«Лише коли українці будуть розуміти суспільство як сім’ю, благополуччя якої залежить від кожного з нас, об’єднається навколо національної ідеї – лише тоді Україна почне відроджуватись», – впевнений лідер партії «Національний корпус», народний депутат Андрій Білецький. Вчора в Херсоні відбулась зустріч Білецького з громадськими активістами, виборцями, прихильниками «Нацкорпусу». Журналістам вдалось поспілкуватись з народним депутатом та розпитати про мету його візиту до Херсона, ідеї, плани та досвід роботи у Верховній Раді України.
Чи можна говорити про те, що ваш візит – це початок передвиборчої кампанії або спроба вибудувати якусь партійну вертикаль?
Це продовження розбудови нашого національного руху, а не початок будь-якої кампанії. Люди мають знати, що ми існуємо, готові брати на себе відповідальність, пропозиція приєднуватись.
Чому така, зовсім військова назва вашої партії “Національний корпус”?
Не думаю насправді, що це в першу чергу військове формування. Але в цієї назви є мілітарна складова. Коли створювалась організація, то на 70% це були вчорашні солдати, ветерани, які повернулись зі Сходу. В них була спільна ідея, спільне бачення. Україна знаходиться в стані і зовнішньої, і внутрішньої ієрархії. І принести трохи порядку, трохи дисципліни – це те, що зараз потрібно. Ми є партією українських патріотів, націоналістів. Наше завдання не полягає в тому, щоб створити чергову політичну партію з ряду таких ,які люди кожного дня бачать з екранів телевізорів. Наша мета – реальна структура, яка займається реальними справами – самоорганізації, самооборони українців, робити життя кращим. Ми – в першу чергу партія дій, ми займаємось не саморекламою, а проектами – соціальними, юнацькими, безпековими, дитячими, спортивними, видавничими, медичними.
Політика – річ доволі брудна. Чи не змінить політика “Національний корпус”?
Те, що українська політика – справа брудна – це беззапаречений факт. Весь український естеблішмент, влада, опозиція – все це є єдиним монолітом, який розчиняє в собі все, що потрапляє до їх лап. Але у “Національного корпуса” є стрижень, і я впевнений, що це не зміниться. Ми маємо елементарний обов’язок перед тими, хто загинув за нашу свободу.
А як бути з компромісами, так званими “договорняками”?
З договорняками треба боротись принципово і з абсолютним їх запереченням. Можу сказати прямо, що “Національний корпус” з цією старою обоймою ніколи не буде в компромісах, договорняках з цією старою політичною елітою. Ми виступаємо проти існуючої політичної системи, олігархами. Звичайно, світ складний ми не живемо в безповітряному просторі. Ми взаємодіємо з величезною кількістю громадських організацій, українськими робітниками, фермерами. Діалог є, але мають бути принципи. І вони стосуються влади – це ті люди, з якими діалог вести неможливо.
Ви народний депутат вже кілька років? Завжди вам вдавалось працювати по совісті?
Думаю, так. Не пам’ятаю за собою жодного голосування за коаліцію, закони, які зашивали преференції для олігархічних структур. Це нескладно перевірити.
Як з цим армійським духом, дисципліною, розумінням відповідальності, людина відчуває себе під куполом Верховної Ради?
Погано. Скажу відверто. Для мене один похід в Раду – це надзвичайно важкий крок. Мій друг Юрій Михальчишин говорив, що йому під куполом стає погано в фізичному сенсі. От в мене десь такий же ефект. Постійний базар, всі ходять по залу, стоять. Це не робота парламенту така, якою вона має бути.
П’ятий рік в України йде війна, і п’ятий рік йде реформа армії. Як ви це оцінюєте? Адже мало реформ мали позитивний ефект.
Я, як військовий, командир батальону, полку у свій час, хотів би сказати, що армія – це біля пляма на чорному фоні. Але так не сталось. Армія розробляла 4 роки більше показуху. Владу більше цікавила зміна кольору беретів, ніж реальні речі. Є величезні проблеми. Цей режим не хоче їх міняти. Є тотальна закупорка вищих командирських посад генералами, які не є бойовими генералами. Їх прогнали через АТО як командуючих секторами. Але це не професіонали, вони не росли на війні. Будь-яка країна має зберігати військовий потенціал, бо світ не рожевий. А наша армія деградувала, генерали розкрадали військове майно, були в армії, яка не проводила навчань, яка не була кадрована. Їх досвід – досвід “совка” і “постсовка”. Звичайно, є справжні професіонали, генерали, яких можна назвати полководцями. Але на превеликий жаль це не начальник генштабу Муженко, або командуючий ООС Наєв. Більшість з цих генералів не можуть продукувати, проте вони податливі, контрольовані і влаштовують владу. З таким кадровим потенціалом, підходом до армії, неможливо виграти війну. Та, власне, ці люди й не збираються її вигравати. Армія стала вдалою можливістю попіаритись – на формах, кольору білетів нових шевронах, харчуванні тощо. Але це речі не першочергові, це речі зовнішні, показові. Одночасно з цим йде процес вичавлювання всіх ініціативних – бійців, сержантів, офіцерів найгрішими формами військової бюрократії. Зарз проходить неадекватний процес ловлі добровольців. Командуючи ООС віддав наказ зачистити прифронтову смугу від добровольців – тих людей, які беруть на себе велику кількість бойових завдань непропорційно своїй кількості. Їх зараз виловлюють, як злочинців, роззброюють і видворяють. До чого це призведе? Якщо почнеться гаряча фаза війни, ми ризикуємо опинитись в такій же ситуації, як у 2014-2015 рр. А грошей, які виділялись на армію протягом цих років. вистачило б, аби переформатувати всю армію.
