«- Миколайович, нічого там не літає? – Ні, поки що, все нормально. – Добре, дякую», – під «акомпанемент» такої розмови ми в’їжджаємо на поля приватного підприємства «УКАН». Один з працівників підприємства, коли його колеги збирають врожай, обов’язково стежить за ситуацією з детектором дронів – пристроєм, часто життєво необхідним на Херсонщині.
Ми – у приблизно 10 кілометрах від лінії фронту. В умовах теперішньої війни це – не дуже велика відстань. Десь далеко чути звуки артилерійських пострілів і вибухів. А тут аграрії збирають врожай олійного льону.
«Це, – розповідає директор підприємства «УКАН» Андрій Повод, – незвична для Херсонщини сільськогосподарська культура. Льон – дуже хороша культура для вирощування на півдні України, бо – досить-таки посухостійка. У нашій сівозміні вона майже повністю замінила соняшник, бо потребує менше вологи. А в умовах півдня це є ключовою проблемою. І до того ж льон – дуже гарний попередник для наступної культури, яка буде посіяна на цій ділянці».
Працюють аграрії в екстремальних умовах постійної небезпеки артобстрілів і дронових атак. Нещодавно внаслідок такої атаки підприємство втратило врожай на шести гектарах угідь. А загальна площа угідь підприємства з втраченим врожаєм – близько 600 гектарів.
«Погана погода – не найбільша проблема»
Раніше МОСТ писав про непросту ситуацію, у якій опинилося підприємство «УКАН». Воно було розграбоване під час російської окупації правобережної частини Херсонської області, а потім зіштовхнулося з проблемами, намагаючись добитися справедливості у Херсонському суді.
На відміну від інших херсонських аграріїв, наприклад, фермерів Бериславського району, значна частина якого – на відстані 20 і більше кілометрів від лінії фронту, угіддя підприємства «УКАН» розташовані в Херсонському районі, на території колишнього Білозерського району.
Розповідаючи про ситуацію на підприємстві, Андрій Повод зазначив, що вважає джерелом найбільших проблем російських військових, а не погоду, на яку скаржаться чимало інших херсонських аграріїв.
«У цій частині області, – каже директор агропідприємства, – наближеність до лінії фронту – головна проблема. Цей рік – досить-таки нестандартний. Поганий врожай спричинили весняні заморозки і тотальний дефіцит вологи. Але ми вже на це не скаржимося. Аби тільки нам на голову нічого не падало: артилерія, «Гради», дрони… Тому погода – це зараз не найбільша проблема».
Найбільших втрат підприємство зазнало саме через російську агресію. Врожай, втрачений на 600 гектарах угідь, – це і те, що росіяни знищили під час обстрілів, і засіяні восени 2024 року поля, де аграрії не збиратимуть врожай через погіршення ситуації і велику загрозу людей та техніки.
«Взимку, – каже Андрій Повод, – туди почали долітати російські дрони, і ми вирішили там врожай не збирати, бо зараз це дуже небезпечно. Врешті-решт, внаслідок ворожих обстрілів ці поля всі згоріли».
Директор підприємства зазначив, що цього року через безпекову ситуацію не вдалося належним чином обробити поля від бур’янів, та все одно виглядали поля непогано.
Жнива під канонаду
На вулиці по-херсонські спекотно, земля – дуже гаряча, але у повітрі відчувається дихання прохолодного вітру з моря, з тимчасово окупованої Росією лівобережної частини області. І з того ж напрямку чути канонаду. Схоже, ворожі снаряди падають на якісь сільгоспугіддя, розташовані неподалік лінії фронту.
«Та я ніби вже звик», – відповідаючи на запитання про роботу в умовах постійної небезпеки, каже Анатолій, комбайнер підприємства «УКАН», і додає: «Хоча… Зовсім не буває страшно тільки дурню. Ми ж – менш, ніж в 10 кілометрах від лінії фронту».
Чоловік розповідає, що живе у Новодмитрівці – селі у Білозерській громаді, розташованому у 4 кілометрах від ще одного села цієї громади – сумнозвісного Кізомиса – майже знищеного російськими військовими. Новодмитрівка теж часто зазнає артилерійських обстрілів і дронових атак.
«Дрони, – розповідає Анатолій, – долітають до нас майже кожного дня. Увечері йдеш додому і бачиш: ще одна хата побита або горіла».
Керуючи комбайном, механізатор дивиться то на поле, то на встановлений у кабіні монітор, де відображуються різні технічні показники, а те, що видно у лобове скло, постає у вигляді комп’ютерної графіки. Якщо дивитися тільки в монітор, виникає враження, ніби перебуваєш не в кабіні справжнього комбайна, а всередині якогось дуже реалістичного симулятора.
Зараз врожай льону збирають не спеціальною пристосованою саме для цієї культури технікою, а за допомоги звичайної жатки. Такий варіант – не найзручніший, але забезпечує більшу швидкість, що, враховуючи невелику відстань від лінії фронту і відповідний ступінь небезпеки, дуже важливо.
Також комбайнер час від часу поглядає на рацію. Вона мовчить, і це – дуже добре. Бо інша рація – у працівника підприємства, який чергує з детектором дронів і має попередити у разі їх наближення.
Незадовго до нашого приїзду неподалік полів підприємства «УКАН» був помічений російський ударний дрон «Молнія». До цілі він не долетів: завадив український дрон-перехоплювач.
Поле, яким їде комбайн, – така собі «клаптикова ковдра»: згорілі ділянки, чергуються з уцілілими.
«Тут, – розповідає директор підприємства «УКАН» Андрій Повод, – такий Армагеддон був! Обстріл був. Погода була дуже вітряною. Ми гасили поля, а вітер роздмухував вогонь. Через дорогу у сусідів майже згоріло поле з пшеницею. Потім загорілось село. Спека, обстріли, вітер… Горить дуже сильно. Сусіди частину поля загасили, «відбили» дисковою бороною, а ми тут за допомоги також сусідів водою загасили. І частину врятували. Наші втрати на цьому полі – десь шість гектарів. У грошовому еквіваленті – десь 180 тисяч гривень».
Ведіння сільського господарства в умовах війни примушує бути креативним, вигадувати новації. Одна з них – мінімізація застосування вантажівок у потенційно небезпечній зоні.
«Ми, – каже Андрій Повод, – намагаємося не виводити в поле вантажні автомобілі. Працює бункер-перевантажувач, комбайнер збирає врожай у бункер, і тільки в безпечному місці перевантажує в автомобілі. Вантажівки – одна з пріоритетних цілей для росіян. Вони цікавлять їх більше, ніж сільгосптехніка».
Директор підприємства каже, що льон вродив непогано, усе інше – з перемінним успіхом, якщо не враховувати втрати внаслідок війни. На запитання про плани на наступний рік (що і де сіятимуть), відповів: «Не знаю поки що. Подивимося».
Публікація створена в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) “Посилення громадського контролю” за фінансової підтримки Норвегії.