Вісімдесят років тому, як і зараз, Херсон знаходився в окупації. В місті точився такий самий терор, і пропагандисти так само намагалися впливати на суспільну думку. Зрозуміло, що у німців було менше можливостей доносити інформацію до населення, ніж є зараз у росіян, але і тоді і зараз одним з інструментів пропаганди була газета.
Згадуючи про окупантську «Наддніпрянську правду», яку зараз редагує херсонський зрадник Євгеній Бєлий, постійно виникає асоціація із «Голосом Дніпра» – періодичним виданням, що виходило 2-3 рази на тиждень в окупованому Херсоні від 20 вересня1941 р. до 21 жовтня 1943 р.
Газета була створена за ініціативи та участі членів похідної групи ОУН.
У першому ж числі газети , на другій сторінці під назвою «Український національний гімн» було опубліковано перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла Україна» (варіант 1865 року).
За даними оунівця Анатолія Ковача, саме Федір Вдовиченко, працюючи легально редактором газети, одночасно був провідником ОУН у Херсоні.
Восени 1942 частина редколегії газети за участь в оунівському підпіллі була заарештована гестапо і відправлена в Бухенвальд. Зокрема така доля чекала члена редколегії Анатолія Тришевського.
В онлайн архіві української періодики знаходиться 355 чисел видання.
Ми виріштили періодично дивитися, про що писали окупаційні пропагандисти 80 років тому?
Перша сторінка, зазвичай, мала короткі повідомлення про перемоги німців та повідомлення з «квартири фюрера».
Херсонці, читаючі газету дізналися про захоплення Ворошиловграду (нині Луганськ), а залізниця з Донбасу на Сталінград перерізана.
Зрозуміло, що це були переклади повідомлень офіційної пропаганди.
Друга полоса номеру від 19 липня також містить передруки, але вже з окупаційної газети Рівного. Традиційно це були якісь історичні роздуми. У цьому випадку порівняння Петра І та НКВСівців. Зараз, в херсонській окупаційній газеті автори використовують щось подібне, але розганяють тезу «Херсон – руський город».
Продовження матеріалів рівненського невідомого автора міститься на третій сторінці.
Тут автор на півсторінки розтікся обожненням фюрера.
«Фюрер завжди був переконаний у необхідності всеохопліоіочого проводу. Тому, що він є основоположником розвитку німецької армії, він є не лише духовним, але й матеріальним керівником розвитку німецького господарства», – пише автор, не знаючі, що через три роки ніякого фюрера вже не буде, а німецький народ пройде шлях денацифікації.
Четверта стрінка – найцікавіша. Зазвичай тут розміщували місцеві новини та об’яви. 19 липня 1942 року був днем вихідним, тож новин в цей день не біло.
Зате було детально роз’яснено скільки мають коштувати послуги перукарів. З німецькою педантичністю.
Як зараз, так і тоді, окупанти приділяли увагу монетарній політиці та обміну грошей. Об’ява, за підписом гауляйтера Херсона підполковника Маттерна, повідомляла про роботу офіційного обмінника.
Так само, як і зараз росіяни, німці активно впроваджували свою податкову систему. Не знаємо, чи був у них свій власний Булюк, який зараз контролює окупаційну фіскальну службу, але підходи у обкладанні окупованого населення податками дуже схожі.
Ну і як без розваг? Нинішня окупаційна «адміністрація» влаштовує руками місцевого колаборанта Костянтина Войцеховського свята для дітей за участі американських кіногероїв, а 80 років тому окупанти та колаборанти влаштовували велогонки за участі духового оркестру. Організатором тоді теж був місцевий мешканець Ветамотс.
Це псевдо відомого ще у дореволюційному Херсоні велогонщика Івана Стоматьєва. Він постійно влаштовував велоподії в окупованому місті, але, як колаборант, після звільнення міста, затриманий не був. Помер він у листопаді 1944 року.
Окрім велогонок херсонців розважали футбольні матчі між військовими, залізничниками та будівельниками залізничного Антонівського мосту та німецьке кіно.
Футбольні матчі нинішні окупанти Херсонщини проводили у Новій Каховці, а кіно крутять у Каховці.
Ось тільки фаетони окупанти зараз не купують, машини у городян просто віджимають.