Підтримати

Дмитро Щедролосьєв, керівник центру розроблення DataArt Kherson, дав велике інтерв’ю DOU про те, як жилося в окупованому місті, як змінився офіс, який раніше нараховував 300 співробітників, і що там відбувається нині. Публікуємо найцікавіше з розмови.

Про роботу в окупації

У Херсоні ми неодноразово проводили мітинги з колегами, щоб заспокоїти їх і розповісти про можливий розвиток подій у місті. Інформували про опцію переїхати на захід України або виїхати за кордон. 

Я, як і більшість колег із херсонського офісу, до останнього не вірив, що вторгнення розпочнеться. Якоїсь інсайдерської інформації в нас не було, попереджень чи рекомендацій від адміністративних установ міста виїхати — теж.

Саме тому на момент, коли все почалося, 98% офісу з 300 людей були в Херсоні й області.

24 лютого о 8:00 ранку всі вже знали про те, що війська рф крокують на Херсон. Дехто з колег, які мали власні автівки, встигли зранку поїхати з міста; дехто зробив це вже під обстрілами. Попередньо продумані плани евакуації, на жаль, саме для нашого офісу виявилися неактуальними через стрімкий розвиток подій.

Уже по обіді 24 лютого з вікон офісу ми спостерігали за боями, які проходили на Антонівському мосту — це я, на жаль, запам’ятаю на все життя. Увечері війська окупантів уже пройшли кільцевою в напрямку Миколаєва, і Херсон був цілком відрізаний від вільної України. А дорога на Миколаїв, єдина можлива на той час для евакуації, перекрита. Місто оточили російські військові, дороги постійно підривали…

Транспортні компанії відмовлялись їхати для вивезення фахівців, рекомендацій від міських або державних структур щодо евакуації не було. Ми закликали співробітників залишатися вдома та не пересуватись містом через небезпеку, створили закритий чат для комунікацій між херсонськими колегами, де залишалися з усіма на зв’язку 24/7, сповіщали про зміни ситуації в місті, про роботу офісу.

Основні проблеми перших тижнів — неможливість дістати продукти, ліки, паливо, тому ми додатково створили канали, у яких публікували інформацію, де і що можна знайти.

Офіс у Херсоні продовжував працювати в обмеженому режимі, ми посилили контроль доступу. Не було такого, що всі фахівці раптом почали панікувати й просто кудись бігти, люди досить виважено чекали можливості безпечно виїхати з родинами.

Про закриття офісу

Ситуація в місті постійно змінювалась і, на жаль, ставала дедалі гіршою. Ми розуміли, що вивозити колег під обстрілами не можна. Але деякі співробітники на власних автівках намагалися виїжджати, попри величезну небезпеку. Дехто з них повертався до міста, коли спроби виявлялись невдалими.

Небезпечно було й залишатися в місті, і полишати його. Так, у нас були постраждалі колеги. Деякі потрапили під обстріли у своїх домівках, деякі постраждали в дорозі від «Градів». Головне — усі залишися живі.

Усі варіанти були ризиковими для життя. Звісно, ми не могли примушувати нікого ні до чого; єдине, що нам тоді залишалося — інформувати про можливі варіанти з усіма нюансами.

Для тих, хто виїжджав, ми організували цілодобову підтримку й супровід під час дороги — надавали рекомендації, як підготуватися до виїзду, як налаштувати техніку, об’єднували охочих виїхати й розподіляли по автівках, шукали та бронювали квартири, просили прийняти їх у наших офісах в інших містах.

До речі, за кілька тижнів після початку вторгнення львівський офіс DataArt перетворився на штаб допомоги, де ночували й навіть жили певний час колеги, які переїжджали з родичами, дітьми, домашніми тваринами. 

У Херсоні за кілька тижнів уже не було жодної влади, але місто намагалося зберегти свою життєдіяльність, навіть готуючись до окупації — ночами ходили патрулі (самі мешканці міста), щоб захистити людей від мародерів. Ми зі свого боку посилили охорону офісу, вигадували додаткові паролі, emergency-меседжі, які колеги могли надіслати, щоб дати зрозуміти, що з ними щось сталося (наприклад, затримали) і їм потрібна негайна допомога.

Усі, хто залишався в Херсоні, продовжували працювати. Деякі колеги стабільно ходили в офіс, щодня встигаючи закупити їжу, ліки для себе та близьких. А це було складно, бо в місті були неймовірні черги й дефіцит.

