Селище Антонівка, на сході Херсона, ще рік тому було елітним місцем для проживання. Ділянки на високому правому березі Дніпра завжди цінувалися серед херсонських селебрітіз. Тут поряд жили заступники облпрокурора, ексначальник СБУ, бандити, політики, високопоставлені поліцейські та інші багаті люди.
В листопаді 2022 року селище стало фактично лінією фронту, де ситуація, не дивлячись на водну перешкоду, яка не дає рухати цю лінію, все одно дуже складна.
Перші результати обстрілів, яким піддається майже цілодобово з листопада передмістя Херсона бачимо ще у межах міста. Росіяни гатять по всьому узбережжю, але візуально здається, що найбільше постраждала Склотара. Багатоповерхівки і будинки приватної забудови так званого “Східного” зустрічають забитими фанерою вікнами та посіченими дахами. Людей на вулиці немає, але транспорт по Перекопській та Чорновола рухається активно.
Колишній хутір, пізніше село, а нині частина Антонівки — Кіндійка сильно постраждала у перші дні повномасштабного вторгнення росіян. Вони обстрілювали житлові квартали з градів та мінометів. З новою силою обстріли відновилися у листопаді, коли росіяни втікли від ЗСУ на лівий берег.
Їх позиції знаходяться менш ніж в кілометрі, на дачах за Дніпром. Садові будиночки, між якими прямо в цей час ходить ворог, добре видно з району онкодиспансера.
Десь там стоять міномети та сидять пілоти БПЛА, які скидають на мирне населення гранати та ВОГи. Як кажуть місцеві, в останній місяць кількість скидів ВОГів значно побільшала. Росіяни кидають їх на будинки, автомобілі та просто під ноги людям.
У місцевих мешканців існує навіть версія, що таким чином окупанти тренуються скидати ВОГи.
“Як в тирі. Із живими мішенями”, – додає Володимир, який вирішив не покидати своє житло.
Ночами він чує “виходи” з лівого берегу та свист і вибух мін навколо.
Сказати, де точно починається саме Антонівка, дуже важко. Років із десять тому селищний голова Антонівки, який тепер працює на росіян, Ігор Семенчев, судився із Херсонською міською радою і добився розширення земель селищної ради на декілька кілометрів. Але саме селищем прийнято вважати все, що знаходиться за багатостраждальним Антонівським мостом.
Зараз вʼїзд в селище прикрашений спаленими та понівеченими російськими вантажівками і фрагментами якоїсь гусеничної техніки. Їх спалили на початку листопада чи то самі росіяни, не маючи змоги вивезти, чи то ЗСУ, які наздоганяли артилерією тікаючого ворога.
Ще на підʼїзді до цього місця посічені осколками дахи приватних будинків прикривають дві частини підірваного мосту і на мить здається, що мосту немає повністю. Для місцевої людини, яка памʼятає цей звичний з дитинства пейзаж, картинка просто сюрреалістична.
На вʼїзді до Антонівки стоять покинуті росіянами бетонні ДОТи, які влітку виробляли увʼязнені однієї з херсонських колоній. Навколо бачимо потрощені, згорілі будинки. Все навколо посічено уламками. Дахи на будинках знесені, ворота щільно посічені, а дорога та все навкруги буквально всіяні уламками від мін та снарядів. Вони вже почали іржавіти і по цих рудих плямах в калюжах стає зрозумілою щільність обстрілу та кількість боєприпасів, які росіяни висипали і висипають на голови мирних мешканців.
З центральної вулиці селища видно дачі кооперативу “Шляховик” на лівому березі. Там вже стоять росіяни, і можливо, прямо зараз з вікна якоїсь з шикарних дач першої лінії хтось дивиться на нас через оптичний приціл. Від цього стає трохи моторошно.
Саме звідти, за словам місцевих мешканців, росіяни запускають дрони і наводять артилерію на напівмертве селище.
Ближче до центру селища на вулицях бачимо людей. Вони стоять перед розбитими парканами та про щось спілкуються із сусідами. Люди йдуть у своїх справах, і, здається, не звертають уваги на те, що навкруги все зруйновано.
В стіні будівлі старостату, колишньої селищної ради, величезна дірка. Схоже, влучання з танкової гармати. Будівлю ремонтував колись Ігор Семенчев, який з 2008 року був місцевим головою. На початку російського вторгнення він пішов працювати на росіян, наприкінці весни став навіть “заступником” Володимира Сальда. Зараз його сліди загубилися — починаючи з осені 2022 року, окупаційні телеграм канали та медіа про нього не згадують.
Його будинок стоїть не дуже далеко від колишнього місця роботи. Росіяни, не дивлячись на ідеологічну, а можливо і класову близькість, будинок Семенчева теж обстрілюють. Через паркан видно вибиті шибки, які немає кому закрити ОSB плитами. Якщо так піде і далі, забирати на користь держави, після заочного засудження зрадника Семенчева-молодшого, буде нічого.
Будинки на вулиці вище від маєтку ексголови Антонівки отримали ще більші пошкодження. Не врятував їх навіть факт розміщення на вулиці, названій на честь депутатки Державної думи Росії Валентини Терешкової. Колишня космонавтка підтримувала всіх керівників СРСР та Росії починаючи з Брєжнєва, так само фанатично зараз підтримує Путіна, війну в Україні та радісно 3 жовтня 2022 року проголосувала за незаконне «приєднання» Херсонської області до Російської Федерації як суб’єктів федерації. Але вулицю імені цієї поважної дами все одно накривають з артилерії та мінометів.
Обстріляну вулицю хтось “перейменував” балоном із фарбою на честь Івана Сірка. Офіційна ця назва чи це просто чиєсь бажання, дізнатися нема в кого. В окрузі, здається, люди не живуть, або сидять по підвалах.
Промислова зона вище селища теж геть побита. Символічно вінчає пейзаж зруйнованого селища хвостовик від ракети російського Панцира-С. Місцеві кажуть, що під час окупації, тут стояла російська військова техніка, яку наші накрили ракетами.
Знаходитися тут зараз теж небезпечно — росіяни з того боку можуть в будь який момент побачити рух і накрити вогнем.
Дачі на тій стороні видно як на долоні, відповідно, і ворог бачить нас дуже чітко.
«Коли стріляють — будинок аж підскакує. Все тут ходуном ходить», – каже чоловік, якого зустрічаємо на зворотньому шляху.
Виїжджати з селища він не хоче, бо вважає, що все має вирішити доля.
«Це мій будинок, моя земля, я тут народився і тут хочу жити. Страшно, а що робити», – додає він.
Їжу та медикаменти в селище завозять волонтери та міська влада. Так само, із ризиком для життя, доставляють сюди генератори, пальне та іншу допомогу. Влада намагалася і намагається переконати мешканців селища виїхати з небезпечної території, але всі хто хотіли, вже виїхали.
На зворотньому шляху, розмірковуючи про ту небезпеку, на яку наражають не тільки себе ті, хто залишився, а й лікарів, рятувальників та військових, які після обстрілів рятують постраждалих, зустріли маршрутку.
Автобус діловито їхав розбитою вулицею Антонівки, з одного боку шокуючи самим фактом, а з іншого — вселяючи надію. Надію, що людям буде куди повернутися і відновлювати херсонський Беверлі Гілз.
Олександр Стужак