На Херсонщині за 32 роки Незалежності змінилося вже понад 20 голів обласної державної адміністрації. Це були люди – немісцеві і херсонці, працьовиті і ледащі, розумні і не дуже, але кожен з них залишив якийсь слід в історії області, а хтось – навіть в неї вляпався в неї.
Ми вирішили пригадати, хто і як керував областю у дуже субʼєктивному тексті.
Спочатку влада в регіонах була зосереджена в руках виконкомів місцевих рад, обраних на перших демократичних виборах 1990 року, але вже 20 березня 1992 року в дію було введено закон “Про Представника Президента України”. Відповідно до нього, Президент на рівні областей та районів створював місцеві державні адміністрації, куди призначав свою людину. У свою чергу, адміністрація була наділена виконавчими функціями, які перебирала у місцевих виконкомів, що часто породжувало конфлікти між керманичами.
Після прийняття Конституції України і адміністративних реформ з’явилася посада голови Херсонської облдержадміністрації, якого призначає Президент України.
Неофіційно голову облдержадміністрації називають губернатором, що викликає завжди шалені дискусії, адже в Україні, кажуть критики терміну, не існує губерній. Насправді ж губернатор – слово, що пішло не від російських “губєрній”, а від англійського слова govern – керувати. Тож МОСТ використовує його у публікаціях і планує це робити надалі.
Хто ж керував Херсонщиною останні 32 роки?
Першим головою області, після розвалу СРСР, став партійний функціонер, перший заступник голови виконкому обласної ради народних депутатів Олександр Мельников, який з березня 1992 по липня 1994 року мав статус Представника Президента у Херсонській області. Зрозуміло, що зі зміною гербів та прапорів манера керівництва регіоном мало чим відрізнялася від радянської, тому чиновники-пенсіонери з глибокою повагою згадують часи роботи шановного Олександра Тихоновича.
Наступним Представником Президента став український космонавт Віталій Жолобов, який 11 липня 1995 року змінив на дверях вивіску Представника на голову облдержадміністрації. З цієї посади він і був звільнений 7 червня 1996 року. Керівництво Жолобова мало чим запам’яталось, оскільки він був далекий від державного управління, але романтичний образ космонавта дуже подобався херсонським жінкам.
На час його керівництва припадає резонансне вбивство Володимира Путіна, однофамільця нинішнього російського президента та власника готелю “Фрегат”. Будучи заступником Жолобова та бізмесменом він був застрелений кілером у процесі переділу колишньої соціалістичної власності. Також при Жолобові декілька боксів гаража облдержадміністрації звільнили, чи то для гідроциклів, чи то для дельтапланів.
Відмітимо, що уродженець Старої Збурʼвки був єдиним головою області, якого люди обрали на виборах.
З червня 1996 року пост голови облдержадміністрації посів уродженець Чернігова, народний депутат України Юрій Карасик. На цій посаді він пробув до 25 липня 1997 року, пересівши у крісло міністра сільського господарства.
Його наступником став колишній депутат Верховної Ради СРСР та останній перший секретар обкому Компартії України Михайло Кушнеренко. Він керував областю з липня 1997 по квітень 1998 року. Михайло Михайлович, як досвідчений апаратник, поводив себе дуже обережно і особливо нікуди не ліз. Низькі результати в області пропрезидентських партій на парламентських виборах 1998 року поставили хрест на його перспективі зберегти крісло напередодні складних президентських виборів 1999 року.
Після звільнення і аж до своєї смерті у квітні 2021 року від ускладнень коронавірусу, Михайло Кушнаренко був штатним радником усіх голів обласної ради, що говорить про повагу, яку він викликав у місцевої номенклатури. На його честь хотіли назвати вулицю у Голій Пристані, та поки що це лише в планах.
Короткий період керівництва областю, з квітня 1998 по липень 1999 року, пов’язане з ім’ям херсонця Анатолія Касьяненка, який маючи досвід посла у Грузії та голови Держкомтуризму, був направлений (а краще сказати – зісланий) піднімати аграрну Херсонщину, але безрезультатно. Після звільнення і короткого перепочинку Касьяненко продовжив свою дипломатичну кар’єру в країнах середньої Азії.
Помер влітку 2021 року.
Шостим очільником області з липня 1999 до грудня 2001 року був досвідчений чиновник Олександр Вербицький. У зв’язку з наближенням президентських виборів восени 1999 року, перед ним ставилося завдання створити усі умови для перемоги в регіоні Леоніда Кучми. І хоча на цих виборах Кучма отримав в області скромний результат, адже “червоний пояс” Херсонщини голосував за Симоненка, наслідків тодішній губернатор на собі не відчув.
