Цей матеріал було створено завдякі щирій підтримці читачів видання, які профінансували поїздку членів нашої команди на Херсонщину. Якщо ви бажаєте нас підтримати, просимо долучатися
Мигцем побачив у Fаcebook ролик якогось українського гурту, який співав ці рядки на автозаправці. Ми їхали в Херсон, прориваючись туди нелегально, під виглядом волонтерів.
“Заїхав в Херсон на авторитеті Притули серед військових”, – думав я, вдивляючись у знайомі будівлі та вʼїзну арку.
Станом на 13 листопада Міністерство оборони так і не дозволило заїзд журналістам.
В Херсоні дійсно відчувається прихід весни. Не скрізь у холодному і темному місті, і не весна на календарі, але весна була точно на площі Свободи.
“Та тут вже третій день фестиваль. День міста якийсь”, – каже знайомий військовий, якого ми зустріли на площі, потрапивши додому .
Але він не херсонець, а нам це більше здалося, що це не День міста, а повторення початку березня 2014 року.
Херсонці, яких тоді на площі було не менше, так само раділи. І тоді, і зараз тут співають, обнімаються, але різниця тільки в кількості камуфляжу. Військових тут зустрічають оплесками і сльозами.
“Я вже їх тут всіх дістала своїми обіймами. Але не можу зупинитися. Ходжу і всіх цілую, обнімаю”, – каже знайома педагогиня, яка прожила в Херсоні весь час окупації.
По всьому видно, що військові теж радіють, але ведуть себе стримано і демонструють витримку.
На вулиці сіро і прохолодно. Але тут цього особливо не відчуваєш. Тим паче, доводиться щохвилини з кимось обійматися, вітаючись зі старими друзями.
Херсон без звʼязку із зовнішнім світом вже майже тиждень. Так званий російський звʼязок пробивається в районі Антонівки, парку Слави та на мосту через Кошову. Тут багато людей, але не стільки, скільки на площі Свободи.
Бо поліціянти та військові тут розвернули старлінки, а отже у людей є змога подзвонити рідним та близьким.
І суцільне свято. Протягом останніх чотирьох днів, а думаю, що й сьогодні, на площу приїжджають все нові і нові військові. Групами по 2-5 людей, очевидно подивитися на місто, за яке вони билися так довго і так важко.
“Я з липня на цьому напрямку був. І повірте, ми билися за наш Херсон як леви. Багато моїх побратимів віддали життя за твоє місто”, – розповідає солдат однієї з бригад, яка звільняла місто, дізнавшись, що я місцевий.
Договорити нам не дали — жінки та діти потягли його в обіймах в центр площі. Цікаво, що основним місцем святкування є як раз той “пʼятачок” площі, де збирався херсонський Майдан.
У цих людей росіяни забрали 8 місяців нормального життя, світло, зв’язок, інтернет, але не відібрали головне — свободу та гідність.
Фотозона “Херсон”
Очевидно, що звільнений Херсон не міг не стати фотозоною для падких на дешевий піар осіб. Буквально за декілька годин 13 листопада на площі побачили Олександра Вілкула, який відмовився подавати руку Зорянку Шкіряку. Шкіряка така поведінка криворізького гостя не дуже засмутила і він продовжив селфі тур по площі Свободи, вітаючись з усіма і всіляко демонструючи свою важливість.
Вілкул, схоже, приїхав відчути дух свята, про який ми писали вище, хоча не ховав задоволення від своєї популярності. Меншої, звісно, ніж у будь-якого українського солдата.
Через дорогу в кафе з російськими цінниками, але з цінами у гривнях, сидів Тарас Березовець. І навіть він зібрав свою частину популярності, роздаючи навіть автографи.
Віталій Кім теж був тут. Але у “бафі”, який прикривав лице.
Як виглядає місто
Трохи далі від площі життя майже не відрізняється від довоєнного. Людей тут менше, машин майже немає.
Порожній постамент від памʼятника Ушакову виглядає навіть трохи симпатично. Неіснуючий памʼятник на фоні неіснуючої окупаційної морської академії.
Над міською радою висить вже український прапор. Його повісили двоє політиків-невдах Максим Негров та Валерій Синявський. Вони у перші дні після звільнення засквотили міську раду і створили там якийсь “штаб”. Зайти в штаб забороняють люди у цивільному, які повідомляють, що будівля замінована. Яким чином у заміновану будівлю заходять штабс-кандидати в ради всіх рівнів і що вони там роблять, люди в цивільному не повідомляють.
