Підтримати


Представники Фонду Сергія Притули нещодавно відвідали Херсонщину, де спілкувалися не стільки з військовими, скільки із представниками української влади в невеликих громадах.

Про те, якою побачили деокуповану Херсонщину працівники Фонду, і які їхні плани щодо нашої області МОСТ поспілкувався із директоркою Фонду Ганною Гвоздяр.

Розкажи, будь ласка, про роботу Фонду на Херсонщині.

 Ми на Херсонщині працюємо фактично з перших днів деокупації. Тому що ми працюємо з військовими. Заходять військові і це нам дає можливість заходити одними з перших з гуманітарною допомогою.

 У Херсон Фонд Притули зайшов 13-го листопада

СТак, для нас це важливо – ми хочемо показати людям, які були в окупації, що ми розуміємо, як працювала російська пропаганда, що вони були відрізані від медіапростору. Для нас це можливість показати, що ми їх чекали, що ми й надалі єдина Україна. Ніхто їх не буде карати просто за те, що вони були в окупації. Люди, які співпрацювали по закону понесуть своє покарання. Люди, які просто були в окупації – це так само наші люди, яких ми чекали, турбувалися і зараз дуже раді, що ми всі знову об’єдналися.

Відповідно, це для нас така історія, знаєш, психологічна. Тобто, ми показуємо, що ми їх чекали. Наші екіпажі приїжджають з першою необхідною допомогою – це медикаменти, гігієна, їжа, речі для малюків, якесь дитяче харчування, памперси. Це також і корми для тварин, тому що це дуже важливо. Коли ми заїжджаємо – ми турбуємося про всіх. Для нас дуже важливо показати людям, що ми єдині. Тому що в єдності ми і далі можемо опиратись ворогу. І для нас важливо, щоб не повторилося те, що сталося. І над цим треба теж задумуватись вже сьогодні. 

Ви працюєте з усіма громадами чи тільки з Херсоном? 

Ми працювали у громадах після деокупації Київщини, працюємо на Чернігівщині, Харківщині. Наш хаб в Миколаєві робить велику роботу. Саме він дав нам можливість логістично швидше працювати на херсонському напрямку. 

У Запоріжжі в нас є організація, яка дуже багато допомагає. 

На Донеччині – трохи складніше, але точково теж надаємо допомогу людям. Так само точково працюємо з переміщеними особами, наприклад, будинками для літніх людей, переміщеними дитячими будинками. 

Херсонщина — великий деокупований регіон. Ми докладаємо багато зусиль для того, аби допомагати людям.

Гуманітарна допомога, старлінки, оргтехніка, телефони для голів громади, які були в окупації і в яких все позабирали, планшети, смартфони для дітей, аби вони могли максимально швидко повернутися до навчання в українських школах – ось такі речі розвозимо. 

Точково допомагали облаштовувати пункти незламності. Десь треба були термоси, обігрівачі, буржуйки, генератори – ми це все везли. От для Берислава доставили великий генератор для водокачки, щоб вода була в населеному пункті. 

Давай на прикладі Берислава – як ви дізнаєтесь про потреби? 

Контактуємо з людьми. В тому числі через обласну військову адміністрацію, які нас направляють і які мають також свій перелік потреб. 

 Тобто ви ту табличку отримуєте від них? 

 Отримуємо від них табличку, так. Але ми ще окремо контактуємо з головами громад і в такому діалозі виясняємо, де є потреба. От є у нас від громади якийсь запит, а ми знаємо, що частину вони мають отримати зараз від військової адміністрації обласної, тому ми так координуємося, щоб допомога була максимально корисна. І максимально там, де вона треба. Тому що ми всі потреби закрити не можемо. Але частково робимо роботу, і вона для громад відчутна. І вони нам про це говорять. Знову ж таки, для нас це теж історія про те, що ми повинні зараз об’єднатися. Хтось бореться зараз з ворогом, хтось просто мусить вижити. Але ми бачимо, що у деокупованих громадах люди роблять щось, щоб допомогти ще зараз армії. Це дуже класно, коли ми об’єднуємося в якихось таких історіях. 

Також у нас зараз виїжджає екіпаж з лікарем із нашої приватної партнерської клініки і надає людям базову допомогу. Тому що десь немає лікарень, десь в людей немає просто змоги дістатись до лікарні. А це люди з якимись хронічними хворобами або люди банально з серцевими проблемами, які загострилися після окупації. 

Яке у вас враження від побаченого у громадах, які постійно страждають від обстрілів з лівого берегу? 

Там, де обстріли зараз тривають? Слухай, наше враження — це люди. От, наприклад, голова, як староста села, залишається в своєму селі, його забирають росіяни в полон, він два місяці сидить на підвалі, ніхто про нього не згадує, не говорить. Після деокупації він повертається в своє село, яке знищене наполовину, займається громадою, займається розчищенням, займається консервацією будинків, які зруйновані, а там немає людей. Тобто людина далі турбується про своє село. І це людина, про яку ніколи не напише книжку ніхто, він не стане героєм. Але це людина, яка капєц як зараз впливає насправді на стан речей в своєму селі, де зараз в них там, по-моєму, 420 людей повернулося.

Це яке село?

Це Осокорівка. І такі люди, звісно, надихають. І нам хочеться їх підтримувати, допомагати, теж показати, що все, що вони роблять, — це неймовірно цінно насправді в масштабах всієї країни. Те, як вони турбуються про своїх людей. Наше враження в першу чергу — це люди. Росіяни — просто зло. І насправді наша жага крові після цього візиту зросла в сотні разів, хоча здавалось би, це неможливо. Просто наші сусіди — кончені ушльопки, які зруйнували неймовірно красивий край. Позаміновували все. Знищили будинки. Знищили школи. От нам в Осокорівці кажуть: позиції українських військових були отут. Тобто росіяни свідомо валили село, просто свідомо валили село. 