Олександр Вербицький був типовим представником комуністичної партеліти з усіма атрибутами. Вважав себе реформатором, проте це ніяк не впливало на життя та зміни на краще мешканців Херсонщини. У Вербицького склалися досить напружені стосунки з місцевою пресою.
Зокрема, він звертався до обласного управління юстиції з вимогою позбавити ліцензій редакції херсонських газет “Новий день”, “Наддніпрянська правда”, “Гривна”, які публікували критичні матеріали про роботу Вербицького, на тій підставі, що опозиційна преса підриває його авторитет. Вербицький також подав до суду на газету за те, що вона розмістила на своїх сторінках висловлювання, у яких Вербицького звинувачували в авторитарних методах керівництва.
Але запамʼятався він мешканцям Херсонщини не цим.
3 серпня 2000 року передовиця популярної газети “Гривна” вийшла з фото губернатора. І це був шок, бо губернатор був знятий стоячи на двох стільцях у позі Наполеона.
Пізніше, у 2013 році, спілкуючись із молодими журналістами, тодішній шеф-редактор Валерій Боянжу зізнався, що купив це фото у Геннадія Кабаченка за шалені на той час 100 доларів США, а негатив зберігає досі. Цікаво, що сам Вербицький був теж шокований, що Кабаченко, якого він вважав другом, опублікував це фото. Дізнатися у Кабаченка, як він вмовив губернатора так позувати, вже не вдасться. Після окупації Херсона він почав працювати на росіян, і невдовзі помер.
Вербицького звільнили 1 грудня 2001 року, призначивши радником Президента у Південному регіоні.
Йому на зміну прибув несподіваний кадр – ексміністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко. Завдяки тісній дружбі з Кучмою його вважали наступником президента, проте після гучного скандалу зі зникненням Георгія Гонгадзе, Кравченка вирішили сховати подалі. Далі ніж Херсонщина місця не знайшли. Усім було очевидно, що таким чином його сховали від преси, доки не вщухне скандал, адже Кравченка підозрювали як співучасника політичного вбивства журналіста.
“Херсонщину вважали “червоним” краєм, а я хочу, щоб він зробив його жовто-блакитним”, – якось сказав Кучма під час робочого візиту до регіону.
Для херсонців Кравченко запамʼятався активною боротьбою із нелегальними “точками” прийому металобрухту та лісовими браконьєрами. Але головний спадок Кравченка на Херсонщині, на жаль, існує й досі. Це Володимир Сальдо. Ексмер Херсона, а нині гауляйтер Херсонщини. Наприкінці 2001 року молодого та перспективного будівельника призначили заступником голови облдержадміністрації з питань ЖКГ. Юрій Кравченко наполягав, аби Сальдо балотувався у мери Херсона. І саме він є тим, хто створив цю проблему для херсонців та Херсонщини.
На посаді Кравченко пробув близько півроку та був повернутий Кучмою до столиці на посаду голови Державної податкової адміністрації України.
Після його уходу з Херсонщини розкрадання лісу, піску та огородок на кладовищах відновилося з новою силою.
За офіційною версією, Кравченко на початку 2005 року вчинив самогубство у своєму гаражі – двічі вистрілив собі у скроню та рот, залишивши дружині записку: “Я не винуватий ні в чому. Я став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення”.
В цей день він мав йти на допит у справі вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та скандальної плівки Мельниченка з його голосом.
З травня 2002 по липень 2004 роки на посаді голови обласної державної адміністрації перебував Анатолій Юрченко. Відразу після призначення, Юрченко пообіцяв посприяти виходу Херсонщини зі стану аутсайдерів української економіки (по обсягах виробництва область тоді займала 23 місце з 24), вирішити проблеми із заборгованостями по заробітній платі. Відмінністю від попередників стала його відкритість для ЗМІ.
Проте Юрченка вважали ненадійним і неспроможним організувати вибори, тож 6 липня 2004 року, за чотири місяці до виборів, його замінив екснардеп, представник відомої аграрної родини з Бериславщини Сергій Довгань. Управлінська діяльність Довганя на позиції очільника області не запамʼятался нічим, адже пропрацював він недовго.
Яскравішою виявилася його агітаційна робота на підтримку кандидата від влади – прем’єр-міністра Віктора Януковича. Скандалом стала заява студентки Херсонського державного університету Любові Єремічевої під час агітаційної зустрічі з губернатором. Студентка, прямо посеред зустрічі, які були в ті часи нормою, публічно звинуватила Довганя у порушенні закону. Опозиція тоді вміло скористалася цим випадком в медіа, і невдові Довганя зняли з посади.
11 жовтня 2004 року, за три тижні до виборів, Кучма своїм указом звільнив Сергія Довганя з посади губернатора, а іншим призначив його першим заступником міністра аграрної політики по зв’язках з Верховною Радою.
