“Пізно ви приїхали — кавуни ж майже скінчилася, залишилася тільки дрібні”, – каже власник баштану Вадим.
Ми стоїмо в невеличкому селі Білогірка Великоолександрівської громади. До повномасштабного вторгнення про нього знали тільки місцеві, адже це село раніше забезпечувало майже весь Бериславський район солодкими кавунами. Зараз же руїни Білогірки бачить кожен, хто їде зі Снігурівки до Великої Олександрівки. Втім, чужі заїжджають сюди дуже рідко.
Рік тому село було ареною бойових дій. Росіяни тримали Білогірку з початку весни і до початку вересня. Коротке повідомлення про звільнення села зʼявилося ввечері 10 вересня. На момент звільнення тут не залишилося жодного мешканця.
Достеменно відомо, що штурмували село влітку 2022 року бійці 46-тої окремої десантно-штурмової бригади. 25 липня тут загинули жителі Івано-Франківська Анатолій Мельничук, Житомира Іван Дроздов та Тернопільської області Дмитро Джиджора.
Місцева мешканка Аліса Олександрівна під час екскурсії по своєму зруйнованому будинку розповідає, що росіяни влаштовували в її дворі вогневу позицію для танків.
“От прямо сюди у двір заїхав танк, проїхав далі, задавив мого кабана і почав стріляти за річку”, – розповідає вона, показуючи, де стояв танк у той час, коли вона перебувала у будинку і в будь-який момент могла загинути від вогню у відповідь.
Пізніше українські воїни підбили декілька танків, і жінка сподівається, що той танк був серед їх числа.
Це майже все, що відомо про бої за село. Але інтенсивність цих боїв добре видно і досі. Майже всі будинки в селі знищені, а ті, що залишилися, пошкоджені настільки, що жити в них майже неможливо.
Офіційні цифри, які нам озвучували в громаді: з 38 будинків — 34 зруйновані і 4 пошкодженні.
Кореспонденти МОСТа вперше побували тут у травні, і саме тоді місцеві мешканці запросили нас на збір кавунів. З того моменту в селі змінилося небагато.
У липні тут нарешті змогли провести світло. Саперам вдалося частково перевірити село та дозволити енергетикам безпечно працювати. З благ цивілізації – це єдине, що поки що повернулося до Білогірки. Водопостачання в селі ще немає, адже росіяни знищили всі водонапірні башти.
З основних змін — дві російські авіабомби, які були візитівкою села, сапери підірвали. Для цього евакуйовували мешканців.
На вʼїзді до села зустрічаємо старого знайомого – пасічника Анатолія. Він живе у сусідній Великій Олександрівці і приїздить сюди тільки працювати на пасіці.
Анатолій, як і в травні, незадоволений діями влади.
“Я раніше сюди приїздив — відпочивав, душа, знаєте, відпочивала. Я ж тут виріс. А зараз я не можу дивитися на людей, які ходять, опустивши голови. Адже через місяць-два вже зима, а жити немає де”, – пояснює він причини свого поганого настрою.
За його словами, люди вже не вірять владі і не очікують допомоги, а намагаються ремонтувати будинки самостійно. Розбирають зовсім зруйновані будівлі і з цих матеріалів намагаються ремонтувати свої хати.
Потрощені вулики Анатолій відремонтував не всі, тому частина бджіл носять мед у рамки, які лежать просто на руїнах батьківської хати.
Сусіди Анатолія – Олександр і Катерина – дійсно почали капітальний ремонт, але не хати, а невеличкої кухні, які на Херсонщині називають времʼянками. Ремонтом це можна назвати умовно, адже складену з місцевого каменю і глини хатинку під час боїв було зруйновано майже вщент, а те що залишилося – згоріло. Тож родина як конструктор розібрала все по камінчику і складають все заново.
До холодів вони сподіваються закінчити роботи та перезимувати у власній оселі. Основний будинок вони не ремонтують через те, що сподіваються отримати за руйнування компенсацію, бо ж якщо хату відремонтують власними силами, то кошти родина не отримає.
Олександр кладе цеглу і розмірковує, що на капітальний ремонт невеличкого будиночка потрібно не менше 100 тисяч гривень. Основні затрати — шифер та балки для даху.
“Це ми самі з чоловіком купили доски і склали все удвох. А оце вже верандочку будуємо. Всередині помазали, от мають вже прийти і грубу зробить”, – ділиться жінка здобутками.
І додає, що не дивлячись на проблеми, їй вдома краще, ніж будь-де.
Поки йдемо по одній з двох вулиць села, слухаємо схожі історії. Очевидно, що зимувати в більшості хат буде неможливо.
“Все розбите, ніхто нічого. Нашій місцевій владі ні до чого. Просиш-просиш, а у відповідь “з понеділка, з понеділка”. А зимувати де не буде ні мені, ні другим людям”, – каже Василь Іванович.
Він зараз при роботі — робить пічки собі і сусідам. Дружина Василя під час активних бойових дій отримала осколкове поранення просто на ґанку їхнього будинку.
Їхня сусідка Ольга має досвід зимівлі в селі-примарі. Вони з чоловіком повернулися ще у листопаді минулого року. Але не налагодили побут і дозимовували у сусідньому Давидовому Броді. Зараз потроху відремонтували гараж та літню кухню, але живуть у модульному будиночку, який надали благодійники.
“Картоплю ще треба докопать. От перець салатний росте, вирощуємо що можемо — води ж немає. Що могли — те поливали. Зате свій помідор, свій огірок”, – показує господиня свій невеличкий город.
