«Мені ж тут жити», – так мешканка Херсона пояснює своє прохання не називати тут її ім’я, прізвище та ще деякі факти, заразом даючи зрозуміти, що мешканці прифронтового міста перебувають у дуже вразливому стані не тільки через дії російських військових.
Життя у теперішньому Херсоні – боротьба з несприятливими обставинами та вирішення серйозних проблем, які виникають через недбалість місцевих служб та, м’яко кажучи, дивний підхід до своєї діяльності у деяких благодійних організаціях.
Втім, пропонуємо читачам самостійно зробити ті чи інші висновки і просто розповімо історію з життя рядової мешканки Херсона.
В обласній лікарні
Халепи почалися, коли у двір Олени (ім’я змінене на прохання жінки) залетів російський FPV-дрон, тобто, безпілотник-квадрокоптер з бойовою частиною. Жінка перебувала у дворі. Побачивши дрон, побігла у будинок, але не встигла зачинити двері, коли пролунав вибух.
«Мене, – каже Олена, – поранило і контузило. Я викликала швидку, яка приїхала досить-таки швидко і відвезла мене до Херсонської обласної лікарні. Там надали усю необхідну допомогу, зробили МРТ. І сказали, що мені необхідна консультація хірурга, а також необхідно зробити щеплення від правця. Сказали, що усе це я маю зробити у медичному закладі за місцем проживання».
На запитання жінки, чи не міг би її проконсультувати хірург з обласної лікарні і не могли б там зробити щеплення, відповіли, що пораненим надається лише невідкладна допомога, а за консультативною вони мають звертатися за місцем проживання. Щодо щеплення, то жінці сказали, що у лікарні наразі немає вакцини від правця.
«Усе це, – говорить Олена, – дуже неприємно здивувало мене. Не треба додатково пояснювати, у якій ситуації перебуває Херсон. Поранені тут – щоденне явище, будні. І, виходить, у місті немає повноцінного медичного хабу, де пораненим і надали б невідкладну допомогу, і там же їх проконсультували спеціалісти, наприклад, хірург і невропатолог (чимало поранених отримують ще й контузії, я – у тому числі), і у разі необхідності зробили б щеплення від того ж правця».
Коли жінка отримала необхідну їй допомогу, почула: «Можете їхати додому. Є ж хтось, хто відвезе вас чи будете таксі викликати?».
«Тоді, – каже херсонка, – було вже десь 18 годин. У такий час громадський транспорт у місті не працює. Я живу далеко від обласної лікарні. На щастя, у мене є друзі, яких я попросила про допомогу, і мені не відмовили. А якби у такій ситуації опинилася людина, яка не має грошей на таксі і не має кого попросити? Йти пішки після поранення та контузії? Невже в місті ніхто досі не подумав про доцільність якогось соціального таксі для людей, що опинилися у моїй ситуації?».
Міська лікарня
Наступного дня Олена зателефонувала до медичного закладу, де приймає її сімейний лікар, бо його направлення потрібно для прийому у хірурга, невропатолога і для щеплення.
«Мені, – каже жінка, – у реєстратурі сказали, що записати можуть лише на наступний тиждень. Коли я пояснила ситуацію, відповіли: «Тоді приходьте у прийомні години вашого лікаря і сидіть під кабінетом. Може, прийме». Тобто, я у своєму, м’яко кажучи, далеко не найкращому стані мала провести невідомо скільки часу біля кабінету сімейного лікаря, сподіваючись на прийом».
За словами мешканки Херсона, у медичному закладі навіть не зважили на те, що жінці порекомендували зробити щеплення від правця – смертельно небезпечної хвороби, якою вона могла заразитися внаслідок поранення.
Ремонт будинку
Олена зраділа, коли до неї прийшов представник міської влади і запропонував скласти заявку, щоб отримати допомогу з ремонтом пошкодженого майна.
«Вибухом, – розповідає жінка, – пошкодило частину даху будинку і господарську споруду. Я склала заявку, а через деякий час мені зателефонували з благодійної організації, куди міська влада передала мою заявку. Сказали, що вони ремонтують лише пошкоджене житло, та у разі пошкодження даху закривають його не шифером (його у них немає), а тентовою плівкою. А також закривають вибиті вікна OSB-плитами».
За словами мешканки Херсона, тентову плівку на пошкодженій частині даху її будинку закріпили настільки ненадійно, що сильний вітер може зірвати її. У підтвердження своїх слів жінка надала фото.
Після закінчення робіт представники благодійної організації дали жінці на підпис акт. Олена придивилася, і була шокована.
«У документі, – каже херсонка, – вказано, що під час робіт витрачено 5 кілограмів цвяхів, 4 одиниці брусу та 15 дошок. У дійсності цього і близько немає. Люди, які закріплювали плівку, самі питали у мене, чи не немає у дворі якихось дошок для закріплення. Різниця між вказаним у акті та реально зробленим наштовхує мене на нехороші припущення».
Під час розмови Олена не раз нарікала на те, що люди, які, попри величезну небезпеку, живуть в Херсоні, вразливі не лише через російську агресію, а й через нерозуміння їх ситуації тими, від кого залежить якість життя містян.
«Тільки не називайте мене і мої дані. Мені жити у місті, спілкуватися з людьми, про яких я згадувала, звертатися до них по допомогу, бо вибору тут немає», – з сумом каже жінка.
Ми виконуємо її прохання. Тим більш, що Олена – точно не єдина в Херсоні, хто зіштовхувався з подібними проблемами. Тобто, можна говорити не про ситуацію конкретної людини, а про певні явища, які мають бути подолані.
Цей матеріал було профінансовано Європейським Союзом. Його зміст є виключною відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.