Кольорові тільки перемальовки «Зоряної ночі» Ван Гога і «Крику» Мунка. Усі інші роботи виконані графітними (по-народному – простими) олівцями. Херсонські краєвиди, портрети, фентезійні пейзажі, жанрові картинки і мінікомікси з кумедними тваринками, душевні листівки для друзів, навіть трохи містики і хорору.
Але переважна більшість робіт – мальований щоденник невільницького життя бранців: заґратовані вікна, побут у камері, прогулянковий дворик з «небом у клітинку»…
Херсонець Сергій Офіцеров, який перебуває у російському полоні з серпня 2022 року, почав малювати у неволі, і виявилося, що він має талант, завдяки якому розповідає в образотворчій формі про своє нелегке буття цивільного полоненого і про товаришів по нещастю. Частину малюнків вдалося переправити в Україну.
Сергій викрадений росіянами 3 серпня 2022 року під час окупації Херсона.
Формально чоловік – громадянин Росії. Народився він в Херсоні. У 5-річному віці виїхав на Камчатку разом з батьками, які поїхали туди працювати. Живучи там, отримав у 1992 році паспорт РФ, як усі 16-річні юнаки. Потім були сімейні і особисті перипетії (розлучення батьків, навчання у медичному виші, яке не закінчив через незалежні від нього обставини), а у 1998 році – переїзд в Україну. Жив за посвідкою на проживання, працював. І ніколи не ідентифікував себе як росіянина.
Правда, до подій 2014 року не замислювався про зміну громадянства, бо цілком вистачало посвідки. Подав документи на вихід з громадянства РФ, щоб отримати українське громадянство. Марудна і забюрократизована процедура мала закінчиться навесні 2022 року. Завадила війна.
Один з дев’яти
Сергій Офіцеров – один із дев’яти херсонців, викрадених росіянами влітку 2022 року, яких в РФ зараз судять, звинувачуючи у міжнародному тероризмі. Процес, який проходить у місті Ростов-на-Дону, розпочався у березні 2024 року. Херсонців обвинувачують за такими статтями кримінального кодексу РФ: «міжнародний тероризм» (ч. 1 ст. 361 КК РФ) та «організація терористичного угруповання» (ч. 2 ст. 205.4). Люди можуть отримати вирок у вигляді ув’язнення на строк від 20 років до довічного.
Ситуація, у якій опинився Сергій, схожа з ситуаціями людей, яких росіяни називають його подільниками. Про одного з них, херсонського підприємця Костянтина Рєзніка, МОСТ писав раніше.
«З цієї «херсонської дев’ятки», – розповідає Олена, мати Сергія Офіцерова, – мій син був до викрадення знайомий лише з Сергієм Ковальським, бо він – наш родич. Його, до речі, затримали в один день з Сергієм. З усіма іншими «подільниками» він познайомився вже у полоні».
Олена каже, що її син мав послідовні проукраїнські погляди, не приховував їх, але пред’явлені йому звинувачення – повний абсурд. Бо ніякого угруповання не було. Деякі з викрадених людей були родичами (Офіцеров і Ковальський) або друзями (Костянтин Рєзнік і Сергій Кабаков). Але усі «міжнародні терористи» перезнайомилися між собою тільки в полоні. До речі, їх спочатку було десять. Але один з бранців, Василь Стеценко, ймовірно помер, не витримавши тортур. Але, за документами окупантів, він… оголошений в розшук.
Херсонців викрали ще у 2022 році. Росіяни намагаються “зліпити” з них диверсійну групу. Її лідерами “призначили Костянтина Рєзніка” і Сергія Кабакова.
“Терористи” нібито слідкували за працівниками окупаційної адміністрації Херсонської області і мали підірвати одного з них за завданням спецслужб України.
Підприємця Костянтина Рєзінка викрали 21 липня 2022 року. Менеджера з продажу Сергія Кабакова викрали наприкінці липня 2022 року. Спільниками Рєзніка та Кабакова нібито є Юрій Тавожнянський, Олег Богданов, Сергій Офіцеров, Денис Лялька, Сергій Гейдт, Юрій Кайов і Сергій Ковальський. Тавожнянський є митником, а Богданов – колишнім заступником начальника одного з управлінь Херсонської міської ради.
