Представники Фонду Сергія Притули нещодавно відвідали Херсонщину, де спілкувалися не стільки з військовими, скільки із представниками української влади в невеликих громадах.
Про те, якою побачили деокуповану Херсонщину працівники Фонду, і які їхні плани щодо нашої області МОСТ поспілкувався із директоркою Фонду Ганною Гвоздяр.
Розкажи, будь ласка, про роботу Фонду на Херсонщині.
Ми на Херсонщині працюємо фактично з перших днів деокупації. Тому що ми працюємо з військовими. Заходять військові і це нам дає можливість заходити одними з перших з гуманітарною допомогою.
У Херсон Фонд Притули зайшов 13-го листопада
СТак, для нас це важливо – ми хочемо показати людям, які були в окупації, що ми розуміємо, як працювала російська пропаганда, що вони були відрізані від медіапростору. Для нас це можливість показати, що ми їх чекали, що ми й надалі єдина Україна. Ніхто їх не буде карати просто за те, що вони були в окупації. Люди, які співпрацювали по закону понесуть своє покарання. Люди, які просто були в окупації – це так само наші люди, яких ми чекали, турбувалися і зараз дуже раді, що ми всі знову об’єдналися.
![](https://most.ks.ua/wp-content/uploads/2023/02/photo_2023-02-01-11.48.17-1024x768.jpeg)
Відповідно, це для нас така історія, знаєш, психологічна. Тобто, ми показуємо, що ми їх чекали. Наші екіпажі приїжджають з першою необхідною допомогою – це медикаменти, гігієна, їжа, речі для малюків, якесь дитяче харчування, памперси. Це також і корми для тварин, тому що це дуже важливо. Коли ми заїжджаємо – ми турбуємося про всіх. Для нас дуже важливо показати людям, що ми єдині. Тому що в єдності ми і далі можемо опиратись ворогу. І для нас важливо, щоб не повторилося те, що сталося. І над цим треба теж задумуватись вже сьогодні.
Ви працюєте з усіма громадами чи тільки з Херсоном?
Ми працювали у громадах після деокупації Київщини, працюємо на Чернігівщині, Харківщині. Наш хаб в Миколаєві робить велику роботу. Саме він дав нам можливість логістично швидше працювати на херсонському напрямку.
У Запоріжжі в нас є організація, яка дуже багато допомагає.
На Донеччині – трохи складніше, але точково теж надаємо допомогу людям. Так само точково працюємо з переміщеними особами, наприклад, будинками для літніх людей, переміщеними дитячими будинками.
Херсонщина — великий деокупований регіон. Ми докладаємо багато зусиль для того, аби допомагати людям.
Гуманітарна допомога, старлінки, оргтехніка, телефони для голів громади, які були в окупації і в яких все позабирали, планшети, смартфони для дітей, аби вони могли максимально швидко повернутися до навчання в українських школах – ось такі речі розвозимо.
Точково допомагали облаштовувати пункти незламності. Десь треба були термоси, обігрівачі, буржуйки, генератори – ми це все везли. От для Берислава доставили великий генератор для водокачки, щоб вода була в населеному пункті.
![](https://most.ks.ua/wp-content/uploads/2023/02/323428143_711348123913561_5093277815059122463_n.jpg)
Давай на прикладі Берислава – як ви дізнаєтесь про потреби?
Контактуємо з людьми. В тому числі через обласну військову адміністрацію, які нас направляють і які мають також свій перелік потреб.
Тобто ви ту табличку отримуєте від них?
Отримуємо від них табличку, так. Але ми ще окремо контактуємо з головами громад і в такому діалозі виясняємо, де є потреба. От є у нас від громади якийсь запит, а ми знаємо, що частину вони мають отримати зараз від військової адміністрації обласної, тому ми так координуємося, щоб допомога була максимально корисна. І максимально там, де вона треба. Тому що ми всі потреби закрити не можемо. Але частково робимо роботу, і вона для громад відчутна. І вони нам про це говорять. Знову ж таки, для нас це теж історія про те, що ми повинні зараз об’єднатися. Хтось бореться зараз з ворогом, хтось просто мусить вижити. Але ми бачимо, що у деокупованих громадах люди роблять щось, щоб допомогти ще зараз армії. Це дуже класно, коли ми об’єднуємося в якихось таких історіях.