Коли, на вашу думку, в Україні закінчиться війна?
Якщо б ця війна була громадянською, можна було про це подумати. Так само і якщо б Україна була не об’єктом, безініціативною точкою прикладу сил РФ, а суб’єктом, тобто мала б свої плани, зовнішню незалежну політику. Але ми об’єкт, жертва, а Росія – суб’єкт, агресор. Для Росії питання взяття України під контроль цілком – питання геополічне, державне. Вона не відступить. Вона може чекати слушного моменту. Такого, як був у 2014 році. Тому для всіх це питання принципове. Значно краще для влади було б не розказувати, що весь світ за нас, що війну припинять санкції, що ми повернемо території дипломатичним шляхом. Честний політичний діяч скаже словами Черчіля: Я обіцяю працю, важкі часи, пот, кров, але в кінці кінців – однозначну перемогу. Але давати людям надію на те, що хтось прийде і вирішить за нас наші проблеми – це брехня. Звичайно, це гарно звучить, але це неправда, в житті все буде абсолютно по-іншому. Щоб закінчилась війна, хоча б на Донбасі, треба брати силу волі в кулак, мати нормальне, а не торгуюче національними інтересами керівництво, яке справді зробить реформу армії, зробить потужний силовий компонент – і розвідку, і контррозвідку, і армію, зміцнить економіку, поведе власну зовнішню політику. Треба мати стійку і сильну позицію. Влада має сказати Заходу: або ви допомагаєте, або ми відновимо свій ядерний статус, адже Будапештський меморандум давно тратив свою чинність через те, що ви не виконали свої зобов’язання перед Україною. Дипломатичних варіантів, на мою думку, для України немає. Це може бути або дипломатично-військовий, або військово дипломатичний. Вважаю, що найкращий – це за хорватським сценарієм: максимальна централізація, зосередження сил, нормальна зовнішня підтримка. Можна йти і за шляхом Росії – чекати слушного моменту, коли у агрессора наступить важкий внутрішній або зовнішньо-політичний момент, і тоді повертати свої території.
З кожним роком людей, які пройшли війну, все більше. На вашу думку, чи отримують військові те, що заслужили?
Держава ставить до цих людей, як до пенсіонерів, не за кращим варіантом, як, наприклад, в Америці, а за найгіршим – вони хоронять людей заживо. Наша система пільг для ветеранів – абсолютно жахлива і неправильна. США, наприклад, дають своїм ветеранам можливість вести бізнес, кредитують під 0%. Вони їм дають вудочку, таким чином люди можуть самореалізовуватись, соціалізуватись. Їм не кидають гектар землі, пільги на комунальні послуги. Ветерани можуть заробити самостійно і платити всі податки. Військові – це сильні чоловіки, їх не треба принижувати кількома тисячами гривень, землею яка моментально продається, пільгами. Абсурдна система, але ніхто не хоче займатись цією історією. Зараз міністерство ветеранів очолить Ірина Фриз. Це єдиний, найголовніший ветеран країни? Ветерани могли б стати середнім класом, кістяком, хребтом нації.
Яка ідея має з’явитись в суспільстві, яка могла б об’єднати українців, чого не було за стільки років?
Немає нічого фантастичного. Це проста національна ідея – вірити, що нація, народ є великою сім’єю, і що благополуччя кожного є запорукою спільного благополуччя. Нації іноді втрачають іноді це усвідомлення, а потім воно повертається знову.
У вашій програмі не дуже багато пунктів, але вони досить конкретні. Скільки треба часу, щоб їх реалізувати?
Насправді, на реалізацію структурних змін потрібно доволі небагато часу – 2-4 роки. З 2014 року країна згаяла 4 роки. Приклади багатьої країн показують, що можна робити великі зміни за невеликий проміжок часу – Німеччини, Японії, Південної Кореї. Безумовно, на зміцнення економіки потрібно досить багато часу, але закладаються підвалини функціонування повноцінної держави за два роки.