Міський голова Голої Пристані, що на Херсонщині, Олександр Бабич зник наприкінці березня. Його утримують у СІЗО окупованого Криму. Він не має зв’язку з зовнішнім світом, адвоката до нього не пускають
Зранку 24 лютого мешканці ГП, яке розташовано на лівому березі Дніпра за 11 км від Херсону, виявили, що в місті немає поліцейських, а на дверях військкомату висить замок. Голопристанська ОТГ потрапила під контроль російської армії у перші дні повномасштабного вторгнення, проте військові РФ не одразу зайшли в місто, а встановили блокпости за ним, розташовувались у лісосмугах і селах неподалік. Завдяки цьому українська влада продовжувала працювати. Так тривало місяць.
Заступниця міського голови Голої Пристані Світлана Лінник (у листопаді президент призначив її начальником Голопристанської міської військової адміністрації) розповідає МІПЛ, що новина про початок повномасштабного вторгнення застала її та міського голову Олександра Бабича в потязі. Вони поверталися з Києва, де були у відрядженні. «Ми їздили до столиці через чергову скаргу народного депутата Олексія Ковальова. Він – мешканець нашого міста, обирався у парламент від 183 округу, до складу якого входить Голопристанська ОТГ. Ковальов стверджував, що Бабич погано керує містом», – говорить Світлана Лінник.
На момент російського вторгнення мер Голої Пристані на своїй посаді перебував уже вдруге. Хоча, як говорить Лінник, під час виборів у 2020-му Ковальов намагався поставити на це місце свою людину. «Він хотів, аби керував попередній голова Анатолій Негра, тому блокував роботу виборчих комісій, його люди погрожували виборцям, аби ті не голосували за Бабича. Окрім того, Ковальову вдалося зареєструвати для участі у виборах людину із таким самим прізвищем та ім’ям, як у Бабича, аби відтягнути голоси. Попри це Олександр Бабич, який висувався від партії «Батьківщина», отримав 53% підтримки. Всі бачили результати його роботи: до першої його перемоги на виборах громада займала передостаннє місце в області за показниками бюджету та соціально-економічного розвитку, в кінці його каденції була на першому», – продовжує Лінник.
Світлана вважає, що історія протистояння мера і нардепа має важливе значення для розуміння обставин викрадення Бабича. А надто звертає увагу на слова нардепа 24 лютого.
«Ми їхали у потязі, квапились потрапити до рідного міста, щоб провести сесію та внести зміни до бюджету. Перед сесією міський голова, я та наші колеги спілкувались у кабінеті, раптом мені на WhatsApp зателефонував Олексій Ковальов, він був в ейфорії. Я ввімкнула гучний зв’язок і він сказав: «Передайте своєму шефу, що для нього починаються безсонні дні та ночі». Це була відверта погроза Бабичу, його слова чули я, Бабич та наші колеги з міськради», – говорить заступниця міського голови.
Але про це згодом.
Урали, БТРи, Тигри та більше двох тисяч військових РФ
Через те що російські військові впродовж лютого та майже всього березня не заходили в населені пункти, Олександр Бабич виконував свої обов’язки.
«Довідки видавали, соціальні виплати виплачували. Окрім того, ми налагодили гуманітарні поставки, створили пункти для роздачі картоплі, кухарі шкіл готували гарячі обіди, які розвозили соціально незахищеним верствам населення, випікали та роздавали хліб, налагодили доставку борошна. У перші дні війни люди все розкупили в супермаркеті, але голова домовився, щоб до Голої Пристані, першої в області, почали завозити продукти, що зберігались на базі в Олешках. На свій страх і ризик організували доставку дріжджів із Херсона, завозили їх тихцем човнами і роздавали містянам», – продовжує Лінник.
Вона згадує, як міський голова вночі їздив містом, перевіряв патрульні групи, на ранок вони разом обʼїжджали всі старостати, які вже окупували росіяни, спілкувався зі старостами.
«Нам доводилось проїжджати повз ворожі блокпости, Олександр військовим РФ показував водійське посвідчення, а ті не здогадувались, що територію громади щоранку інспектують міський голова і його заступник. Зранку один із депутатів міської ради об’їжджав місто і попереджував містян, який зі шляхів безпечний для проїзду, а де стоять ворожі блокпости. Ми заздалегідь вивезли з міськради оргтехніку та все, що мало для нас цінність: українські прапори, особові справи та бухгалтерські документи», – розповідає заступниця Бабича.
Родина міського голови разом із мешканцями Голопристанської громади виходили на проукраїнські мітинги, розгортали 80-тиметровий жовто-блакитний прапор, скандували слова на підтримку єдності, державності та Збройних сил України.
