоджуємо всі наші дії.
Нині в парламенті є постанова №8056, яка врегулює повноваження голів. Її мають підтримати депутати, й після того наші міські, сільські, селищні ради знову будуть повноважні, тобто очолювані керівниками, яких обрала громада.
Таким чином, як секретар міськради, маючи повноваження в.о. міського голови, знову зможу керувати нашими виконавчими органами. Тоді будуть відновлені повноваження, наприклад, департаменту фінансів, управління освіти, юрдепартаменту тощо. Зараз ситуація зависла, і цієї постанови чекають голови всіх деокупованих населених пунктів, бо аналогічна ситуація в кожному з них.
— Як пропрацьовуєте питання повернення в місто?
— Ми розглядаємо кілька варіантів, у якому стані може лишитися наше місто після того, як туди зайдуть наші військові та почнуться бої за Херсон: частково зруйноване, напівзруйноване і, не доведи Господи, зовсім зруйноване.
Ми готуємося до різних варіантів і плануємо, як нам діяти. Насамперед — це забезпечення життєдіяльності міста, тобто соцсфера і проблематика ЖКГ. Забезпечення жителів світлом, водою газом. Якщо не буде газу, планується завезення буржуйок, заготівля дров. Соцаспекти — харчові продукти, засоби гігієни тощо.
— Що стосується евакуації, а по суті — депортації цивільного населення та дітей. Вам відомо, кого й куди вивозять?
— Окупаційна влада спочатку «розширила» канікули і під цим приводом вирішила вивезти наших дітей у бік Криму, а потім —до Росії. Я знаю тільки про декілька шкіл. Зі школи №41 поїхало 16 дітей, приблизно по дві дитини з кожного класу.
У 30-й школі вони не набрали потрібної кількості, тоді звернулися до 52-ї школи й запропонували їм в екстреному порядку це здійснити. Пояснювали батькам, що треба обов’язково мати на руках оригінал свідоцтва про народження. У 51-й школі дітям пропонували їхати з батьками. Погодилося 15 дітей. У 37-й школі дітей ще з самого початку, в перший день, вивозили, і там поїхало багато дітей. Один дев’ятий клас поїхав майже в повному складі, це близько 20 дітей. Насправді виїхало дуже багато.
Що стосується дітей, ми наразі не знаємо, де вони взагалі перебувають. Якби то були канікули, то діти, котрі виїхали першими, мали б уже й повернутися. Але не повернулися. Натомість росіяни почали вивозити дорослих. Чиниться психологічний тиск на жителів Херсона, примус — виїжджати.
Зараз російські військові, які заїхали сюди з родинами, “мародерять” на набережній, а також під Антонівським мостом на понтонній переправі. Вивозять із захоплених квартир, у яких вони мешкали, все — від чайників до пральних машин, холодильників, телевізорів.
Разом із ними садять на ці судна по десятеро наших мешканців — у якості живого щита, щоб наші ЗСУ не розвалили ці судна й переправи. Так, відбувається депортація українського населення, аби потім сюди завезти росіян, змінити населення та його проукраїнські настрої. Навряд чи людей, яких вивезли в Росію, хтось пустить назад.
Але то їхні плани, а в ЗСУ — інші. Тому я просила б людей залишатися в місті.
— Окупанти почали вивозити пам’ятки культури, експонати з музеїв. Ви знаєте, що саме вивозять?
— Уже відомо, що пам’ятники Ушакову й Суворову зникли, вивозять і інші цінності, але наскільки масштабно це відбувається — не можу сказати. Інформація з міста надходить дуже несистемна. Люди налякані і «знеструмлені». В усіх сенсах. Без інтернету, зв’язку, стабільного світла.
Про колаборантів, загадку мера Колихаєва та депутатів
—Днями ми з головою Херсонської обласної військової адміністрації були в селах Херсонщини, бачили, як люди, котрі співпрацювали з росіянами, спокійно розгулюють по селу. Що ми, взагалі, будемо робити після деокупації Херсона, якщо поліція недопрацює?
— Не думаю, що так станеться. Не цього разу. Дуже висока ціна. І тому, якщо правоохоронна система не впорається й не відпрацює зрадників, то будуть працювати військові, — іншого шляху немає. Я спілкуюся з військовими, і вони так кажуть. Просто будуть відстрілювати, як собак.
— В окремих випадках і правова система не може сказати, зрадник людина чи ні. Рух ЧЕСНО веде реєстр зрадників, і ми просимо всіх анонімно заповнювати онлайн-форму, якщо є інформація про зрадників. Ось ви можете сказати про мера Херсона Колихаєва— зрадник він чи ні?