Від влади вони з чоловіком чекають допомоги і кажуть, що не розуміють, чому їм не допомагають.
На всі наші переконання, що робота журналіста не в тому, щоб ремонтувати будинки мешканцям Білогірки, більшість співбесідників тільки розчаровано хитають головами.
“В Деброді (так тут називають сусідній Давидів Брід, до старостату якого входить і Білогірка) в будинку тільки шибки побило та пару шиферин — а вже все поремонтували, а ми сидимо і чекаємо”, – сумно каже хтось.
Повз нові таблички з попередженням про мінування рухаємося далі до знайомого з минулого візиту двору у пошуках тих самих кавунів.
Справа в тому, що ще в травні голова громади Наталія Корнієнко запевняла нас, що саме тут ростуть найсмачніші кавуни Херсонщини. Маємо нарешті це перевірити.
На кавуни ми запізнилися — власник невеличкого баштану показує декілька сотень кілограм дрібноти, які залишилися.
“Ну, треба було раніше приїхати. Було багато великих. Отаких”, – показує він руками діаметр трохи менше автоколеса.
Врожай цього року родина зібрала непоганий — врятував колодязь у дворі, з нього і поливали город. Вода у колодязі прохолодна і з присмаком крейди. Помідори, политі нею, солодкі та пахнуть дитинством.
Батько власника баштана, який представляється Прокоповичем, жаліється на відсутність допомоги. Молодий фермер, чи не єдиний, кого ми зустріли в селі, хто не жаліється на бездіяльність влади. Пізніше ми дізнаємося, що його теща працює у сільській раді, тож він має розуміння процесів.
Біля їхнього будинку поступово збирається невелика група сусідів. Розмови і тут тільки що про бездіяльність влади. Всі солідарні, що зимувати вдома вони не будуть. На питання, чи є в них документи на будинки, хтось каже, що “вони не потрібні, бо всі знають, що це моя хата і я тут живу”, а хтось махає рукою і каже, що документи не допоможуть.
Сперечатися марно — відчувається, що у людей своє бачення проблем і шляхів їх вирішення.
Отримавши в дорогу по кавуну, рушаємо “в район” – так тут називають Велику Олександрівку, яка до 2020 року була райцентром, а зараз є центром однієї з найбільших громад Бериславщини.
Згорілу російську техніку з траси вже прибрали, а отвори від мін та снарядів акуратно заасфальтували. Про запеклі бої тепер тут нагадують хіба тільки поламані дерева в посадках та неглибокі окопи.
В Давидовому Броді, який минулого року росіяни перетворили на неприступну фортецю, бачимо бригаду будівельників, які ремонтують дах.
“Хлопці з Івано-Франківська. Почали вчора працювати — за день всю кришу зняли, все зробили і оце сьогодні мають до вечора шифером накрити”, – каже власниця будинку Галина Іванівна, яка сидить на лавочці поряд.
Її онук Андрюха додає, що це допомога від тамтешньої ОДА, яку надають всім, у кого в порядку документи.
Таких будинків, за словами жінки, в селі вже відновили декілька.
В сільраді нам розповіли, що ці роботи проводяться по програмі “Пліч- о-пліч”. Білогірка, заради якої ми проїхали більше 200 кілометрів, теж потрапила в цю програму. Але, як каже голова громади Наталя Корнієнко, скористатися нею зможуть не всі.
“На жаль, головна умова — допомога надається власникам будинків, у яких є документи, які підтверджують право власності”, – пояснює вона.
У перелік робіт за цією програмою входить ремонт даху, вікон і дверей. А це означає, що у Білогірці потрапити до програми можуть тільки оті чотири пошкоджених будинки.
Але можна скористатися допомогою і відновити дах, а на інші роботи отримати кошти через програму Є-відновлення.
Але для цього людина, яка володіє будинком має зробити перший крок — заявити про бажання почати процес. Він починається з комісійного обстеження. Таких заявок, за словами старости села Віктора Сокиряка, вже отримано 30. Роботи буде проводити підрядна організація з Кропивницького, адже саме Кіровоградська ОВА відповідає за відновлення Білогірки. Але з обстеженням є теж проблема — кожен власник будинку має отримати акт розмінування. І документи на будинок.
“Нами подано заявку на розмінування, але у багатьох людей або немає документів, або будинок оформлений не на тих людей, які там проживали”, – додає староста.
Посадовці кажуть, що робити документи люди не хочуть, але їх намагаються вмовити це зробити.
Але коли це обстеження відбудеться – навіть тих будинків, власники яких мають документи – не знає ніхто, адже за законом всі обстеження мають проводитися у присутності власника. На даний момент вдалося знайти 17 таких людей.
З пояснень посадовців, які важко звести воєдино, стає зрозуміло, що роботи в селі колись почнуться. Але зимувати в своїх будинках в цьому році зможуть тільки ті, хто вже почав роботи з відновлення своїми силами. Річницю звільнення Білогірка зустрічає в руїнах, а її мешканці зі надією на допомогу, яка згасає.
Вдома куштуємо кавун з села-примари. Вирощена поряд з горем і відчаєм, ягода водяниста та майже несолодка. Під сирену повітряної тривоги відганяю від себе думку, що після всього, що переживає тимчасово окуповане лівобережжя, найсмачніші в світі кавуни Голопристанщини після звільнення теж можуть виявитися гіркими.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю онлайн-медіа МОСТ і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