Сергія Офіцерова, який останній час працював на виробництві дверей, викрали 3 серпня 2022 року. Це сталось під час відвідин батька. Колишнього військового Дениса Ляльку викрали 14 липня. Автомайстра Сергія Гейдта викрали 19 липня. Юрій Кайов є волонтером Червоного Хреста. Про його викрадення родичі дізнались 5 серпня 2022 року. Фермера Сергія Ковальського викрали 3 серпня. Йому у полоні відбили нирки.
«Може, передчував щось»
Мати Сергія Офіцерова дуже добре пам’ятає день, коли сина викрали. Тоді він жив у своїй квартири в центрі міста, куди повернувся після кількох місяців перебування у сестри.
«Сестра, – каже мати цивільного полоненого, – сама запропонувала Сергію переїхати до неї і племінників, бо так веселіше і безпечніше. Та коли росіяни розмістили на міських дорогах блокпости, Сергій був змушений повернутися в свою квартиру, щоб не їздити через блокпост, коли вирушав кудись містом. На блокпосту син показував лише водійське посвідчення, і цього вистачало. Але ж у будь-який момент росіянам могло спасти на думку додатково перевірити людину, і тоді…».
Олена розповідає, що син зазвичай сам відвідував її та батька, але 3 серпня 2022 року вона, ніби щось відчуваючи, сама пішла до Сергія з гостинцем – домашньою піцою.
«У той день, – каже жінка, – я побачила сина у пригніченому настрої. Він такий тихий був. Може, передчував щось. Може, вже знав про викрадення Ковальського. Мені нічого не сказав про причини свого стану. Пам’ятаю, у той день я погладила сина по голові, і бачу: у волоссі – сивина. Для його 46 років це вже нормально, та все одно якось не по собі стало».
Невдовзі після того, як мати пішла додому, Сергій Офіцеров відправився відвідати тата. Той – любитель кіно, має велику колекцію фільмів. Тому під час відвідин батько і син часто дивилися разом якийсь фільм. Але – не у той день.
«Приблизно через годину після того, як Сергій прийшов до тата, – розповідає Олена, – туди увірвалися троє озброєних чоловіків в цивільному одязі, поклали Сергія на підлогу, одягли на нього кайданки, вивели і увезли на білому авто Рено Дастер. Мій колишній чоловік розповів, що у нього не було обшуку. Навіть документи не перевіряли. Він росіян не цікавив. Вони йшли за сином. Мабуть, не один день спостерігали за ним. Лише спитали у батька: «Ви – Геннадій Офіцеров?». Той це підтвердив і запитав, куди забирають сина. Вони відповіли: «Потім відпустимо. Він сам прийде».
Жінка каже, що про викрадення сина дізналася увечері 3 серпня 2022 року: «Я одразу побігла у квартиру Сергія. Шлях до неї від мого дому займає десь 10 хвилин, але здавалося, минула вічність поки добігла. Відчинила (у мене є ключ), і бачу, що там був обшук. Забрали комп’ютер, телефон. Посвідку на проживання залишили».
Потім батьки Сергія Офіцерова шукали його, ходили в окупаційну адміністрацію, яка розміщувалася в будівлі Херсонського апеляційного суду, ходили до будівлі Головного управління Нацполіції у Херсонській області, бо знали, що окупанти тримають там цивільних полонених. Усюди відповідали: «Такого у нас немає».
Про долю сина батьки дізналися лише восени, коли побачили зняте російськими прокремлівськими медійниками відео про затримання людей, які нібито «входили до складу терористичного угруповання».
«Я, – каже Олена, – ледве впізнала Сергія. Настільки він змарнів. Була вже осінь, а він – у тому ж одягу, який був на ньому 3 серпня, – у шортах і футболці. Я була у шоці. Скільки він пережив! А трохи згодом знайшла через Фейсбук чоловіка, який сидів у камері разом з Сергієм і якого росіяни відпустили. Він підтвердив, що мій син перебував у катівні в будівлі управління Нацполіції».
Свідчення бранця
З Херсона дев’ятьох «міжнародних терористів», у тому числі – Сергія Офіцерова перевезли у тимчасово окупований Росією Крим, звідти – у Москву, в слідчий ізолятор Лефортово, потім – в Ростов-на-Дону, де він перебуває зараз і де відбувається суд.