— Річ у тому, що ніхто не може відповісти достовірно. Всі запитують: де Колихаєв? Я не знаю, де. Офіційної інформації про його місцеперебування немає. Різні чутки ходять. Одні кажуть, що він сидить на підвалі, інші — що в ОДА, ще хтось — що він давно в Криму, а інші — що в Росії. Недавно зустріла тут херсонців, які спитали мене, як Колихаєв виїхав сам і забрав сім’ю в Італію. Я здивувалася. Але чутками оперувати ми не можемо.
— Я вам ще раз кажу — вчора на власні очі бачив людей, котрі співпрацювали, їх знає все село, їх б’ють селяни, але…
— Розумію ваші емоції, проте скажу так: точно буде покараний той, на кого вже зараз є доказова база, свідчення, відео- та фотофіксація, — ці документи підготовлені.
— А щодо депутата Херсонської міськради від “Нам тут жити” Карамалікова? За версією правоохоронців, викладеній у його справі, 12 чи 13 березня росіяни зайшли у міськраду й вербували людей.
— Мене не вербував ніхто. Я перебувала в міськраді по 12 квітня включно, виїхала 13 квітня. Практично щодня бачила озброєних російських військових, які заходили в масках до міської ради, в кабінет міського голови, в кабінет Сергія Циганка, Олени Мазур (заступниця мера й директорка департаменту ЖКГ). Але до мене жодного разу жоден солдат не зайшов і жодного разу нічого не запитав, не запропонував. Я намагалася їх уникати.
Що стосується Карамалікова, то я не можу сказати однозначно, що він зрадник. Я бачила його лише кілька разів.
— Можливо, вони не розуміли структури нашої влади і думали, що секретар — це та, котра друкує та каву готує?
— Можливо. Але моторошно було, і я інколи ховалася у вбиральні.
— З тих, кого ви перелічили, крім Колихаєва, всі виїхали на підконтрольну, і Циганок, і Мазур, і всі на волі. А Карамаліков — ні.
— Це питання до правоохоронців.
— А кадри? Ми знаємо, що керівництво водоканалу та інших комунальних підприємств зараз працює на Росію.
— Так, комунальні підприємства — водоканал, електромережі, теплопостачання — всі співпрацюють з росіянами. На кожному підприємстві перебувають озброєні солдати РФ, вони керують процесом.
Звісно, наші кадри, які виконують свою автоматичну постійну роботу для забезпечення діяльності наших містян, працюють теж. Але вони вимушені, і це інша складова. Якщо ми не беремо до уваги керівний склад, бо там майже кожен співпрацює ідеологічно.
— Тобто працівникам, які зараз працюють, після визволення міста кримінальне переслідування не загрожує?
— Робітники, звичайні люди, які забезпечують життєдіяльність, — без них неможливо обійтися, вони виконують свою роботу, і виконують її мужньо. Вони вимушені це робити. Я вважаю, ми повинні про це говорити, щоб вони це почули.
— А чим зараз займаються депутати?
— На 24 лютого в нас залишилося 53 депутати. Поділилися десь порівну, тобто 27 залишилося в тимчасовій окупації. “Блок Сальдо” — вони всі там. Відкрито не всі, звісно, співпрацюють.
— Наше підпілля працює, щоб ліквідувати зрадників, і на Херсонщині цей процес доволі інтенсивний. Знаю про депутата з ОПЗЖ Костянтина Сівака та про Сергія Харченка зі “Слуги народу”, яких підозрюють.
— Підозрюють, є інформація про їхнє спілкування, співпрацю стосовно бізнесових моментів, але як підійдуть правоохоронці до цього… В інших фракціях є моменти, тому тут треба дуже обережно. Але правоохоронці володіють інформацією, хто як пересувається, хто як домовляється.
— А чим займаються депутати конкретно вашої фракції?
— В нас усі перебувають на підконтрольній території. Три депутати — Андрій Калита (військовий капелан), В’ячеслав Білковський та Іван Бебко — захищають Україну.
— А в інших фракціях?
— Юрія Стельмашенка з ОПЗЖ бачила, він теж приєднався до ЗСУ. Багато депутатів волонтерять.
Про міський бюджет, покинуту медицину та премії колаборантам із влади
— Поговорімо про бюджет. Зарплата вчителям нараховується?