«За день Олександр мав більше сотні телефоннихї дзвінків. Хто тільки йому не телефонував – люди просили борошно, підгузки, повідомляли про переміщення ворожої техніки, фермери жалілися, що окупанти відбирають у них сільськогосподарське устаткування, – згадує в розмові з МІПЛ Ольга, дружина Бабича. – Інколи мені здавалося, що люди сподівались, ніби Олександр може вигнати ворожі війська з громади. Ввечері, після роботи, він організував патрулі з числа патріотів нашого міста, тих, кого цікавила доля батьківщини, а не власний шлунок. Вони намагались зберегти майно, затримували мародерів, слідкували, звідки йде ворожа техніка і лунають постріли, все це записували та фотографували».
Ольга поряд із Олександром перебувала до кінця березня. Потім разом із дітьми виїхала з окупації.
«Шлях до Миколаєва завдовжки 70 кілометрів ми подолали за три доби, їхали замінованими полями. А коли прибули в Миколаїв, то побачили там кілька патрульних машин з Голої Пристані. Як вони там опинились? Чому вони служать там, а нас покинули в найважчі часи, я не розуміла», – додає вона.
Після Ольга говорить: «Згодом росіяни почали викрадати сільських голів, містом ходили чутки, що Олександр – наступний».
Наприкінці березня було відомо про низку затримань. 20 березня російські військові на броньованій машині під’їхали до блокпосту голопристанських дружинників, двох чоловіків затримали і звинуватили в тому, що вони слідкують за переміщенням російської техніки. Чоловіків побили, але ввечері відпустили.
21 березня росіяни захопили Віктора Маруняка, старосту села Стара Збур’ївка, яке входить до Голопристанської ОТГ. Маруняка тримали три тижні і відпустили 12 квітня. Говорить, що має дев’ять зламаних ребер, що його катували струмом.
«Коли мене забрали, Бабич ще був на волі, – говорить МІПЛ Маруняк. – А коли звільняли, ефесбешник у масці сказав мені таку фразу: «А чи ви знаєте, що ми скинули Бабича?» Тобто вони затримали його».
28 березня о сьомій години ранку росіяни зайшли до Голої Пристані на Уралах, БТРах, Тиграх. Попід парканами приватних будинків йшли військові з автоматами. Загалом у місті опинилися понад дві тисячі армійців.
«Пам’ятаю, як телефонувала міському голові, який тільки-но повернувся додому після нічного чергування, – розповідає Світлана Лінник. – Коли він почув, що відбувається, то сказав, що виїжджає на роботу. Я прибула першою і побачила, що будівлю міськради вже захопили. Чоловік у військовій формі без розпізнавальних знаків назвався Олексієм і сказав, що він – старший. Росіяни мали списки і вже знали імена працівників. Олексій намагався схилити мене до співпраці, питав, чи не бажаю я жити дружно, як в СРСР, сварив нашого президента. Згодом на білому мікроавтобусі Mercedes з тонованими вікнами привезли міського голову. Виявилося, що окупанти викрали Бабича з власного подвір’я. Деякий час він перебував під конвоєм у своєму кабінеті. Потім росіянин на ім’я Олексій розпорядився вивести голову. Бабич узяв теплу куртку, віддав мені ключі від своєї хати та службового авто. Його знову посадили до білого мікроавтобусу, з якого виглядали озброєні чоловіки в чорному. Автівка рушила у бік Скадовська. З того часу він жодного разу не вийшов на зв’язок».
«Бабич заважав їм тим, що не залишив своєї громади. Для нього присяга – не пусті слова»
«Олексій Ковальов хотів повністю контролювати регіон, він цього ніколи не приховував, а Бабич для нього був незручний. Окупація, а надто коли сам нардеп її підтримував, співпрацював із росіянами – гарний привід вплинути на Бабича», – вважає Світлана Лінник.
Факт конфлікту Ковальова з Бабичем підтверджує і Маруняк.
«На останніх виборах Ковальов хотів протягнути на посаду міського голови свою людину. Але багато хто знав, що Ковальов – жулік, зробив свій капітал на махінаціях із дорогими земельними ділянками вздовж річок і моря. Хоч він і позиціонував себе, як якийсь сільгоспвиробник, але насправді заробляв на перепродажах захопленої землі. Після того як Бабич виграв вдруге, Ковальов посилив на нього тиск. Декілька разів прокуратура і поліція перевіряли роботу мера і міськради саме через заяви Ковальова. І щоразу перевірки підтверджували нормальну роботу міськради та голови».
Зауважимо, що Олексій Ковальов, до обрання депутатом не був відомою особистістю у регіоні. У 2011-му працював юрисконсультом у КЗХОР «Голопристанський геріатричний пансіонат». З 2018 року є директором ПП «ЛК-АГРО» та його співзасновником. З 2017 року – засновник та директор ТОВ «Херсонські аграрії». Лінник говорить, що під час роботи у пансіонаті Ковальов використовував особисті документи похилих мешканців закладу для незаконних оборудок з їхнім майном та землею і так заробив свої перші статки. «Потім зайнявся виготовленням проєктів землеустрою, але був позбавлений ліцензії, проте продовжив діяльність під чужою. Мав шлейф із кримінальних справ, підробляв рішення суддів, печатки та незаконно оформлював земельні ділянки. Використовував документи учасників АТО, щоб мати пільги на оформлення землі», – додає вона та стверджує, що Ковальов мріяв втілювати в життя свої оборудки через рішення міської ради, але та їх блокувала. «Найбільше Ковальову заважав міський голова Олександр Бабич. Саме через це після обрання нардепом (у 2019 році був обраний народним депутатом від партії «Слуга народу», став членом комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, – МІПЛ) він почав активно блокувати роботу органів місцевого самоврядування, подавати всілякі скарги. Статус народного депутата допомагав – Ковальов усюди відчиняв двері ногою», – додає Лінник.
