“Нах*й ти його зовьош?”, – під гомеричний регіт бійців закінчує розповідати анекдот кремезний нацгвардієць Чалий. Цей анекдот на мить повертає у далеке довоєнне минуле, у курилку Херсонської міської ради. Де саме цей анекдот про туристів любила розповідати чиновниця Аліса Вербицька, яка зараз працює на росіян.
Але ми не в курилці, а на артилерійській позиції 11 бригади Національної гвардії імені Михайла Грушевського. Нам вдалося потрапити до бойового підрозділу, і хоча багато розповідати про його роботу не можна, дещо показати читачам МОСТа зможемо.
На позиції нас везе Євген. Це друг дитинства нашої одеської колеги, яка і рекомендувала нам потрапити в цей підрозділ. Євген не дуже багатослівний, але дорогою до позицій розповідає, що росіяни намагаються контролювати небо безпілотниками, шукають артилеристів постійно, особливо після влучної роботи українських воїнів.
Автомобіль стрибає по польовій дорозі, але мене з обох боків підпирають два бійця, тож труханина майже не відчувається. Десь вже почалися весняно-польові роботи, що додає поїздці на війну сюрреалізму. Так зустрічається умовно мирна реальність з війною.
Захід, а точніше забіг на позицію відбувається стрімко, і тут нас вже зустрічає Вадим з позивним Раха.
Цей невеличкого зросту артилерист ще нещодавно був номером обслуги, а тепер командує розрахунком гармати. Розрахунок — це четверо молодих хлопців, які тижнями, ба навіть місяцями живуть напівавтономно. Майже як космонавти. З розваг тут інтернет, ігри в телефоні та глухий контужений кіт на імʼя Кіт. Він до нашої появи байдужий.
Вадим помітно нервує, але трошки розслабляється, коли Євген починає хвалити розрахунок.
“Сам розрахунок не новий — 2 людини нові, але сам розрахунок працює давно. Раха нещодавно став командиром гармати. Мені подобається як він працює — він відповідальний, він не боїться приймати рішення самостійно. Корочє, толковий, толковий командир”, – каже Євген.
Раха розпливається у посмішці, але все ж трохи нітиться.
“На озброєнні у нас гармата Д-44, калібром 85 міліметрів”, – каже він і починає розповідати її тактико-технічні характеристики.
Виявляється, Нацгвардія досі використовує гармату, розроблену під час Другої світової війни. Виготовлена вона ще за життя Сталіна, і весь цей час перебувала на зберіганні. Вже вдома я вичитав, що за основу конструктори взяли ствол від танку Т-34-85. Дуже символічно, що росіян бʼють гарматами, виготовленими на Уралі. Ще й повʼязаній із “скрєпним” танком.
“Це хороша гармата, не дивлячись на калібр і вік — вона дає хороші результати”, – каже Євген.
За словами Рахи, у розрахунку є не так багато часу після отримання команди “до бою”, аби розгорнути гармату і очікувати команди від старшого офіцера батареї зробити постріл. Тому бійці постійно напоготові.
Зараз збори неквапливі, адже ціль буде нерухома — ворожі укріплення поміж сосен в пісках.
Без поспіху накидують плитоноски та шоломи, розповідаючи про свій побут. Всім видають активні навушники. Без них після декількох пострілів можна натурально оглухнути.
Навідник Хрустик єдиний хто не вдягає каску.
“Незручно дивитися в приціл, наводитися. Бо я завжди у такому положенні, – каже Євген і показує, як дивиться у приціл, – коли дивлюся у панораму, то каска чіпляє — незручно”.
Він починає розповідати як наводитися, коли звучить команда: “До бою — гармата”.
“До бою”, – тихо повторює Євген, і починається командна робота.
З гармати швидко знімають маскування, Євген слухає цифри, які дає командир і чаклує з різними поворотними механізмами та прицілом. Заряджаючий дістає з ящика снаряд. Він виглядає як величезний патрон для гвинтівки.
“Один, заряджай”, – дає команду Євген, і снаряд ловко залітає у пушку.
Раха перевіряє те, що начаклував Хрустик. Все це триває лічені секунди. Після того, як навідник показує великий палець вверх, що означає, що він готовий, лунає команда: “Гармата — постріл!”.
