Депутат Херсонської міської ради Ілля Карамаліков, якого судять за підозрою у державній зраді, написав зі слідчого ізолятора листа, адресувавши його херсонцям. Ми розшифрували рукопис та пропонуємо разом прочитати депутатські епістолярії.
З огляду на те, що він неодноразово згадує нас та наші матеріали, ми вирішили трохи прокоментувати цей текст.
Друзі і не тільки.
Привіт, Херсон, привіт, зранене улюблене місто, друзі, недруги, бізнес-партнери, клієнти, виборці і слідуючі за мною в служінні людям і Господу.
Вітаю вас всіх з Різдвом Христовим і з Новим роком! І з Ханукою.
З вʼязниці не виходить писати частіше, тому вітаю одразу з трьома святами.
Бажаю вам бути живими, дожити до кінця війни і бажаю найшвидшого її завершення.
Хто памʼятає мої прямі ефіри, а хто не памʼятає — промотайте [нерозбірливо] я казав вам, що моє головне завдання — аби ви всі вижили.
Я повністю віддався цій цілі, робив все, що міг для цього і хочу, аби ці зусилля не пройшли дарма.
Терпіння вам і мужності все пережити!
“Терпіння — ось девіз тих, хто має справу з Кремлем”, – сказав колись Черчилль.
[Ми не знайшли такої цитати у Черчилля, – МОСТ]
Це мужність, – це я б додав ще до цього виразу.
Мужність, аби достойно, не прогнувшись, пережити важкий час, не втративши гідність, честь і совість.
Хоча це і дорого коштує.
Ті, хто мають мужність стояти зараз на фронтах, ті хто мав мужність — беззбройні разом зі мною боролися з мародерством і бандитизмом, з голими руками йшли на бандитів, озброєних автоматами з прикордонної частини, хто памʼятає…
Богдан Кротевич, позивний «Тавр», звільнений із полону азовець, начальник штабу полку «Азов» сказав про мера Маріуполя, який втік – «негідна поведінка, не по-чоловічому».
На відміну від нього, у Херсоні є з кого брати приклад мужності. Наш мер не втік. Не втікли і десятки депутатів і поліцейських і до останнього дня працювали для містян.
[Карамалікова, а також заступника мера Херсона Володимира Пепеля, і, з великою ймовірністтю, що і Ігоря Колихаєва як раз підозрюють у тому, що вони погодилися на співпрацю з росіянами навесні 2022 року. Тож теза про сміливість українського урядовця, який залишився в окупованому місті дуже сумнівна, – МОСТ]
Сотні цивільних допомагали людям, місту і ЗСУ.
Пам’ятаєте, я казав вам, що настане час і розкажу багато того, чого раніше не міг розповісти?
Я не міг розкривати імен героїв, які перевозили, переміщали і розміщували разом зі мною бійців 80-ї десантно-штурмової бригади, ховали в себе їхню зброю, їхніх солдат. Я не міг говорити раніше їхні імена, не дивлячись на те, що це могло би бути фактом, який виправдовував мене у моїй справі, але для цих хлопців у зайнятому росіянами місті це означало б смерть.
Тому, не знаючи, чи звільнять коли-небудь місто, я був готовий і на довічне, але тільки не розкривати їхні імена, доки місто під Росією.
Пам’ятаю, на самому початку, Сергій Нікітенко на цю інформацію (що я ховав у себе українських десантників) заявив у Фейсбуці – де докази?
[Твердження про відсутність доказів були зроблені не у Фейсбуці, а у нашому матеріалі від 1 червня. Вони були зроблені у контексті того, що доказів немає у справі, – МОСТ]
Сергію, 13 грудня в суді уже почали давати покази свідки. З прізвищами, позивними солдат ЗСУ, адресами схронів.
Ми добились відкритого суду, що було дуже складно протягом останніх півроку.
Якось було одного разу, що три години суддя Саксаганського суду Кривого Рогу відмовляв у трансляції. Але ми хочемо, щоб увесь світ бачив і знав про те, що відбувалося в Херсоні і як зараз в Україні судять за спасіння людей, за виконання Женевської Конвенції.
Про це вже пишуть ЗМІ багатьох країн, пише CNN і Нью-Йорк Таймс, але лише українські ЗМІ мовчать.