— Обов’язково. Солдати РФ влітку висунули ультиматум: або працюєте, або всі звільнені, мовляв працювати на Україну ми не дозволимо. Більшість бухгалтерського складу й економістів, а їх у централізованій бухгалтерії налічувалося 70, за винятком кількох, усі залишилися, в тому числі й головний бухгалтер Тетяна Сафроненко, на окупованій території. Тому було прийнято рішення створити тут свою бухгалтерію.
Я звернулася до голови Асоціації міст України Віталія Кличка з листом, щоб він надав нам приміщення, де наші бухгалтери могли б нараховувати виплати вчителям. Він відгукнувся, і ми почали працювати. Всю базу даних, яка була у нас в управлінні освіти, саме в бухгалтерії, нам вдалося таємно скачати й передати. Я попросила працівників департаменту інформаційних технологій. Було небезпечно, але ми скачали всю базу даних, вона в нас, і ми запустилися.
— А інша соцсфера фінансується чи ні?
— У нас фінансується управління культури, молоді, спорту. Дуже складна ситуація була з департаментом розвитку комунальної власності, яким керувала Аліса Вербицька. Вона звільнилася, а доти понавиписувала собі величезних премій на пів мільйона. Тоді як упродовж усього періоду окупації п’ятьом людям жодного разу не нараховувалася зарплата — навіть простій. По суті, людей просто викинули на вулицю. Я підготувала лист у правоохоронні органи, щоб розслідували цю ситуацію.
— Ці люди постраждали через мера міста? На самому початку березня Колихаєв видав дивне розпорядження не платити зарплати підлеглим, котрі виїхали з міста.
— Так. Люди були позбавлені можливості отримувати гроші. Повний абсурд. Як людям жити? Якщо дві людини працюють у міськраді — чоловік і жінка, які з першого дня війни виїхали, жили в якихось спортзалах, на матрацах, харчувалися з того, що волонтери привезуть. Є заможні, є родини, є за кордоном, а є й ті, в кого єдине джерело достатку — зарплатня. Зараз усі отримують. І до кінця року люди отримуватимуть гроші.
— Охорона здоров’я? Начальниця управління Світлана Межерицька входить до близького оточення гауляйтера Віталія Булюка.
— Це дуже складне питання. Вона справді жодного разу зі мною на зв’язок не вийшла. Відділ кадрів посилає їй СМС, документи кидають, — вона переглядає, але жодним чином не реагує. І тому є питання, чому так відбувається.
— Лікарів продовжують фінансувати?
— Ті, хто залишився, отримують нашу, українську зарплатню.
— Через НСЗУ?
— Так. Є люди, віддані своїй справі, які надають допомогу нашим людям, бо наші люди там живуть і звертаються з хворобами. Ситуація загрозлива щодо постачання медикаментів.
— Від Колихаєва ще з березня-квітня ми чули, що грошей немає. Це так?
— Ні! Гроші є. Вільних залишків у бюджеті набагато більше, ніж 300 мільйонів гривень.
Фірми, ФОПи платять податки. Але щомісяця наш бюджет втрачає 100–150 мільйонів гривень.
Ці кошти ми планували на ЖКГ, ліфти, — воно все збереглося. Дай боже щоб менше було руйнувань. Але ремонтувати нам є за що. Ми дуже ощадливо ставимося до бюджету, — всі працівники виконавчих органів отримують свої дві третини.
Ми вже зверстали бюджет на наступний рік. Гроші в нас будуть. Цей бюджет буде менший, ніж на 2022 рік, але половина буде точно (бюджет Херсона на 2022 рік становив 3,1 млрд. грн. — С.Н.).
— Отже, відновлювати місто після визволення будемо своїм коштом?
— Бюджету має вистачити, а коли ні — апелюватимемо до держави.
— Ми знаємо, що волонтерам заборонили завозити гуманітарку.
— Дуже складно, заборонили пропускати будь-яку медичну допомогу, ситуація там патова. Елементарні проблеми навіть зі спиртом, ватою. Але я вдячна лікарям, я знаю, був на них тиск, щоб росіяни зайшли в лікарні під час так званого референдуму і хворі проголосували, щоб лікарі вишикувалися в чергу й проголосували. Але вони відмовилися, демонструючи свою позицію.
— Це у всіх трьох лікарнях?
— Це стосується точно однієї лікарні. Складно їм, але тримаються, виплати отримують. Є й ті, хто отримує і російські рублі. Мушу сказати, що росіяни виплачують непогані зарплати. Наприклад, зарплатня простого лікаря сягає 80–100 тисяч рублів, медичної сестри — 50 тисяч, санітарки — 20–25 тисяч. Вони фактично купують лояльність.
Сергій Нікітенко для ZN.UA