Хрустик натискає ручку, і лунає гучний розрив, перетворюючи повітря на суміш порохових газів та пилу, через які пробиваються сонячні промені.
Поки пил сідає, заряджено другий снаряд, лунає вже знайома команда, і черговий снаряд летить до росіян.
Цих двох пострілів виявилося достатньо, аби вразити ціль. Лунає команда: “ В укриття”, хлопці в лічені секунди маскують гармату і спускаються у бліндаж.
За словами артилеристів, буває таке, що тільки спустилися вниз — звучить нова команда до бою і все повторюється знову. В гарячі фази так може повторюватися по декілька разів на день.
“На два постріли — пʼятнадцять доповідей”, – каже Євген, поки Раха сидячи за столом заповнює якісь журнали.
За всю бойову роботу відповідає він як командир. Хоча, як каже Євген, влучність пострілу залежить більше від навідника.
Чергування на позиції цілодобове. Один-два рази на тиждень хлопці виїжджають, аби випрати речі та помитися.
Весь інший час чергують, очікуючі команди. Або поправляють маскування. Це, кажуть, найважливіше.
“Бо якщо нас “спалять”, не дай Бог, ви розумієте що буде”, – каже Раха.
Отримавши команду про те, що небо чисте – збираємося на вихід. Сьогодні Євген хоче показати нам роботу ще одного розрахунку.
Швидко добігаємо до машини, трамбуємося і вже мчимося до позиції. Дорогою офіцер Євген просить, аби в репортажі його було менше, а хлопців більше.
Потрапити до другої позиції легше, але і тут маскування таке, що навіть проходячи повз, навряд хтось би подумав, що тут є військові.
Тут ми і слухаємо той самий анекдот від Чалого. Його командир Фортуна сміється з усіма, але одночасно тримає звʼязок із штабом.
Розмову ми ведемо прямо біля гармати. Побачивши пресофіцера Дмитра, хлопці починають розпитувати за декомпресію та в який театр їх поведуть цього разу.
Після кожної ротації, яка може тривати і кілька місяців, з бійцями працює психолог, аби виявити проблеми та допомогти. Дмитро з колегами намагаються організувати для бійців культурну програму.
“Після кожної декомпресії (як називається робота з психологом), ходимо в баню, в більярд граємо, по театрам ходимо, аби трошки переключитися. Але хочеться додому. Дім — це дім, там ждуть тебе близькі, твоя сімʼя”, – каже Фортуна.
Він служить вже восьмий рік, і, як і всі, мріє про закінчення війни. Каже, що психологічно декілька місяців вчотирьох працювати важко, але допомагає постійно нагадування собі що і навіщо вони роблять.
“Подавлює, звісно, трошки окоп. Ну таке наше реаліті”, – каже командир та починає готуватися до бою.
Сьогодні він навідник, а командувати гарматою буде Євген.
Гармату розмасковують, так само швидко як і на попередні позиції.
“Гармата — постріл”, – і снаряд летить до росіян.
На цій позиції вогонь корегував наш дрон і снаряд, як кажуть хлопці, ліг в “яблучко”. Євген коментує стримано: “Як мінімум — в район”.
Гармату маскують, Фортуна дякує всім за роботу і дає команду спускатися в бліндаж.
“Тут ми готуємося до весни”, – каже Чалий, демонструючи зелену цибулю, яку ростить прямо під землею в одноразових стаканах.
З гордістю демонструє вчорашній борщ, який сам і зварив. В основному, каже, що готовка на ньому, але кожен член розрахунку може щось приготувати.
“Літає, п*до*ас”, – тихо каже Євген, вивчаючи щось в планшеті.
Але, схоже, що ворожий БПЛА шукає не нас, тож невдовзі покидаємо позицію, забувши зняти стендап для відеорепортажу. Вже на монтажі зауважую, що це не зіпсувало відеоверсію.
За годину ми на командному пункті. Євген уважно вдивляється в монітор, переглядаючи відео роботи своїх розрахунків. Сьогодні він задоволений. Один зі снарядів потрапив точно в ціль.