Також у нас зараз виїжджає екіпаж з лікарем із нашої приватної партнерської клініки і надає людям базову допомогу. Тому що десь немає лікарень, десь в людей немає просто змоги дістатись до лікарні. А це люди з якимись хронічними хворобами або люди банально з серцевими проблемами, які загострилися після окупації.
![](https://most.ks.ua/wp-content/uploads/2023/02/323784922_1219822365586310_5963534788985733882_n-1024x742.jpg)
Яке у вас враження від побаченого у громадах, які постійно страждають від обстрілів з лівого берегу?
Там, де обстріли зараз тривають? Слухай, наше враження — це люди. От, наприклад, голова, як староста села, залишається в своєму селі, його забирають росіяни в полон, він два місяці сидить на підвалі, ніхто про нього не згадує, не говорить. Після деокупації він повертається в своє село, яке знищене наполовину, займається громадою, займається розчищенням, займається консервацією будинків, які зруйновані, а там немає людей. Тобто людина далі турбується про своє село. І це людина, про яку ніколи не напише книжку ніхто, він не стане героєм. Але це людина, яка капєц як зараз впливає насправді на стан речей в своєму селі, де зараз в них там, по-моєму, 420 людей повернулося.
Це яке село?
Це Осокорівка. І такі люди, звісно, надихають. І нам хочеться їх підтримувати, допомагати, теж показати, що все, що вони роблять, — це неймовірно цінно насправді в масштабах всієї країни. Те, як вони турбуються про своїх людей. Наше враження в першу чергу — це люди. Росіяни — просто зло. І насправді наша жага крові після цього візиту зросла в сотні разів, хоча здавалось би, це неможливо. Просто наші сусіди — кончені ушльопки, які зруйнували неймовірно красивий край. Позаміновували все. Знищили будинки. Знищили школи. От нам в Осокорівці кажуть: позиції українських військових були отут. Тобто росіяни свідомо валили село, просто свідомо валили село.
Ну так, в принципі в Осокорівку наші ж не заходили.
Не заходили. Тобто вони (росіяни,- МОСТ) свідомо знищили, просто утюжили село і знищували людські будинки, які люди будували все життя і нікого не чіпали. Тобто вони точно не НАТО. І вони точно не якісь там вороги. Потім знову ж таки в село Печерське, там з жінкою ми говорили.
Це тероризм?
Це звичайний тероризм. І я вважаю, що нам потрібно зараз максимально працювати над тим, щоб це більше ніколи не повторилося. А це ніколи не повториться, якщо ми будемо показувати громадам, що вони частина України, дуже потрібна частина. Тому що, ти ж розумієш, що зараз туди не прийдуть державні гроші, туди зараз гранти не прийдуть. Ні відбудови зараз не буде, ні великого будівництва. Правда. На жаль. Це дуже прикро, але не на часі. І робота наших людей – просто зараз подавати руку допомоги один одному, триматись разом. Тому що зараз, ти ж розумієш, люди там просто виживають. Є села, в яких немає електрики, тепла – нічого немає. А люди хочуть додому до себе. Хочуть до свого будинку.
30% населених пунктів Херсонщини досі без електроенергії. А це означає, що більшість з них без води.
Так. А уяви собі, от ми були в Бериславі. І вони зараз налагоджують оце все. І це при тому що ось берег, ось росіяни, і вони попри все налагоджують, проводять роботи, відновлюють електропостачання, тому що люди хочуть повертатись додому. Це дуже важливий, знаєш, показник, що люди хочуть додому. І тому я думаю, що все відбудується, все відживеться. Просто роботи дуже багато. І ми розуміємо, що люди хочуть повертатися додому. Значить, ми можемо їм допомогти хоча б банально тим же обігрівом. Хоча б якимось генератором і світлом.