Наші фахівці розуміли, що, працюючи в окупованому Херсоні, дають змогу колегам з інших міст, які так само обстрілювали, — наприклад, Харкова й Києва, — евакуюватись у безпечніші місця, перекриваючи їх своїми робочими годинами. Це допомагало компанії виконувати свої зобов’язання перед клієнтами.

У червні, під час повного відключення мобільного зв’язку, яке тривало декілька діб, колеги збігалися до офісу, адже в нас був окремий супутниковий зв’язок, за допомогою якого вони могли сконтактувати зі своїм близьким і проєктними командами.

Саме в один із таких днів до офісу зайшли російські силовики, які забрали всіх на допит і провели обшук офісу. На щастя, у той час більшість колег уже покинули офіс. А ті, хто залишився, поводилися спокійно та зважено.

Після допиту всіх відпустили. Але ми зрозуміли, що наш офіс уже «на контролі» в окупантів, тому вирішили його закрити. За лічені години нам вдалося забрати з нього всі сервери, носії інформації, документи та будь-що, що могли б використати не за призначенням. Там нічого не залишилось, крім меблів і моніторів. Усі комп’ютери були зачищені за вимогами Compliance-відділу DataArt, носії даних були зашифровані й вивезені. Обладнання, яке залишалось, підтримувало лише інтернет-мережу, до якої можна під’єднатися.

Через декілька тижнів окупанти знову зайшли в офіс. Вони там жили, ночували, працювали, облаштували його під себе — розставили ліжка, понищили й розграбували майно.

Про вплив війни й окупації на роботу компанії

11.11.2022 — важлива дата та дуже емоційний день для кожного з нас, день визволення Херсона. Без води, світла, але місто вже вільне. Після визволення ми змогли потрапити в офіс, хоча на всіх його дверях були таблички «Заминировано», і побачити, що нам залишили окупанти.

На жаль, війна ще не закінчилась, тож говорити про реальні її наслідки рано. Ми не знаємо, у якому стані буде Херсон, коли все закінчиться. Чи вистоїть наш офіс? Наразі приміщення геть без меблів, розграбоване та потребує повноцінного ремонту. Зараз Херсон — фронтове місто, його постійно обстрілюють з артилерії.

Щодо компанії загалом — звісно, війна все змінила в організаційному, фінансовому та особливо психологічному сенсі. З одного боку, ми відчули велике згуртування в компанії для розв’язання складних питань. Побачили реальну підтримку з боку багатьох клієнтів. Але є й багато втрат. Ми реально усвідомили, що варто диверсифікувати бізнес по регіонах світу. Компанія пережила багато різних криз, але війна — це щось зовсім інше. Попри те, що ми заздалегідь розробили плани на випадок ескалації військових дій, усього передбачити не змогли.

Про команду

На початку війни в херсонському офісі працювали 308 осіб, 294 із них і нині працюють у компанії, лише 14 звільнились за власною ініціативою через сімейні обставини. 36 колег релокувалися в інші наші офіси.

Наразі з 258 фахівців, які працюють у DataArt Kherson, лише 10 фізично залишаються в місті, — нам вдалося забезпечити їм умови праці, організувати коворкінг зі Starlink і генератором.

Сьогодні ми не можемо спрогнозувати, яким буде ІТ-ринок у Херсоні. Але ми напевно знаємо, що обов’язково повернемося в рідне місто! Навіть якщо доведеться починати все з початку.

Ми так само продовжуємо співпрацювати з херсонськими та миколаївськими університетами, проводити виробничі практики й навчальні курси для студентів, хоча наразі в компанії немає попиту на Trainee- та Junior-позиції. Але в нас є тверді наміри після завершення війни продовжувати працювати в нашому регіоні та відновлювати IT-індустрію.

Про частковий блекаут

Звісно, це великий виклик для офісу та компанії загалом. 40% українських колег нині перебувають в Україні. Ми пояснюємо, як важливо подбати про умови для життя та праці у складний зимовий час. З боку компанії продовжуємо створювати осередки з автономним енергозабезпеченням та інтернетом. Звісно, в уже наявних офісах це зробити простіше. Зараз усі вони мають генератори й Starlink.

У тих регіонах, де ми не маємо офісів, робимо невеликі коворкінги, також із повною автономією на випадок вимикань електроенергії. Але велика кількість людей не мають змоги відвідувати коворкінги з різних причин. Для них запустили програму фінансової допомоги на придбання устаткування.

Розвиваємо проект за підтримки