“Перший раз у нас вилетіли всі вікна, була пошкоджена будівля, коли ворог побачив наш прапор, наш символ України, і вдарив по ньому. Ми кинули клич до херсонців, до всієї України і зібрали 700 тисяч гривень, робили все своїми силами. Ми законсервували весь книжковий фонд, меблі і раділи, що на цьому все. Але 2 і 3 серпня нас знову обстріляли”, – розповідає директорка Херсонської обласної бібліотеки імені Олеся Гончара Надія Коротун, ведучи мене похмурими залами книгозбірні.
Найбільша бібліотека Херсонщини, культурний центр, де відбувалися сотні заходів для людей різного віку та інтересів. Гончарівка, як її називають у народі, це місце, де проходили наші студентські роки, а потім – зустрічі в розмовних клубах, на історичних фестивалях, різноманітних виставках, лекціях, презентаціях.
Розташована на мальовничих схилах Дніпра сьогодні бібліотека опинилася фактично на лінії фронту. Звідси відкривається чудовий вид на лівий берег, який колись можна було спостерігати у затишній атмосфері читального залу з величезними панорамними вікнами.
Сьогодні з того берега по бібліотеці прилітають артилерійські снаряди. А вцілілих вікон майже не залишилося. Тонкі промені сонця пробиваються крізь щілини у фанерних плитах, вставлених замість скла. Атмосфера всередині і ззовні будівлі дуже гнітюча.
Парк Слави. Серпень 2023 р.
Ми прогулялися бібліотекою і поспілкувалися з її безстрашними працівниками, які приходять на роботу, щоб уберегти книги і розібрати завали після обстрілів.
“Почалася нова стрільба. Ми бігли всі. Два будинки розбило”
“Пригадую, я чергував 27-го липня, тоді прилетіло по доріжці і під ялинку біля входу. Наступний раз я заступив 2 серпня і о 18 годині розпочалося щось страшне. Вони сектором йшли від стадіону Кристал і сюди. Прилетіло на третій поверх, там усе порозліталося”, – пригадує Микола Макарюк, із яким ми спілкуємось на черговому посту охорони.
Пан Микола раніше працював тут бібліотекарем, а ще він давно займається фотографією, готував журналістські матеріали. Сьогодні, разом з іншими колегами, чоловік допомагає підтримувати життя в Гончарівці. Він чергує на посту охорони, розвантажує будівельні матеріали, ліквідовує наслідки обстрілів.
Микола Степанович каже, що вже звик до напруженої ситуації в цьому районі. Проте удари, які прийшлися в будівлю бібліотеки Гончара 2-3 серпня і залишили по собі дві великі дірки у фасаді, він пам’ятає добре.
“Третього числа о 7 ранку приїхав наш інженер, ми пішли фіксувати, що сталося після вчорашніх прильотів. І тут почалася нова стрільба. Ми бігли всі. Два будинки розбило. О 10 годині почалося знову. І тоді оце вдруге стіну пробило. Кучно попали”, – показує Микола Степанович на чорні отвори від снарядів із яких стирчить арматура.
Після цього обстрілу руйнувань зазнали кілька відділів бібліотеки, які виходять прямо на Дніпро. Пошкоджена покрівля, внутрішні стіни, меблі, зливна труба, з якої лилася вода після нещодавньої зливи. Її нещодавно відремонтували.
“Гончарівка в мирний час стане на ноги”
“Я була в розпачі дні три. Але, знаєте, як кажуть: неважливо, скільки разів ти падав, важливо – скільки піднімався. Я знову почала просити допомоги і щиро вдячна всім, хто відгукнувся. Я вдячна волонтерам, які тут працювали цілий тиждень і знову прийшли допомагати усе це вигрести, тому що наші дівчата і хлопці просто вже не мають сил. Сьогодні ми знову приступаємо до ремонту вікон і я маю надію, що, попри все, Гончарівка в мирний час стане на ноги”, – говорить Надія Коротун, поглядаючи на обвалену плиту перекриття, що не витримала одного з останніх обстрілів.
Херсонська обласна бібліотека ім. Олесі Гончара. Серпень 2023 р.
Директорка захопливо розповідає про кожен відділ бібліотеки, своїх колег і їхні ініціативи, які вони втілювали в життя до війни. Тут був розмовний клуб англійської і французької мови, а тут діти займалися каністерапією, в цій залі проходили репетиції гончарівського театру, а в цій – діяв історичний клуб.
Пані Надія не приховує жалю, що все це доводиться переживати її рідному закладу. Проте жінка не втрачає надію. Крізь тінь смутку в очах вона намагається посміхатися і жартувати. Проводячи невелику екскурсія для мене, директорка встигає на ходу роздати кілька вказівок працівникам – укрити плівкою меблі, винести ще деякий мотлох.
“Пошкодження дуже великі, відділ розбитий повністю, всі меблі, стеля, дірка в підлозі тепер між другим і третім поверхом”, – каже Алла з бібліографічного відділу, яка сьогодні теж допомагає наводити лад після обстрілів. Жінка тримає в руках шматок плівки, щоб укрити кілька крісел у читальній залі.