 Ну так, в принципі в Осокорівку наші ж не заходили. 

Не заходили. Тобто вони (росіяни,- МОСТ) свідомо знищили, просто утюжили село і знищували людські будинки, які люди будували все життя і нікого не чіпали. Тобто вони точно не НАТО. І вони точно не якісь там вороги. Потім знову ж таки в село Печерське, там з жінкою ми говорили. 

Це тероризм?

 Це звичайний тероризм. І я вважаю, що нам потрібно зараз максимально працювати над тим, щоб це більше ніколи не повторилося. А це ніколи не повториться, якщо ми будемо показувати громадам, що вони частина України, дуже потрібна частина. Тому що, ти ж розумієш, що зараз туди не прийдуть державні гроші, туди зараз гранти не прийдуть. Ні відбудови зараз не буде, ні великого будівництва. Правда. На жаль. Це дуже прикро, але не на часі. І робота наших людей – просто зараз подавати руку допомоги один одному, триматись разом. Тому що зараз, ти ж розумієш, люди там просто виживають. Є села, в яких немає електрики, тепла – нічого немає. А люди хочуть додому до себе. Хочуть до свого будинку.

30% населених пунктів Херсонщини досі без електроенергії. А це означає, що більшість з них без води. 

Так. А уяви собі, от ми були в Бериславі. І вони зараз налагоджують оце все. І це при тому що ось берег, ось росіяни, і вони попри все налагоджують, проводять роботи, відновлюють електропостачання, тому що люди хочуть повертатись додому. Це дуже важливий, знаєш, показник, що люди хочуть додому. І тому я думаю, що все відбудується, все відживеться. Просто роботи дуже багато. І ми розуміємо, що люди хочуть повертатися додому. Значить, ми можемо їм допомогти хоча б банально тим же обігрівом. Хоча б якимось генератором і світлом.

У мене таке питання постійно виникає. Фонд Притули більше у мене асоціюється з допомогою армії. А наскільки ця робота з цивільними вам взагалі притаманна?

У мене окремий досвід роботи з армією, який не припинявся з 14-го року. У Сергія (Притули, – МОСТ) як волонтера – так само, в Роми (Сініцина, – МОСТ) так само. Наша робота з армією не припинялася ні на день з початку війни. І це – частина життя для кожного.

Сергій Притула, Роман Сініцин та Ганна Гвоздяр

Але тим не менш Фонд був створений для гуманітарної допомоги. Тобто, ми допомагали хорошим корисним ініціативам, які забезпечили людям гідне життя. І відповідно це для нас велика частина роботи – не менш важлива, ніж мілітарна частина. Просто в нас дуже чітка позиція. Ми розділили ці два напрямки, але ми розуміємо, що якщо ми не виграємо війну, то в нас не буде ніякого гуманітарного сектору. В нас не буде кому допомагати. Ми програємо. Ну тобто ми виживемо-не виживемо? Ми розуміємо, що в першу чергу ми повинні підтримувати армію сьогодні, тому що це питання виживання.

 З іншого боку коли виграємо війну, але провалимо все в тилу…

Так. Ми розуміємо, що хлопці і дівчата, які нас сьогодні захищають, теж повинні кудись повернутися додому. І тому ці обидва напрямки дуже важливі. Можливо більше в нас уваги на армію, тому що, я ж кажу, це питання виживання. Але гуманітарний напрямок теж важливий.

Я був у вашому миколаївському центрі гуманітарному, він потужний. В Херсоні такий планується чи на Херсонщині?

 Ми б дуже хотіли. У нас зараз Херсонщина забирає дуже велику частину теж наших зусиль, нашої роботи. Ми дуже хочемо  і плануємо там мати осередок нашого гуманітарного напрямку, в тому числі для роботи на територіях, які в нас тимчасово окуповані і які скоро, вірю, будуть звільнені і там буде дуже-дуже багато роботи так само. І нам буде логістично краще звідти працювати, ми матимемо більше розуміння потреб, бо  на місці видніше, безумовно.

Приміщення БФ Сергія Притули у Миколаєві

Розкажи про цю ідею, просвітницьку роботу зі школярами. 

Для нас це дуже важливо, тому що ми розуміємо, що на окупованих територіях діти або не навчалися зовсім, або ще гірше — потрапляли в школи, де навчали російські вчителі чи вчителі, які пішли на співпрацю. І це, знаєш, таке засмічення дітям голів російською пропагандою. І дуже важливо, щоб наше покоління правильно аналізувало, що відбувається навколо. Знало свою історію – хто вони, звідки вони. І звісно не втрачали освіти, тому що освіта — це дуже важливо. І станом на сьогодні ми забезпечуємо по можливості дітей ноутбуками, планшетами, щоб вони доєднувалися до онлайн-навчання. І в планах є оцей проект, який ми зараз розробили – мова про такі безпечні простори у звільнених містах і селах, де діти, наприклад, в бомбосховищі можуть навчатися. З ними там будуть займатися. Хтось буде мати там доступ до техніки, де вони зможуть онлайн-навчання проходити. Будемо залучати якихось викладачів іноземних мов, щоб дітей займати. Батьки йдуть на роботи — знають, що діти в безпеці. Діти в цей час отримують якісне навчання, займаються чимось корисним.

Одним словом, все залежатиме від того, які ми зможемо забезпечити напрямки освіти  саме в цих населених пунктах.

Спілкувався Сергій Нікітенко

Розвиваємо проект за підтримки