Дехто з тих, хто обробляє житниці України, втратили через війну вже три сезони сівби. Оскільки поля зараз «засіяні» мінами та касетними бомбами, нормальний врожай бачиться в далекій перспектив, йдеться у матеріалі New York Times.
БЕРИСЛАВ, Україна — Олександр Гордієнко обережно ходить пшеничним полем, де нещодавно стояли російські танки, слідуючи за помічником із металошукачем. Він зупинився, коли дістався ряду металевих дисків, що виблискували на пізньому зимовому сонці.
Це були сотні танкових мін, розкладених в шаховому порядку по всьому полю, які представляли собою смертельну перепону напередодні весняного посіву.
Фермери, які наважились працювати і обробляти свою землю, ризикують життям, адже існує небезпека підірватись на міні, снарядах чи інших боєприпасах, що зараз засмічують поля.
Але хто ж може дозволити собі нехтувати можливість: бойові дії вже коштували південній Херсонщині трьох врожаїв, і немає ознак того, що сільське господарство найближчим часом відновить свою роль двигуна української економіки.
Вирощуючи кавуни, ячмінь, соняшникову олію та кукурудзу, родючі землі України багато років експортували величезні обсяги продовольства, які тепер могли б стати вкрай необхідним джерелом життя для країни. Але хоча російських військ на правобережній частині Херсонщини вже немає, вони залишили по собі купи вибухівок, деякі залишені, а інші прилаштовані як пастки.
«Вони повністю замінували не знаю скільки десятків кілометрів», — сказав пан Гордієнко, який вирощує пшеницю та ріпак на 600 гектарах у Херсоні. «Як ми збираємося це прибирати, ще ніхто не знає».
Російські війська все ще контролюють територію на схід від річки Дніпро, а це означає, що значна частина нещодавно звільнених земель залишається в зоні дії російської артилерії. У районах на безпечнішій відстані, як-от сільськогосподарські угіддя пана Гордієнка, українські сапери, відомі як розмінники, все ще повинні обстежити територію та видалити тисячі мін і боєприпасів, які не розірвалися, перш ніж хтось зможе повернутися до нормального життя.
HALO Trust, глобальна організація з розмінування, вважає, що заміновані території можуть сягати розміром з Велику Британію.
У жодному регіоні проблема не стоїть так гостро, як у Херсонській області, де російські війська майже скрізь залишили вибухівку після того, як восени українські війська відтіснили окупантів.
«Росіяни мінували все: від мостів і ліній електропередач до дитячих іграшок, собачих будок і вуликів», — сказав Олександр Дворецький, керівник відділу розмінування в регіоні Державної служби України з надзвичайних ситуацій. «Мета полягала в тому, щоб не дати нам повернути людям стабільне життя».
За словами Дворецького, з жовтня його сапери знищили понад 16 тисяч мін і боєприпасів, у тому числі касетних. За його словами, це лише незначна частка від загальної кількості.
Розчищення величезних сільськогосподарських полів регіону становить особливу проблему. За оцінками пана Дворецького, доведеться розмінувати близько 300 000 гектарів, перш ніж вони знову стануть придатними для сільського господарства.
Для українських фермерів це становить надзвичайно жахливу проблему, і ця криза відбивається у всьому світі.
Працівники агроекспортера «Нібулон» оглянули сильно пошкоджене зерносховище в селі Широке
Херсонська область, є однією з сільськогосподарських житниць України, яка завжди славилась своїми кавунами та помідорами, а також як великий виробник зерна та соняшникової олії. Згідно з державною статистикою, до вторгнення Росії на Херсонщині вирощувалось більше овочів, ніж у будь-якому іншому регіоні України.
Морський коридор, узгоджений Організацією Об’єднаних Націй минулого року, був запроваджений для дозволу вже зібраному українському зерну обійти російську блокаду та відправити його за кордон. Це частково пом’якшило глобальну продовольчу кризу, спричинену війною. Угода має закінчитися 18 березня, але навіть якщо її продовжать, українські аграрії повинні мати можливість знову сіяти та збирати зернові, щоб продовжити поставки.