Десятим губернатором області став Володимир Ходаковський, тодішній голова обласної ради. Партапаратник з досвідом роботи інструктором у ЦК КПРС, він пропрацював на цій посаді всього три місяці (жовтень 2004 – січень 2005). Після звільнення Ходаковський продовжив керувати обласним парламентом до 2006 року і нічим особливо не запамʼятався.
Після приходу до влади Віктора Ющенка, наступні п’ять років (лютий 2005 – березень 2010) стабільно областю керував Борис Сіленков, до цього мер Нової Каховки. Сіленков – єдиний голова ОДА, що зберіг посаду до інавгурації наступного президента – Януковича.
Майже всю канденцію, з перервами на “договорняки”, Сіленков воював з обласною радою, яку тоді очолював лідер місцевої Партії регіонів Володимир Демьохін. Він то забирав у обласної ради делеговані повноваження, то різав бюджет її апарату. Не було в нього нормальних стосунків і з мером Сальдо.
Владу в адміністрації, не меншу, а подекуди і більшу, мала дружина Бориса Сіленкова – Галина. Вона грала не останню роль у кадрових питаннях в ОДА. Попутно вона будувала мережу з продажу Amway з клерків ОДА та РДА.
До речі, Борис Сіленков був першим губернатором, який навів порядок на площі Свободи. Дався взнаки досвід роботи мером.
18 березня 2010 року, після президентстських виборів, головою обласної державної адміністрації було призначено ексспікера кримського парламенту Анатолія Гриценка. Пропрацював він недовго і запамʼятався, головне, спробами вирішити проблеми померлого мікрорайону ХБК. Вирішити він нічого, очевидно, не зміг, і за три місяці його звільнили.
Після цього він повернувся до Криму. У січні 2011 року Гриценка було заарештовано. Йому висунули звинувачення у протиправному припиненні права користування ділянкою площею 4,8 тис. га військовому радгоспу “Азовський”, у перевищенні влади під час виділення земель комерційному підприємству та у порушенні порядку виплати матеріальної допомоги. 20 березня 2012 року Гриценка засудили до позбавлення волі терміном на два роки з випробувальним строком на цей же строк та звільнили з-під варти у залі суду.
Після анексії Криму Росією у 2014 році Гриценко став членом партії “Справедлива Росія”. У 2014 році на “вибори” в анексованому Криму він пішов другим номером від “Справедливої Росії”. Незабаром його було знято з “виборів” через непогашену судимість. 10 вересня 2014 року Гриценко покинув партію.
Наступні три роки Херсонщиною керував Микола Костяк (червень 2010 – лютий 2014). Призначення Костяка на посаду можна назвати частково прогнозованим, оскільки до того як очолити область, він працював першим заступником Гриценка (з квітня до червня 2010 року). Вагомим аргументом для призначення можна назвати його попередній досвід і особисте знайомство з Віктором Януковичем. Коли Янукович очолював Донецьку облдержадміністрацію, Костяк обіймав посади голови Старобешівської (1995-1998), а згодом і Тельманівської (2000-2003) райдержадміністрацій. Він не приховував, що на новій посаді планував спиратися на досвід своєї попередньої роботи.
З його приходом на Херсонщину навіть пішли інвестиції. Побудували птахофабрику у Східному, Епіцентр, ТРЦ “Фабрика”, завод “Дунапак” та багато інших обʼєктів. Опікувався всіма цими проєктами заступник Костяка Анатолій Хоменко.
Сам Микола Костяк був людиною відкритою, але авторитарною. Пішов з посади на хвилі Революції Гідності. Влітку 2022 року він отримав підозру у держзраді.
Юрія Одарченка, той момент народного депутата від «Батьківщини», було призначено на посаду голови облдержадміністрації 2 березня 2014 року. Кадрова політика нового голови ОДА виявилася для багатьох несподіванкою. Він залишив на своїх місцях багатьох представників команди свого попередника Костяка. На його каденцію припав початок війни на сході України, анексія Криму та Іловайська трагедія зі страшними втратами батальйону “Херсон”.
Одарченко подав у відставку 18 серпня, пояснивши це відмовою діючого президента Петра Порошенка вводити воєнний стан у країні.
Призначення Андрія Путілова на посаду голови ОДА відбулося напередодні дострокових парламентських виборів у вересні 2014 року. До того Путілов-молодший, спираючись на фінанси батька, невдало пробував стати мером Херсона, двічі був депутатом міської ради та навіть обирався у 2012 році народним депутатом від УДАРу.
Провальна кадрова політика, незграбний піар та відсутність стратегічного бачення – основні ознаки правління Путілова областю. У грудні 2015 року, коли БПП зібрати голоси для обрання свого представника на посаду голови облради, у партійному списку не знайшлося нікого, кому б довіряв сам Путілов, тож йому довелося піти на цю посаду самому, а на господарстві в адміністрації залишити свою першу заступницю Валентину Січеву.
