Жительці Калинівського на Херсонщині Катерині Попович 75 років. Попри вроджену інвалідність, вона все життя працювала, аби забезпечити собі спокійну старість.
Все нажите зруйнували в одну мить – російський снаряд влучив у її будинок. Зараз жінці доводиться жити у домі доньки.
Калинівське, яке мало принаймні три назви до сьогоднішньої (Велика Сейдеминуха, Калініндорф та Калінінське) знаходиться у Бериславському районі. Це – центр Калинівської громади, який після звільнення Збройними силами з регулярною періодичністю піддається обстрілам з боку російських військ.
Якщо ввести у пошук “Калинівське”, то можна побачити мальовничі фотографії села, розташованого на березі річки Інгулець. По ній і проходила лінія фронту. Одному богу відомо, чи хоч колись повернеться населений пункт до свого колишнього вигляду.
Зараз у Калинівському проживає близько 300 родин – в основному це люди з інвалідністю та люди похилого віку. Водопостачання тут немає. Місцеві живуть переважно допомогою від благодійників та волонтерів. От сьогодні привезли паливні брикети.
Пані Катерина, з якої ми почали розповідь, показує свій розбитий будинок.
“Отуто була дірка аж на вулицю – я її замуровувала. Оце шифанєр мій побитий, а оце – телевізор. – Жінка вказує на затягнуті плівкою вікна. – Як могли – так і застіклили. Отут була куча каміння, а це – кровать моя розбита. Освободили від усього. Жила-жила, старалася і на старості дожилась”.
Про окупацію Катерина згадує неохоче – видно, що їй досі від цього болить.
Каже, росіяни ходили з автоматами по хатах, перевіряли документи.
“До мене приходили. Откриваю двері, а переді мною пістолет. У мене аж мову відняло – так я злякалася…”, – додає Катерина.
Паливні брикети, які доставила організація Fight for Rights лежать біля тимчасового житла жінки. Допомозі жінка рада. Однак тут же згадує, що минулого року її подруга загинула, коли пішла в посадку збирати дрова.
Додає, що у тій посадці багато людей попідривалося.
Подружжя Квашуків, Іван та Ніна, усі жахіття війни переживали у Калинівському разом.
Іван Семенович не ходить – колісним кріслом він користується уже 14 років.
“Найстрашніше було під час обстрілів – вдвох у підвал не спустишся. Залишати чоловіка одного не хотіла”, – майже плачучи розказує Ніна.
Будинок Квашуків двічі потерпав від ворожих прильотів. Пізніше – і від повені, яка накрила Калинівське після того, як російська армія підірвала у червні Каховську ГЕС. На стінах досі видно сліди від води, яка стояла у домі.
Зараз Ніна з Іваном Семеновичем живуть у літній кухні
“Гараж, дровник – все розбите. Дрова привезли, одні лежать на вулиці, другі – в сіннику, який трохи живий остався. Якось виживаємо”, – каже жінка.
Наталя та Анатолій Ушакові – переселенці у власній громаді. Їхній будинок зруйновано прильотом.
Поки пані Наталя розказує, її чоловік приносить нам чай у кружках із українською символікою.
“Коли в хату прилетіло, мене не було вдома, – розповідає жінка, – пішла на похорони до сусіда. Тільки крок зробила до його двору – воно як рвонуло, все красне зразу зробилося. Ну снаряд у дворі розірвався…”
Родину прихистили односельчани. Наталя та Анатолій мріють повернутися до рідних стін. Завдяки підтримці волонтерів дім вдалося відремонтувати зовні, але всередині роботи ще дуже багато.
“Були б здорові – самі б відбудували”, – усміхається Анатолій.
Наталя пережила два інсульти, а сам Анатолій – два інфаркти, тому, очевидно, ремонт подружжю не під силу.
За даними Херсонської ОВА, внаслідок збройної агресії Російської Федерації на Херсонщині майже третина об’єктів не підлягає відновленню. Унаслідок підриву росіянами греблі Каховської ГЕС таких будинків налічується понад 1300.
В обласній військовій адміністрації зазначають, що щомісяця кількість руйнацій на правобережжі зростає на 8%.