Сергій, за словами батьків, багато читає, захоплюється грою в шахи. У Лефортово він зліпив їх з хліба, але втіха була недовгою: під час одного з обшуків камери шахи знайшли, а в’язень отримав три доби карцеру «за погану поведінку».
Чи не єдиною розрадою у неволі стало читання. І якось Сергію потрапив до рук підручник з малювання. Бранець, щоб не гаяти час, вирішив скористатися такою можливістю і навчитися малювати. І виявилося, що природа не обділила чоловіка талантом. Дуже швидко він досяг рівня, для якого декому потрібні роки навчання.
Сергію Офіцерову вдалося передати батькам лист і частину зроблених у неволі малюнків.
У листі цивільний полонений описує свої поневіряння, починаючи з перебування в катівні, влаштованій російськими окупантами в будівлі ГУ Нацполіції в Херсонській області.
З листа Сергія Офіцерова:
«…Наступного дня абияк зрізали ці пластикові хомути. Руки сильно набрякли. І знову – на допит. А потім знову – на ґрати до наступного ранку (один з видів тортур – підвішування людини за скуті руки на ґрати, – МОСТ). Щоправда, зводили до туалету та води вдалося попити. Третій день. Знову – допит. Але вже [тільки] розмовляли. Лякали, звісно, але вже не били. І знову – на ґрати. Загалом був пристебнутий 5 днів. На шостий вже відвели в камеру».
Бранець описує в листі умови, у яких росіяни тримали херсонців:
«Камера 1,8 на 6 метрів У ній – подіум дерев’яний 1,8 на 1,8 метри, дві полиці та ще дві людини. Туалету, води, вікна, ліжок там не було. Спали на поліцейських українських куртках. Лампочка ват на 50 і ніякої вентиляції. Годували по 100 грамів їжі на добу і не щодня. Ми так прикинули: з 64 днів там 15 днів – точно розвантажувальні. Воду набирали раз на добу у пляшки. Туалет по-маленькому – у пляшку в камері, інше – раз на добу. Весь цей час не мився жодного разу, не змінював одягу. Та й не роздягався, власне».
Підвальне приміщення ГУ Нацполіції у Херсонській області, де утримували бранців, – невелике, тому вони чули усі «розваги» окупантів. Сергій Офіцеров так описує їх у листі:
«Щодня ми слухали, як допитують. Це був якийсь конвеєр. Імітація розстрілу і російська рулетка. Потім з’ясувалося, що холостими патронами. Загалом розважалися «люди» в масках, як уміли. Надворі ми за весь цей час були 3-4 рази, й те – у шапках, натягнутих до підборіддя. Я підписав все, що дали, не читаючи. Та й не давали читати».
Коли цивільних полонених перевезли в Сімферополь, виявилося, що двох місяців їх перебування в херсонській катівні «не було». Ось що написано про це в листі:
«Шостого жовтня [2022 року] нас відвезли до Сімферополя до ФСБ… Тут знову підписали, але вже «офіційне» затримання нас зі звинуваченням, адвокатами, слідчими. Справу затримання оформили шостим жовтня. На запитання: «А як же – два місяці на підвалі?» [відповіли] «Ніяк». Вже глибокої ночі відвезли аж до Бахчисараю. Там ми переночували з 5:00 ранку до 8:00 і поїхали на суд. Нам обрали запобіжний захід – тримання під вартою – і ми заїхали до СІЗО №1 у Сімферополі, до спецкорпусу для українців».
Умови в СІЗО Сімферополя були хоча й дещо кращими, ніж в херсонській катівні, але і там не обходилося без тортур і знущань:
«Там нас зустріли криками: «Бандерівці! Фашисти!». Там ми ходили «конем» і стояли «крабом» (дуже незручні і болючі пози для стояння і пересування поза камерами в місцях примусового тримання, – МОСТ). Заселили нас по різних камерах, і пацани в моїй «хаті» розповіли, що тут вже майже м’які умови. Раніше били щодня, а тепер лише інколи. Там сиділи всього у корпусі 60 людей: українці і татари. Там я почав об’їдатися, оскільки в Херсоні скинув кілограм 25, напевно».
