Дмитро Дозірчий отримав найвищу нагороду “Золоту Зірку” Героя України за бої під Херсоном у перші дні вторгнення Росії. Командир танкової роти 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Дмитро Дозірчий 24 лютого разом із 33 танкістами своєї роти зустрівся з російським десантом. Свою історію боїв на Херсонщині Дмитро розповів hromadske.
“Той перший день широкомасштабного вторгнення пам’ятаю найбільше. Уже наступні дні – 26-27-28 лютого – не так тримаються в голові. А 24-е ніби перед очима пробігає щодня. Нині хочеться на власному танку заїхати в Херсон, проїхати тим маршрутом, яким рухався першого дня. І вийти на напрямок Залізного Порту, де ми перебували”, – згадує Дмитро Дозірчий перші дні бою під Херсоном.
За день до вторгнення Росії в Україну роту Дмитра перемістили під Залізний Порт і Лазурне. Було завдання: не допустити висадки десанту.
“Десь о 5-й годині мені через радіостанцію передали, що чують прольоти невідомих об’єктів, схожі на реактивні двигуни. Спочатку думали, що це якась авіація. Але потім почули вибухи: недалеко від нас по військовій частині вдарили. Я одразу підняв особовий склад за тривогою, усі зайняли машини й чекали на вказівки”, – розповідає Дмитро.
На той момент бійці все ще не знали про широкомасштабне вторгнення. Перебували далеко від своїх основних підрозділів – орієнтовно за 70 км, у таких місцях, де інтернету не було, ледве-ледве з’являвся зв’язок. Отримали наказ переміститися в район Нової Каховки.
Приблизно об 11-й зустріли військових РФ в районі Голої Пристані.
“У нашому напрямку рухався «КрАЗ». Ми спочатку прийняли їх за наших, віталися. А потім я придивився, що в кабіні точно не наші. Вони пішли в ліс, там спішилися. Ми намагалися їх знищити, але вони зникли”, – говорить Дмитро.
Не доїжджаючи до Нової Каховки кілометрів 20, Дмитро отримав дзвінок від командира своєї військової частини. Дізнався, що російські військові уже були у населеному пункті, зайняли міст, заблокували виїзд і не випускають наші сили – почали знищувати.
Командир вирішив прориватися на Херсон.
“Коли ми приїхали в Олешки, там уже стояло дуже багато цивільного транспорту, машинами були заблоковані заправки. Усі намагалися виїхати в напрямку Херсона, але їх обстрілювали й дуже мало цивільного транспорту випускали. На той час Антонівський міст був заблокований десантниками Росії”, – розповідає Дмитро Дозірчий.
Перед Антонівським мостом є ще один – через річку Конка. На ньому було дуже багато людей – особовий склад у цивільному. За словами Дмитра, спочатку було таке відчуття, що це наші люди, вони на техніку ніяк не реагували. Я тоді не ухвалив рішення по них стріляти. Але дав вказівку: у разі агресії з їхнього боку – знищувати
Машина Дмитра рухалася першою, за ним перший взвод, другий, третій. Його танк зайшов на міст, пройшли вже більше ніж половину переправи і здивувалися, що нічого не відбувається.
“І тут по танку щось прилітає – такий удар різкий. Я спочатку подумав, що це Ілля вистрелив. Після удару почало дуже сильно дзвеніти у вухах, біла фарба з внутрішнього боку башти посипалася на нас. Ілля відповів, що то не він стріляв. І після цього ми вже почали відпрацьовувати по всіх спалахах, які бачили, знищували ворога. Ми приймали удари на себе: було видно, звідки виходи, і два мої взводи знищували противника”, – згадує Дмитро.
Дмитро розповідає, що найтяжче було, певно, – перші вистріли. Після того, як уже побачив, що все нормально, що вони такі самі люди, як ми, так само розлітаються берці й куртки після пострілу, – почали їх знищувати і проходити далі.
“Міст ми відбили, зайняли оборону. Я доповів командиру, що все – завдання виконали. А він перепитав про міст – чи це Антонівський. А я ж не місцевий, не розумівся на тих мостах. Ну, пройшов міст – напевно, Антонівський. І тут я згадав: коли прямував на полігон власним транспортом, то спочатку проїжджав довгий міст, а потім коротенький із поліцейським блокпостом – ось цей, який ми відбили. І я зрозумів, що нам була команда відбити отой довгий міст”, – говорить Дмитро.
Цивільні заважали. Бійці чітко бачили, що противник працював протитанковими засобами з-за легкових автомобілів. Але коли вже побачили ці виходи по нас, то відкрили вогонь по автівках.
На мосту була перша втрата. Це вперше Дмитро побачив, як танк на запчастини розлітається. Оце було найстрашніше. Перша втрата – найболючіша.
Приблизно о першій годині дня, з’ясувалося, що нам треба йти далі на Антонівський міст. На підході до нього знову машина Дмитра йде першою.
“Ми заходимо на Антонівський міст приблизно о 14-й годині. І тут починаються “феєрверки”. Ліворуч за мостом Херсон, а праворуч – дачні масиви. І з тих двох напрямків по нас почали стріляти, перехресним вогнем бити по машинах. Я дав вказівку відкривати вогонь по виявлених цілях. Але ми йшли мостом, а противник був дуже низько, і в нас не вистачало кута опустити гармату, щоб знищувати цілі”, розповідає Дмитро.
Ми здійснили постріл, у гармату не влучили, але особовий склад від неї втік. Просунулися далі й опинилися на дорозі, обабіч якої – пагорби. На висотах також був особовий склад РФ, і вони почали стріляти впритул із РПК, які танку нічого не можуть зробити. Ми вже люки відкривали з НСВТ, стріляли й зі звичайних автоматів знищували ворога.
За словами Дмитра, через міст пройшли ще три БМП та дві БРДМ. Це наша піхота, яка разом з нами мала звільняти мости. А вийшло так, що я танками звільнив, а потім уже піхота почала просуватися. І вже після того, як ми закріпилися, піхота почала зачищати ці висоти.
Коли ми пройшли ці два мости, дуже активно почали виїжджати цивільні. Люди прямували як зі сторони Олешок, так і з Херсона на об’їзну дорогу в напрямку Миколаєва.
Дмитро розповідає, що дуже хоче повернутись в Херсон, Залізний Порт і захистити тих громадян, які там перебувають, щоб вони були в безпеці. Якби нині була можливість щось їм передати, то я сказав би, щоб вони нас чекали. Ми неодмінно туди повернемось.