“Ми пережили окупацію і вирішили не покидати нашу бібліотеку. Досі іноді не віриться, що це все відбувається з нами, що ми живемо в паралельному вимірі. Хочеться прокинутися і повернутися до звичного мирного життя. Маю надію, що бібліотека вистоїть. Нічого, крім надії, нам не залишається”, – говорить Алла.
Багатьом бібліотекарям довелося покинути Херсон через безпекову ситуацію. Надія Коротун періодично приїжджає в місто на деякий час, щоб провести низку зустрічей із представниками влади та волонтерами щодо поточного ремонту, придбання техніки для співробітників та вирішити інші адміністративні питання.
Першочерговими завданнями для бібліотекарів було збереження фонду – як рідкісних і цінних видань, так і інших книг та періодичних видань, які тут зберігаються.
“Хочу, щоб наші херсонці та всі українці, яким небайдужа наша доля, не хвилювалися: ми подбали за книги, вони перебувають у сховищі, а деякі цінні видання запаковані у спеціальні коробки, які підтримують певний температурний режим, і також переміщені у місця, яким обстріли не страшні”, – Надія Коротун показує стелажі у сховищі, над якими горять “бункерні” ліхтарі, наче у старих фільмах.
“Вони вихвалялися, яка чудова бібліотека… Потім покрали комп’ютери”
Минулого року, коли Херсон ще був окупований росіянами, найбільшу бібліотеку області показово намагалися запустити ворожі пропагандисти та місцеві колаборанти. Втім, працювати під триколором погодилося всього троє бібліотекарів.
“Мені пощастило, сам процес захоплення я не бачила. У червні минулого року охоронці повідомили, що мене розшукують і запрошують прийти поспілкуватися. Я тиждень відсиджувалася на дачі, яка, до речі, затоплена зараз, і потім попросила допомоги обласної ради з виїздом. Я виїхала 20 червня, а 21-го – захопили будівлю бібліотеки”, – пригадує директорка.
За її словами, служба охорони і головний інженер погодилися співпрацювати з росіянами. Вони знали, де заховане майно, яке бібліотекарі сподівалися зберегти від мародерства. Частину техніки росіяни і їхні посібники зрештою вкрали.
“Відчуття, що до тебе залізла якась нечисть. Вони вихвалялися, яка чудова бібліотека, яка в неї техніка, зали і меблі. Потім покрали комп’ютери, принтери, все виставкове обладнання. А коли втікали, то “директорка” і її заступниці навіть свої туфлі в мене в кабінеті залишили”, – каже Коротун.
Разом із пані Надією пригадуємо пропагандистський ролик річної давнини, на якому самопроголошена “директорка” розповідає про збільшення україномовної літератури, появу в бібліотеці книг про діячів ОУН, УПА. Звісно, усе це подавалося колаборантами під соусом пропаганди нацизму.
“Це було смішно. І найцікавіше, що працівниця, яка давала це інтерв’ю, працювала у книгосховищі і точно знає, що більшість книг у нас все ще були російською мовою, хоча процес списання старої літератури постійно тривав. Україномовні видання окупанти не вивезли і не знищили, але збирали в одному місці, можливо, хотіли ще якісь ролики записати. Головне, що цей фонд не постраждав”, – пані Надія показує на стелажі, бережно обгорнуті плівкою.
Деякі книги окупанти і їхні місцеві посібники все ж таки вивезли. І якщо за дореволюційними виданнями Чехова чи Салтикова-Щедрина директорка бібліотеки не шкодує, то періодичні видання часів Херсонської губернії все таки були дуже цінними для науковців, які приїжджали працювати з ними з різних куточків України.
Вогонь на лівому березі
Під час кількагодинної прогулянки знайомими залами я почув десятки вибухів: були і виходи, і прильоти. Цього разу в район Гончарівки не прилітало. Зате щось учергове запалало на лівому березі – десь під Олешками. Між цими звуками бібліотекарі і волонтери продовжують висипати залишки битого скла на землю, прямо через великі вікна.
Серпень 2023 р.
Піднімаючись до вулиці Перекопської парком Слави, важко не помітити вирви і залишки снарядів, які стирчать посеред алеї або на дорозі. Довкола згорілі або понівечені будинки. Цих шрамів на узбережжі Дніпра в Херсоні так багато, що, здається, ось-ось прилетить щось знову.
Хлопці з Воєнки п’ють пиво коло ларька і махають мені “Привіт”. Наче давні друзі ми теревенимо про те, як гучно було вночі, куди прилетів останній пакет “Градів” і що наші вже встигли “насипати отвєтку” – буденні херсонські теми. Лише через кілька хвилин, як ми побажали один одному мирного неба, до мене доходить: цих хлопців я бачив уперше в житті.
Всі фото автора.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Документування впливу війни на культурний сектор в Україні”, що здійснюється Інститутом масової інформації у партнерстві з ЮНЕСКО. Дана публікація не виражає будь-якої думки з боку ЮНЕСКО. Автор несе відповідальність за вибір і представлення матеріалів, а також за висловлені в них думки, які не обов’язково відповідають думці ЮНЕСКО та не зобов’язують Організацію до будь-яких дій.
