“Не тушуйся! Кажи, що у тебе вдома неходяча бабуся-інвалід, щоб дали два пакунки. І давай швидше, бо треба пробігти подивитися, де ще щось дають”, – кремезна жінка років п’ятидесяти з цигаркою в зубах навчає тендітну дівчину, мабуть, якусь свою родичку. Вказівки дає з щедрими вкрапленнями ненормативної лексики, не зважаючи на присутність поруч інших людей, в тому числі – дітей. Обличчя у жінки знайоме. Намагаюся пригадати, де я її бачив, і пригадую.
Під час окупації Херсона жінка була серед отримувачів гуманітарної допомоги, яку загарбники роздавали в кіноконцентрній залі “Ювілейний”, де облаштували так званий “гуманітарний центр партії “Єдина Росія”. Тоді ця жінка теж поводила себе дуже нахабно.
Вона і дівчина другий день поспіль приходять до Херсонського залізничного вокзалу. На площі біля нього роздають гуманітарну допомогу. Її отримують різні люди, в тому числі – й ті, кого можна назвати свого роду професіоналами в цій справі. Ці перші дні від початку деокупації, коли гуманітарку дають усім в порядку живої черги, – “зоряний час” для таких людей, і їм часто вдається “урвати” більше, ніж тим, хто перебуває в скрутнішому становищі, але не є настільки нахабним.
Нещодавно повідомили про початок роботи гуманітарного штабу при Херсонській ОВА. Тому хочеться вірити, що скоро надання допомоги набуде адресного характеру, і вона дійде до всіх, хто її потребує.
Вокзал перетворився на благодійний хаб
В будівлі вокзалу працює генератор, можна зарядити гаджети, пауербанки, ліхтарі та інші акумуляторні пристрої. Приходять туди і люди, які хочуть зв’язатися з близькими: працює термінал Старлінк. Якість інтернету, правда, залишає бажати кращого через великий попит. Щоб відправити текстове повідомлення, треба чекати кілька хвилин. Але донедавна ці термінали були єдиною можливістю для херсонців поспілкуватися із “зовнішнім світом”.
З 14 листопала у визволеному від окупації місті почав відновлюватися український мобільний зв’язок. Перша пересувна станція запрацювала на площі Свободи біля будівлі Херсонської ОДА. Так, якість зв’язку поки що не на найвищому рівні через те, що російські окупанти майже знищили херсонську енергетичну і комунікаційну інфраструктури. Але сам факт відновлення вкрай важливої для людей послуги в такий короткий термін, дорогого коштує.
Також на вокзалі відкрили медпункт, де працюють медики від організації “Лікарі без кордонів” і можна безкоштовно отримати деякі ліки.
“Куди без черги!”, – сивобородий дідусь пергородив мені своїм ціпком прохід до приміщення вокзалу, де облаштували тимчасовий медкабінет.
Пропустив лише після того, як я показав журналістське посвідчення і запевнив, що я не потребую ані консультації, ані ліків.
Херсонці здебільшого зверталися до лікарів з приводу загострень хронічних хвороб, а також з приводу погіршень здоров’я внаслідок стресу, серед яких на першому місці – проблеми з артеріальним тиском.
В черзі до медкабінету – переважно літні жінки. Чекаючи прийому, вони обговорювали ситуацію в місті. Розмірковували, коли відновиться електропостачання. Новина про підрив окупантами двох 250-тонних трансформаторів оптимізму в ці розмови не додавала.
Трагедія може статися щомиті
Поруч з вокзалом – пішохідний міст через залізничні колії, ділянка якого, розташована з боку Херсонського електромеханічного заводу – в аварійному стані. Між плитами – тріщина, яка з часом збільшується.
Під час перебування на Херсонському залізничному вокзалі я підійшов до співробітників підприємства “Укрзалізниця”, коротко розповів про стан мосту. У відповідь почув традиційне “Дякую” і натяк на те, що проблема мосту зараз – не пріоритет, бо найголовніше – забезпечити людей продуктами і ліками.