На початку окупації народний депутат Олексій Ковальов прибув на тимчасово окуповану територію Херсонщини – написав у фейсбуці, що має працювати на своєму окрузі. 8 червня Ковальов зізнався: співпрацює з окупаційною владою, повідомивши, що «Росія тут назавжди і що найтісніша інтеграція з Росією вже триває».
Ще в квітні Офіс генерального прокурора України порушив кримінальне провадження щодо народного депутата Олексія Ковальова. «Встановлено, що депутат співпрацює з окупаційними силами Російської Федерації на тимчасово окупованій території Херсонської області. Підконтрольні йому підприємства постачають харчову продукцію до Автономної Республіки Крим з подальшою реалізацією на території РФ, а також завозять на Херсонщину паливно-мастильні матеріали з окупованого Криму», – повідомили 8 червня у Державному бюро розслідувань. Крім того, як стверджували у ДБР, Ковальов забезпечував розміщення російських військових у приміщеннях підконтрольного йому санаторію в Голій Пристані. Зрештою у липні ДБР повідомило йому про підозру в державній зраді та оголосило в розшук.
28 серпня Олексія Ковальова знайшли мертвим у власному будинку в Голій Пристані.
7-го жовтня вийшов указ президента РФ про нагороду Олексія Ковальова орденом мужності (посмертно).
Нагороду з рук першого заступника керівника адміністрації президента Путіна Олександра Кірієнка отримували матір Ковальова та його брат Юрій.
Зазначимо, що брат Олексія Ковальова Юрій, за даними руху ЧЕСНО, допомагав брату. Зокрема, як директор державної установи «Херсонський виробничо-експериментальний завод по розведенню молоді Частикових риб» у Голій Пристані, міг брати участь у підкупі виборців. Юрій Ковальов сам балотувався і був обраний депутатом Херсонської обласної ради від партії «Слуга народу».
«Бабич заважав їм тим, що не залишив своєї громади. Таких людей, як мій чоловік, мало, але вони є. Олександр розумів, який стан матимуть люди, покинуті всіма, якщо їх залишить останній капітан. Для нього присяга – не порожні слова», – говорить Ольга Бабич.
Після шести місяців мовчання Бабич знайшовся у сімферопольському СІЗО
Довгий час про місце утримання Олександра Бабича не знали ані Ольга, ані Світлана. Не було навіть відомо, чи він живий.
Наприкінці червня деякі медіа та Асоціація міст України повідомили, що Олександра нібито звільнили з полону. Ця новина миттєво розлетілась, Ольгу Бабич почали вітати. Згодом з’ясувалось, що сталась помилка. Ольга дуже тяжко це пережила і вважає, що цей випадок відкинув її боротьбу за визволення чоловіка на кілька кроків назад, адже довелось знов добиватись для нього статусу полоненого.
У серпні стало відомо, що мера Голої Пристані спочатку тримали у Херсонській області, а потім вивезли в Крим. Влітку він був у СІЗО № 1 міста Сімферополь, у листопаді його перевели до СІЗО № 2. Певний час Бабич перебував в одній камері з іспанським волонтером з Херсона Маріо Гарсіа Калатаюд. Бабич перебуває у пригніченому стані.
Офіційно факт утримання російська сторона не підтверджує. Також не відомо, на якій підставі Бабича утримують росіяни – адвоката до нього не пускають.
Про можливі причини тривалого утримання говорить Віктор Маруняк, староста села Стара Збурївка: «Бабич має патріотичну позицію. Я знаю його давно, він завжди був активним у Голій Пристані, декілька скликань працював депутатом Голопристанської міської ради. Брав участь ще у Майдані 2004 року та у процесі демонтажу пам’ятника Леніну. Після 2014 року допомагав армії. З міського бюджету щороку виділяли гроші на підтримку військових, на 2022 рік було заплановано пів мільйона».
Ольга Бабич звернулась із заявами до всіх відповідальних за обміни в Україні, а також юристів і правозахисників. «Деякі мені кажуть, що цивільні не на часі, спочатку визволяють військових, а ми маємо дочекатись закінчення війни. У мене взагалі вже нічого не лишилось: чоловіка викрали, в нашому будинку живуть російські військові, а наше майно розграбоване», – додає вона та сподівається, що її чоловік невдовзі опиниться на волі.