[Це неправда. З дня затримання Карамалікова ми написали 15 матеріалів про цю справу. МОСТ першим повідомив про затримання депутата. Далі Ілля писатиме про яйця. Ми не будемо ними мірятися, як і не будемо вимірювати нашу роботу у мужностях. Ми першими розповіли всі подробиці справи, які так і не зміг сформулювати адвокат Михайло Величко. Навряд чи якесь інше медіа писало про цю справу більше. Ми також робили розбір однієї зі статей в іноземному медіа і вважаємо її необʼєктивною. Хоча і розуміємо, що захисту і самому депутату подобаються тільки ті матеріали, які лягають в їхню стратегію захисту, – МОСТ]
Адже писати про це потрібні яйця, пардон, мужність.
Тому і вас, Сергію, запрошую на суди послухати, чим займалося справжнє херсонське підпілля. Ласкаво просимо на суди!
[Ми шукаємо кореспондента у Кривому Розі, який буде висвітлювати цю справу. Їздити на суди, на жаль, ми собі дозволити не можемо. Виходячи з досвіду роботи в українських судах, на це треба витрачати значні кошти і багато часу. Але ми плануємо висвітлювати цей процес, – МОСТ]
Все тільки починається! 200 свідків ми заявили в суді. Це той скорочений мінімум, нижче якого уже просто не можемо.
8 місяців суди не давали мені допитати свідків, а слідство відмовляло в ходатайстві цих допитів.
[Мова йде про судові засідання, на яких Іллі Карамалікову обирали або продовжували строки дії запобіжного заходу. Згідно із нормами КПК, слідчий суддя не має досліджувати на таких засіданнях докази. Отже Ілля маніпулює, – МОСТ]
Ви не писали про це, Сергію. Та й не тільки ви… А я сидів і терпів. Терпів катування від своєї країни і правове свавілля. Терпів, як радив Черчилль. Тому і вам всім зараз бажаю терпіння! Терпіння і мужності, щоб всі вижили.
Як вижили ті українські десантники, які ховались у мене від смерті або полону, і які зараз зі своєю бригадою стоять під Ізюмом.
Господь випробовував мене, як міг. На сьогодні я єдина людина в світі, цивільна, у якої в руках були життя солдат обох армій однієї війни. Виключно від мого розуміння гуманності залежали їхні життя. Були моменти, коли їх розділяла всього одна стіна, адже у мене немає сотень вільних приміщень. Все, що я орендую, було зайнято дружиною.
Від мого рішення залежало жити їм чи вмерти.
Мужність потрібна і для боротьби в окопі, і для життя під обстрілами, і для прийняття будь-якого складного рішення, яке може змінити твоє і чужі життя.
У мене 5 дітей, четверо із них – хлопці, й іншого прикладу я не міг їм подати, крім мужності.
Тому я, не вагаючись, став на захист міста від мародерів, на розміщення українських десантників і їхньої зброї в окупованому місті, розуміючи, що мене чекає у випадку, якщо їх знайдуть у мене в приміщеннях.
А зараз там, де були заховані наші бійці, з подачі моральних виродків, хтось малює V і Z.
Саме з причини мужності і відповідальності я не сказав дружиннику, який мені телефонував, який повідомив мені про полоненого «Вирішуйте самі, мене не чіпайте. Ви зловили – ви й розбирайтесь».
[Мається на увазі російський льотчик, якого затримали члени народної дружини, а Ілля Карамаліков передав його російським військовим. Саме цей епізод і є основним обвинуваченням, але не єдиним. Про це ми детально писали, – МОСТ]
Я знаю, що тисячі людей на моєму місці саме так би і вчинили – знайшли б триста причин, щоб не брати відповідальність на себе.
Саме так мені і сказав суддя з Кривого Рогу Прасолов – «Навіщо ви на себе взагалі це взяли?».
А як не взяти – дайте мені відповідь?
Ті, хто зараз кидає в мене каміння, дайте відповідь на питання – як не взяти, якщо саме я закликав цих хлопців до захисту міста?
Як я міг відморозитися і не взяти на себе рішення цієї проблеми (разом із залишками української влади)?
Залишити їх один на один з небезпекою, як це зробили ті, хто зараз шиє проти мене справу? Вони втікли із міста, залишивши населення без захисту і без управління, навіть не оголосивши евакуацію?! Але про це пізніше…
А того вечора нам довелося вирішувати, де поставити кому:
«ВІДДАТИ НЕ МОЖНА ВБИТИ».
Обидва варіанти були програшні, і довелося обирати найгуманніший, щоб ніхто не постраждав.
Ті СБУ’шники, які катували мене, казали мені – ти мав убити його, навіщо ти віддав ворога?
Вони напевне хотіли, щоб ті 40 хлопців, які були в ту ніч на чергуванні, героїчно загинули, взявши кругову оборону в гімназії і відбиваючись руками, використовуючи як стріли тих худих курей чорнобаївських, як в пародії на Рембо у фільму «Гарячі голови».