Але ситуація з мостом така, що завтра, може, доведеться гірко жалкувати, бо трагедія може статися шомиті. Аварійною спорудою користуються чимало людей, бо міст – частина короткого шляху між центром міста і Таврійським мікрорайоном. З громадським транспортом зараз в Херсоні справи кепські: тролейбуси не працюють через відсутність електрики, комунальні автобуси вкрали росіяни, лишився лише приватний громадській транспорт, який не в змозі задовольнити усі потреби. Погано у людей і з грошима. Тому чимало херсонців персуваються містом пішки, зокрема, вимушено користуючись і аварійним мостом. І якщо хоча б не провести бодай якісь заходи, які поліпшать безпеку споруди до грунтовного ремонту, може трапитися лихо.
Старлінк і свічки
Херсонці зараз ведуть трохи дивний спосіб життя. В темну пору доби освітлюють житло свічками або акумуляторними ліхтарями, якщо мають такі і мають можливість зарядити пристрої. Містяни до п’яти годин проводять в чергах за водою. Температура в квартирах не набагато вища за вуличну через відсутність опалення. Мешканці багатоквартирних будинків вже обговорюють облаштування вуличних туалетів, якщо води в місті не буде протягом тривалого часу. Мешканці будинків, обладнаних електроплитами, готують їжу на багаттях у дворах.
І при таких далеких від сучасного цивілізованого життя моментах в Херсоні зараз є напевне дуже небагато людей, які не знали б, що таке термінал Старлінк і не користувалися б інтернетом завдяки такому терміналу. Вони в місті встановлені в усіх мікрорайонах.
Ось такі вони – парадокси життя нещодавно деокупованого міста. В його межах уживаються і майже середньовічні умови (за це – окрема “подяка” російським загарбиникам), і атрибут XXI сторіччя. До речі, останній прийшов в Херсон разом з визволенням від окупантів, а усе “середньовіччя”, яке вимушено доводиться терпіти, влаштували саме росіяни. При тому, що вони, зокрема, путінський прессекретар Песков, і досі кажуть, що “Херсон – це Росія”.
Пристосовується місто і до нових звуків. Протягом дня і навіть вночі чути багато гучних “бабахів”, як кажуть херсонці. Це – артилерійські постріли і робота систем протиповітряної оборони (ППО), іноді – підриви на місці вибухових “сюрпризів”, залишених окупантами. Зараз активно йде розмінування і Херсона, і всієї правобережної частини області.
До речі, херсонці дуже швидко, так би мовити, переналаштувалися на інше сприйняття звуків війни. Тепер “відльоти” – це добре, бо стріляють наші, українці. А, не дай Боже, будуть “прильоти”, це вже погано, бо на відміну від ЗСУ ворожа армія б’є по цивільним об’єктам.
Херсон до визволення усього півдня України буде прифронтовим містом, і його мешканці, судячи з їх теперішньої поведінки, готові до такого специфічного буття. В місті немає паніки, істерик, проявів масового незадоволення. Люди ставляться до теперішньої непростої ситуації з розумінням. Тим більш, проблеми вирішуються, й іноді – скоріше, ніж очікувалося. Вже потроху відновлюється зв’язок. Повертаються необхідні людям служби, зокрема, поштові.
Розуміючи надскладність ситуації для усіх, багато херсонців змінили пріоритети, і намагаються якось самостійно вирішувати проблеми, і – не лише свої, а й допомагати іншим. Власники деяких магазинів і закладів харчування, де є генератори, надають людям можливість зараджати пристрої. Деякі кафе годують безкоштовними обідами тих, хто опинився в найбільш скрупному становищі.
І, звісно, люди сподіваються на краще. Зокрема, на те, що Новий Рік зустрічатимуть в більш цивілізованих умовах.
В’ячеслав Гусаков