Мікрорайон Таврійський, який самі херсонці звикли називати просто Тавріком, нині став одним із найбільш людних районів Херсона. Через постійні обстріли прибережних кварталів сюди переїхало чимало містян, які шукали трохи безпечніше місце. Через це район, який і до війни був густонаселеним, тепер іноді нагадує невеликий мегаполіс.
Та варто лише звернути з центральних вулиць у двори четвертого Таврійського, як відчуття великого міста зникає. Блукаючи між будинками, можна почути лише поодинокі голоси та віддалені звуки вибухів, які долинають з інших районів.
Попри сонячну погоду, людей на вулиці майже немає. На одній із лавок сидить пан Василь. До Херсона він переїхав разом із дружиною з області. Каже, свій будинок довелося продати, адже сил вести господарство вже не залишалося. Тепер його єдиною розвагою залишається прогулянка до крамниці і назад.
Чоловік говорить, що залишатися у прифронтовому місті для нього радше вимушене рішення.
«А куди їхати від рідної землі? Усюди стріляють — і в Одесі, і в Києві. Молоді можуть зібратися й поїхати, а нам уже важко. Ми навіть у маршрутку не заліземо — треба сходами підніматися», — каже він.
Сам пан Василь пересувається з палицею. Його дружина майже не виходить із дому, тому короткі прогулянки до магазину чи не єдина можливість для нього змінити обстановку.
«Я просто вийшов водички взяти, щоб ліки запити. А вибухи ми й удома чуємо. Автоматні черги теж бувають. Де саме стріляють не знаю, але звук долітає. Нічого, переживемо», — говорить чоловік.
Ближче до вечора біля під’їздів починають з’являтися сусіди. Люди виходять на кілька хвилин поговорити або просто посидіти на лавках.
Пані Анна каже, що мешканців у мікрорайоні стало значно менше. Як і Василь, вона переїхала до сюди з іншого місця –з Бериславського району. Оселилася разом із дітьми, щоб бути ближче до лікарів.
Про ситуацію на Таврійському жінка говорить без прикрас.
«Тихо тут назвати не можна. Не так, як у Корабельному районі, але вибухи бувають і зранку, і вдень, і вночі», — розповідає вона.
За її словами, на вулицях стало значно менше людей. Багато хто виходить лише ненадовго і намагається швидко повертатися додому.
«Людей майже не видно. Може, вони і є в квартирах, але ввечері світло швидко вимикають, бо бояться», — додає жінка.
Однак ближче до другого і третього Таврійських районів атмосфера змінюється. Всього за кілометр від тихих дворів життя виглядає значно активніше. Біля одного з торгових центрів працюють кав’ярні, а поруч навіть можна почути живу музику.
Гітарист, який грає просто неба, представляється вільним митцем. Володимир виступає на вулицях уже понад тридцять років. Колись він грав у центрі міста, на вулиці Суворова та проспекті Ушакова. Тепер там майже порожньо, тому музикант перемістився до спальних районів.
«Я вже музичним наркоманом став. Якщо довго не граю, то відчуваю, що щось не так», — усміхається він.
За словами Володимира, у прифронтовому місті музика для людей стає своєрідною віддушиною. Навіть попри війну і постійні вибухи, каже він, людям хочеться хоча б трохи приємних емоцій, і жива музика іноді допомагає відволіктися від тривожної реальності.
Під час розмови чоловік згадує рядки з поезії Кіплінга у перекладі Василя Стуса, про здатність зберігати той самий залізний спокій навіть у найважчі часи. Ці слова, здається, дуже точно описують настрій міста.
Поки звучить гітара, поруч на майданчику граються діти, а підлітки збираються компаніями на лавках. Розваг у місті майже не залишилося.
Одна з дівчат каже, що найбільше бракує місць для відпочинку.
«Розваг дуже мало. Хотілося б парків, батутів, якихось атракціонів. Раніше були місця, де можна було лазити, гратися. Зараз цього дуже не вистачає», — говорить вона.
Попри складну ситуацію, життя в районі підтримують й місцеві підприємці. Крамниці та невеликі заклади продовжують працювати, щоб у містян було все необхідне.
В одній із пекарень розповідають, що Таврійський нині вважається відносно спокійним районом міста. Водночас, працівниця закладу зазначає, що незважаючи на це, війна все одно нагадує про себе звуками вибухів. За її словами, найбільше відвідувачів приходить у першій половині дня, тоді як увечері вулиці швидко порожніють.
«У нас тут трохи тихіше, ніж на інших пекарнях. У цьому районі більш-менш спокійно, але реалії нашого міста такі, що інколи все одно дуже гучно. Люди зазвичай приходять зранку і десь до третьої чи четвертої. А після п’ятої на вулицях уже майже нікого немає», — розповідає продавчиня.
Втім, відчуття безпеки в Таврійському доволі умовне. Час від часу чутно вибухи, а у дворах можна побачити сліди від прильотів. Тож навіть у районі, який здається відносно спокійним, війна постійно нагадує про себе. І між тихими подвір’ями та звуками вибухів триває звичайне життя херсонського Тавріка.