У мене таке питання постійно виникає. Фонд Притули більше у мене асоціюється з допомогою армії. А наскільки ця робота з цивільними вам взагалі притаманна?
У мене окремий досвід роботи з армією, який не припинявся з 14-го року. У Сергія (Притули, – МОСТ) як волонтера – так само, в Роми (Сініцина, – МОСТ) так само. Наша робота з армією не припинялася ні на день з початку війни. І це – частина життя для кожного.
![](https://most.ks.ua/wp-content/uploads/2023/02/bdaf2b4fdb6bc5acde4d347fd14f4206-2.jpg)
Але тим не менш Фонд був створений для гуманітарної допомоги. Тобто, ми допомагали хорошим корисним ініціативам, які забезпечили людям гідне життя. І відповідно це для нас велика частина роботи – не менш важлива, ніж мілітарна частина. Просто в нас дуже чітка позиція. Ми розділили ці два напрямки, але ми розуміємо, що якщо ми не виграємо війну, то в нас не буде ніякого гуманітарного сектору. В нас не буде кому допомагати. Ми програємо. Ну тобто ми виживемо-не виживемо? Ми розуміємо, що в першу чергу ми повинні підтримувати армію сьогодні, тому що це питання виживання.
З іншого боку коли виграємо війну, але провалимо все в тилу…
Так. Ми розуміємо, що хлопці і дівчата, які нас сьогодні захищають, теж повинні кудись повернутися додому. І тому ці обидва напрямки дуже важливі. Можливо більше в нас уваги на армію, тому що, я ж кажу, це питання виживання. Але гуманітарний напрямок теж важливий.
Я був у вашому миколаївському центрі гуманітарному, він потужний. В Херсоні такий планується чи на Херсонщині?
Ми б дуже хотіли. У нас зараз Херсонщина забирає дуже велику частину теж наших зусиль, нашої роботи. Ми дуже хочемо і плануємо там мати осередок нашого гуманітарного напрямку, в тому числі для роботи на територіях, які в нас тимчасово окуповані і які скоро, вірю, будуть звільнені і там буде дуже-дуже багато роботи так само. І нам буде логістично краще звідти працювати, ми матимемо більше розуміння потреб, бо на місці видніше, безумовно.
![](https://most.ks.ua/wp-content/uploads/2023/02/326703533_876853306908948_3289385403809470809_n-1024x768.jpg)
Розкажи про цю ідею, просвітницьку роботу зі школярами.
Для нас це дуже важливо, тому що ми розуміємо, що на окупованих територіях діти або не навчалися зовсім, або ще гірше — потрапляли в школи, де навчали російські вчителі чи вчителі, які пішли на співпрацю. І це, знаєш, таке засмічення дітям голів російською пропагандою. І дуже важливо, щоб наше покоління правильно аналізувало, що відбувається навколо. Знало свою історію – хто вони, звідки вони. І звісно не втрачали освіти, тому що освіта — це дуже важливо. І станом на сьогодні ми забезпечуємо по можливості дітей ноутбуками, планшетами, щоб вони доєднувалися до онлайн-навчання. І в планах є оцей проект, який ми зараз розробили – мова про такі безпечні простори у звільнених містах і селах, де діти, наприклад, в бомбосховищі можуть навчатися. З ними там будуть займатися. Хтось буде мати там доступ до техніки, де вони зможуть онлайн-навчання проходити. Будемо залучати якихось викладачів іноземних мов, щоб дітей займати. Батьки йдуть на роботи — знають, що діти в безпеці. Діти в цей час отримують якісне навчання, займаються чимось корисним.
Одним словом, все залежатиме від того, які ми зможемо забезпечити напрямки освіти саме в цих населених пунктах.
Спілкувався Сергій Нікітенко