Вона стала першою в історії Херсонщини жінкою-губернатором, хоч і у статусі в.о., пропрацювавши з 18 грудня 2015 до 28 квітня 2016 року. На її каденцію прийшовся теракт у Новоолексіївці, який обласна влада не могла нормально комунікувати.
Замінив її член команди Путілова Андрій Гордєєв. Волею долі уродженцю Томиної Балки, без освіти, досвіду та хоча б зародків моральних принципів, вдалося у 2014 році стати нардепом. Гордєєв дуже швидко вирішив, що він самостійний гравець, що призвело до сильного конфлікту із родиною Путілових. Цей конфлікт, не в останню чергу, сприяв тому, що влітку 2016 року Андрій Путілов програв Юрію Одарченку довибори до Верховної Ради на своєму “підгодовованому” білозерському окрузі.
Від ейфорії, молодий і нерозумний Андрій Гордєєв, протягом наступних двох років поступово спивався, втрачаючи людський вигляд та важелі впливу. В той же час, справами чоловіка все частіше займалася дружина Марина (Чернишова). Вона і домовилася про мир з тодішнім очільником облради Владиславом Мангером, поставивши чоловіка перед фактом. В результаті Мангер поступово отримав вплив, більший за голову ОДА.
Звільнили Гордєєва з ганьбою 12 квітня 2019 року після звинувачень у причасності до справи про вбивство Каті Гандзюк. У справі він поки проходить у якості свідка.
Кілька місяців (квітень-липень 2019 року) тимчасовим виконувачем обов’язків голови облдержадміністрації був Дмитро Бутрій. Будучи одним з очільників обласного штабу Порошенка, він мав працювати на перемогу свого шефа, але зваживши шанси, таємно проклав мости у штаб Зеленського, за що, згодом, був винагороджений прохідним місцем у списку “Слуги Народу” до обласної ради. В проміжку між цим встиг попрацювати у штабі Смешка.
З приходом до влади Зеленського, пост губернатора обійняв колишній молодіжний мер Херсона та ексзаступник міністра оборони Юрій Гусєв. Він запамʼятався херсонцям невдалим схудненням у прямому ефірі каналу “1+1”, шкарпетками та футболкою з гусем та іншими чудернацтвами.
З депресивного Херсона він мріяв втекти до Уряду. Спочатку для нього мали створити міністерство сталого розвитку, але потім переграли на посаду віце-премʼєра. В результаті Гусева забрали гендиректором “Укроборонпрома”, а Херсонщиною поставили керувати чергового “парашутиста”, як херсонці називають немісцевих призначенців.
Ним став виходець з Донбасу Сергій Козир, який в команді Гусєва відповідав за “Велике будівництво”. Це була на 100% креатура заступника голови Офісу Президента Кирила Тимошенка, який, що не є секретом, заробляв на “Великому будівництві”.
Козир працював би і далі, якби у Офіса Президента була хоч якась інша людина, аби балотуватися від Слуги народу на довиборах до ВР у жовтні 2021 року.
Після розміну посадами між Тимошенком і Колихаєвим, про яку ми детально писали в окремому матеріалі, Козир поїхав під купол Верховної Ради, а Херсонщина отримала нового губернатора – Геннадія Лагуту.
Цей губернатор пропрацював менше року і запамʼятався тільки тим, що 50 днів з початку повномасштабного вторгнення кудись зник. Де він був, що робив – загадка.
Після звільнення Лагути, вже традиційно, в.о. губернатора став Дмитро Бутрій (якого за Козира повернули на посаду заступника губернатора), щоправда, у серпні 2022 р. замінили на іншого “парашутиста”, киянина Ярослава Янушевича.
Пропрацювавши півроку, у надскладних кадрових, матеріальних та фінансових умовах, Янушевич зміг відновити дієздатність обласної військової адміністрації, дочекався деокупації Херсона та Правобережжя. Звільнили його так само неочікувано, як і призначили, разом із Кирилом Тимошенком та головами трьох інших ОВА. Оскільки публічних претензій до роботи Янушевича та ОВА не було, скоріш за все він був звільнений “паровозиком”, як креатура Тимошенка.
І поки писався цей текст, зʼясувалося, що в Офісі Президента новим очільником області вирішили призначити… людину Ігоря Колихаєва, близького до Арсена Авакова ексначальника обласної поліції Олександра Прокудіна.
“О, значить в Херсоні нарешті запрацюють пункти прийому металу та масажні салони”, – відреагував на це призначення один з досвідчених херсонських політиків, який в таких справах рідко помиляється.
Якесь прокляття висить над нашим краєм…
Сергій Гончарук, спеціально для МОСТа