У Криму бранців протримали тиждень. Потім відправили у Москву:
«13 жовтня ми у тому самому складі виїхали автобусом з конвоєм на Москву і 14 жовтня вже заселилися до Лефортова. Тут я вже від’ївся до нормального стану. Спочатку просив, щоб мені більше насипали. Місяця півтора напевно. Та спочатку все чекав каверзи і підстрибував на кожен звук. Чекав, коли ж пресувати почнуть. Але тут такого нема. Тут днями чогось до місцевої санчастини водили. Поміряли тиск і зважили. Фельдшер здивувався: «Таке відчуття, що ти тут займався спортом. Тиск – 120 на 80, вага – 84 кг. Але, власне, трохи займаюся: віджимання, прес, присідання… І ніяково мені. Там у вас удома – війна, а ми «прохолоджуємось». Переживаю за вас. Що там у Херсоні?».
У листі Сергій Офіцеров розповів, що інформація про події в Україні, яку отримують в’язні, – суміш російської пропаганди і фейків:
«Тут є тільки радіо «Маяк». Іноді, коли в автозаку нових затриманих бачу, розпитую їх про новини. На радіо щодня – наступ на Донецькому напрямку, знищують по 50-100 то українських військових, то найманців, то бандерівців. Літаки через день збивають, знищують танки, вантажівки і так далі. Загалом, якийсь прямо-таки нескінченний напрямок».
Документ зі штрихів та ліній
Олівцевий малюнок – це штрихи та лінії, за допомогою яких можна щось зобразити заради розваги та пустощів. Можна зобразити щось красиве, але – не більше того. А можна створити безцінний документ, свідчення про пережиті поневіряння, про мужність і стійкість. Саме таким документом і є малюнки Сергія Офіцерова.
Адвокатам в’язнів працюється дуже нелегко, особливо – тим, які погодилися представляти інтереси людей з «херсонської дев’ятки» за договорами, а не є безкоштовно наданими державою. Останні в РФ здебільшого обмежуються виконанням необхідних процесуальних формальностей, реально не захищаючи підсудних. До речі, в Росії дуже важко знайти адвокатів, які взялися б захищати українців. Такі адвокати працюють під постійною загрозою позбавлення ліцензії, а для чоловіків у віці до 65 років є ще й небезпека потрапити під «часткову мобілізацію», оголошену в РФ у 2022 році і офіційно не припинену.
Також відомо, що суд не реагує належним чином ані на свідчення підсудних щодо побиття і тортур, ані на відповідні адвокатські клопотання.
На малюнках Сергія, переданих в Херсон, немає якихось крайніх проявів тюремних жахіть (знущань, тортур тощо), та є те, від чого все одно моторошно, – дуже добре передана за допомогою сірого і білого кольорів атмосфера неволі.
На деяких малюнках автор зобразив і себе. Це – і автопортрети у звичному розумінні, і малюнки, так би мовити, від першої особи, коли глядач дивиться на зображене очима автора. На одній з таких робіт автор зобразив себе малюючим стилізовану посмішку, передаючи таким чином вітання рідним і даючи зрозуміти, що він не здається.
Події 3 серпня 2022 року Сергій зобразив у вигляді алегорії: свого переходу через портал у інший вимір чи у паралельний світ.
Батьки Сергія Офіцерова вирішили, що для сина буде краще, якщо його роботи не зберігатимуться лише у сімейному архіві, а «підуть у люди», додаючи автору та його побратимам по незаконному ув’язненню у РФ так необхідної медійності.
На цьогорічному Книжковому Арсеналі були представлені закладки з поезією українських авторів і авторок, проілюстровані малюнками Сергія Офіцерова.
Сім’я викраденого росіянами херсонця, як і родичі інших цивільних полонених, бореться за повернення рідної людини додому.
Зокрема, великі надії покладаються на легалізацію в Україні подвійного громадянства: 18 червня 2025 року Верховна Рада остаточно ухвалила відповідний законопроєкт №11469, а 15 липня Володимир Зеленський підписав закон, який легалізує множинне громадянство в Україні.
Родичі Сергія Офіцерова вважають, що ці законодавчі нововведення дозволять йому отримати українське громадянство без неможливого зараз виходу з російського. І це надасть додаткові можливості для боротьби.