Експерти кажуть, що ще зарано робити оцінки щодо часу, який може знадобитися для розмінування Херсонської області. Великі частини звільненої території залишаються в зоні досягання російської артилерії і щодня обстрілюються, у тому числі касетними боєприпасами, які можуть поширювати нерозірвані бомби на велику територію. Удар касетними боєприпасами може вразити площу 20 гектарів, зазначив пан Дворецький.
«Я не можу гарантувати, що якщо я сьогодні розміную одне поле, то завтра орки не засиплють його касетними бомбами», — сказав він, образливо висловлюючись на адресу російських військ.
Тим часом такі фермери, як пан Гордієнко, дуже ретельно взялися обстежувати власні землі. Використовуючи ручний металошукач, а також більший апарат, прикріплений до трактора, він наразі знайшов 1500 мін, хоча він вважає, що їх може бути ще сотні.
Особливо відчувалась близькість до лінії фронту під час нещодавньої подорожі його полями за Бериславом. Хоч і слабкий, але здалеку було чути гул артилерії, а хвостові частини ракет то тут, то там стирчали на полях. Російський танк, обгорілий до іржавого оранжевого кольору, причаївся у чагарнику низьких дерев, у його корпусі була невелика дірка, куди влучив бронебійний снаряд.
Пан Гордієнко, який є депутатом облради та головою Асоціації фермерів Херсонщини, розповів, що спалив близько 200 га власного посіву, коли прийшли росіяни, щоб він не потрапив до їхніх рук. Він сказав, що не очікує, що зможе почати посів до осені, і навіть тоді це буде лише на тій частині його землі, яка, за його визначенням, є вільною від вибухівок.
Він вже став чимось на кшталт експерта з різних видів мін. Великі металеві резервуарні міни, розміром з млинець, легко виявити. За його словами, є й інші, виготовлені з пластику, які його металошукач ледь розпізнає. Крім того, є крихітні, схожі на іграшки, протипіхотні міни, які майже неможливо побачити, поки не стане надто пізно.
Міни вже забрали багато життів. Згідно з даними з відкритих джерел, зібраними HALO, з початку війни майже 200 мирних жителів загинули в результаті нещасних випадків, пов’язаних з мінами, хоча загиблих, ймовірно, значно більше. Сотні поранено.
На узбіччі пан Гордієнко вказав на шматки покрученого металу, які колись були автомобілем. Під Новий рік чоловік і дружина з двома дітьми загинули, з’їхавши з дороги і налетівши на танкову міну.
«Нічого не залишилося», — сказав він. «Тільки руки і ноги».
Українські фермери вважають, що російські війська націлилися на їхні поля та обладнання, щоб морити українців голодом і знищити один із найважливіших економічних двигунів їхньої країни.
На зерносховищі в Херсонській області, що належить компанії «Нібулон», одному з найбільших експортерів сільгосппродукції в країні, жодна будівля не залишилася неушкодженою після просування російських військ. Нещодавно на напівзруйнованих складах гнили купи смердючої пшениці, а нерозірвані снаряди лежали глибоко в асфальті. Навіть металеву водонапірну вежу підірвали.
«Де бачили склад, там стріляли, і неважливо, чи були там цивільні, чи військові», – розповів заступник директора «Нібулону» Богдан Музика. «Таке відчуття, що росіяни хотіли просто все знищити».
За рік після російського вторгнення «Нібулон» втратив обладнання та врожай майже на півмільярда доларів, заявила речниця компанії.
Як і пан Гордієнко, «Нібулон» не чекає на сторонню допомогу в розмінуванні. Компанія почала проводити власний пошук мін і боєприпасів, що не розірвалися і засмічують її поля, і розглядає можливість підготовки власних працівників для проведення операцій з розмінування, сказав Андрій Волік, заступник директора, відповідальний за безпеку компанії.
Пан Волік вказав на фермера на синьому тракторі, який неквапливо обробляв чорнозем на своїй ділянці біля розлогих полів «Нібулону».
«Дрібні фермери ризикують: вибухне чи ні», – сказав пан Волік. «Ми заборонили нашим людям працювати. Коли всі поля будуть обстежені, тоді ми почнемо роботу».
За його очікуваннями, це може зайняти роки.