Іншої зброї там у нас, в гімназії, не було.
Та й чи треба було взагалі?
«Війна це війна, а не нерозсудливість, і немає ніякого сенсу накликати катастрофу, яка не принесе користі нікому».
Так сказав все той же Черчилль про подібний випадок.
Історія знає десятки і сотні таких прикладів.
Хоч би для прикладу один – в окупованій Норвегії польський підводний човен «Ошел» потопив німецький транспорт «Ріо де Жанейро» з живою силою.
Норвезькі рибаки врятували багатьох німців, взяли їх в полон і пізніше віддали німецькій владі задля запобігання репресій.
Ось вони, європейські цінності, які ми відстоюємо і за які помирають наші бійці.
Людське життя – от найвища цінність!
Я обіцяв вам, що зроблю все можливе для вашого виживання – я це і виконав, навіть під страхом отримання терміну і обвинувачення в зраді.
І неважливо, що у мене був наказ на передачу полоненого і що норми Женевської Конвенції передбачають віддавати пораненого в такому стані негайно його країні (ст. 109 і 110).
Я обіцяв і зробив – ніхто не постраждав, потрапивши в безглузду ситуацію – взяття полоненого в окупованому місті.
Мужність – це не клепати ботанів і офіціантів у нічних клубах і не бити натовпом одного слабкого.
Будучи одним слабким – вийти проти натовпу сильних без шансів на перемогу – от мужність.
Причому вийти не за себе – захищаючи інших, друзів (Іоан 15:13).
Це я хотів показати своїм дітям!..
З Новим роком і Різдвом Христовим, улюблене місто! Миру бажаю вам!
Молю Бога за найскоріше закінчення війни, будьте живі, будьте щасливі!
Депутат міської ради, пастор релігійної організації «Зібрання друзів на службу сусіпільству»
І. Карамаліков
P.S.
І все-таки ще раз, насамкінець.
Звернусь до Сергія Нікітенка. З двух причин – ви питали, де докази і друге – 16 квітня написали про те, що мене затримала СБУ. Хоча СБУ стверджує, що мене затримали 20 квітня!
Отже, шановний колего-журналісте…
14 квітня у присутності 15 свідків мене затримують в Баштанці (ми їхали трьома машинами). 14 числа в Баштанці мій телефон останнього разу був на зв’язку. В обвинувачувальному висновку слідчий пише, що я «скоїв свої злочини» до 14 квітня (ха-ха) (не до 20?).
15 квітня моя сім’я виїжджає з України, а автомобіль Ауді, на якому мене затримали – 20 числа (начебто), 15 квітня вже стоїть в Одесі на стоянці.
16 квітня ви, шановний Сергій, пишете пост, що мене затримали СБУ.
Невже ми придумали цю історію до «реального» затримання? За «тиждень» до реального?
20 квітня СБУ публікує новину (яку видаляє через кілька місяців), що Карамалікова затримали 20 квітня з сім’єю і приклали фото з автомобілем Ауді (із Баштанки), яке зробили 19 квітня і навіть не подумали про підлог.
Не знаю, як зараз оперуповноважений СБУ, який забруднився підробкою документів і фабрикуванням справи пояснить слідчому ДБР, який веде цю справу (про викрадення), де він мене знайшов 20 числа, якщо у мене вимкнений телефон.
От така цікава тема, шановний Сергію, для журналістського розслідування.
Як мене «затримали» 20 квітня з сім’єю, яка уже 15 квітня була в Болгарії і не заїжджала назад.
Розслідування, яке покаже, як одна-дві паршиві вівці псують все стадо, кидаючи тінь і гівно на всю Службу, і як ні один український суд добровільно не порушив справу з цього приводу! 3 місяці нам знадобилося, щоб її порушили.
Нью-Йорк Таймс і CNN тримають ніс за вітром по цій справі…
Якщо раптом у когось вистачить сміливості (в українських журналістів) теж це розслідувати, дані у мого адвоката Михайла Величка.
[Саме через адвоката, а точніше через його одіозність, ніхто із журналістів і не займається цією справою. Максимальна токсичність адвоката, на жаль, перекинеться і на його підзахисного. Це було зрозуміло із самого початку. Про що в перший день ми повідомили сину та другу Іллі, які нам телефонували, – МОСТ]
Скажу більше, не лише CNN і Нью-Йорк Таймс уже моніторять справу про викрадення і катування, але це поки за кадром.
Всім сміливим і чесним жму руку! Інших обнімаю.