Про нездорову любов мера Колихаєва до квітів, що світяться нагадують потворні інсталяції на газонах.
Чомусь росіяни цю красу із собою не забрали.
Вінчає обстановку інсталяція на ґанку мерії.
Напис на мерії, який чомусь не сподобався росіянам, проступає крізь фарбу.
А на будинку поруч видно сліди російського обстрілу центра міста Буками.
Улюблений ресторанчик “Босфор” закритий, хоча, видно, що працював ще донедавна.
А до будівлі станції невідкладної допомоги діловито заїжджає “швидка” на херсонських номерах. Якимось дивом росіяни її не вкрали.
Святкування не обмежується площею Свободи. Буквально на кожному великому перехресті у мікрорайонах стоять діти, жінки та бабусі і радо вітають кожну машину з військовими та волонтерами. Нам теж пощастило відчути себе всередині вантажівки Coka Cola, яка напередодні Нового року заїжджає до міста, бо мікроавтобус, яким ми пересувалися містом був брендований символікою благодійного фонду Сергія Притули.
Його поява зривала менші, але теж гарячі овації. Хлопці на перехрестях, не відмовляючись від цукерок, діловито питають: “А прапор дасте?”.
По місту скрізь розвішані біллборди про “Рєфєрєндум” та “Расія тут навсєгда”. Очевидно, що знімати централізовано їх поки нема кому, але люди самостійно, де можуть зривають цю примітивну агітацію.
В мікрорайоні “Корабел” якийсь чоловік привіз для цього драбину.
А на Куліка поки обійшлися саморобними плакатами.
Вітер ганяє по вулицях обривки плакатів і опале листя по району ХБК. Повз проходять хлопці, закутані в українські прапори.
Візит Зеленського
Ще ввечері 13 листопада було зрозуміло — в Херсон збирається Президент. Це було видно по роботі так званої передової групи, яка зазвичай працює непублічно, але цього разу проводила нараду прямо на площі Свободи.
Голова ОВА Ярослав Янушевич із заступником Дмитром Бутрієм виглядали як студенти перед іспитом. Слідом за ними волочився політичний невдаха та голова Херсонської районної військової адміністрації Михайло Лінецький.
Знайомі поліціянти підтвердили — завтра буде візит і урочисте підняття прапору.
Зранку 14 листопада площу Свободи очепили поліціянти та військові. Херсонцям вони повідомляли, що відбуваються заходи з розмінування території, хоча нашого кореспондента пропустили по акредитації МОУ.
Стало очевидно, що нікого розмінування немає.
На площі зібралися люди, які стверджували, що чекають Зеленського. Їхні слова підкріпилися чотирма автобусами із журналістами. Ще вчора ми працювали в Херсоні без дозволу Міністерства, порушуючи заборону, а вже сьогодні сотні журналістів зі всього світу ринулися займати місця перед казенними столами, які витягли з будівлі ОДА.
Президент прибув з пулом, поговорив з військовими і журналістами. Десять метрів від воїнів до камер він пройшов під гучні вигуки натовпу: “ЗСУ! ЗСУ! Зеленський!”.
Було неозброєним оком видно, що Президент схвильований та одночасно гордий своїм вчинком. Спілкування відбувалося під чіткі та недалекі “виходи” української артилерії. Мабуть ЗСУ била по вогневим точкам росіян, аби завадити їм вдарити по центру Херсона.
На площі заходилося більше тисячі людей.
Після прес-конференції, більшість питань на якій прозвучало від іноземців, Зеленський пішов до людей. В цей час він був схожий на рок-зірку. І здавалося, тільки охорона врятувала його від крауд-серфінгу.
Журналістів, що побігли фіксувати цей слем охорона відштовхувала буквально грубою силою.
За кілька хвилин Президент поїхав, а херсонці продовжили свій фестиваль волі та свободи. Захоплені іноземці намагалися зрозуміти, що тут відбувається.
Горді херсонці намагалися їм пояснити, що таке свобода і чому вони так радіють.
Виходи артилерії, здається, нікого особливо не хвилювали. Обійми були все такими ж радісними, а зустрічі старих друзів все такими ж емоційними.
Працювати, перманентно перебуваючи в обіймах друзів, було дуже приємно.
P.S. Та сама пісня
Сергій Нікітенко для МОСТа з вільного Херсона
