Кравченко Юрій Федорович

Народився 1951 року у місті Олександрія Кіровоградської області.

1970 року закінчив Олександрійський індустріальний технікум.

1978 року здобув вищу освіту у Горьківській вищій школі МВС СРСР, правознавець.

1998 року в Університеті внутрішніх справ захистив дисертацію на тему: «Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)», кандидат юридичних наук.

2003 року у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого захистив дисертацію на тему: «Свобода як принцип демократичної правової держави», доктор юридичних наук.

У 1970 році – електрослюсар Олександрійської шахти 3-біс Кіровоградської області.

З 1972 по 1974 роки – електрик Кіровоградського заводу друкарських машин.

Впродовж 1978 – 1981 років – інспектор, старший інспектор підрозділу по боротьбі з розкраданням соціальної власності відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області.

Протягом 1981 по 1986 років – начальник відділення карного розшуку, заступник начальника, начальник Олександрійського міського відділу внутрішніх справ Кіровоградської області.

У 1986 – 1989 роках – начальник відділу боротьби з наркоманією Управління карного розшуку, заступник начальника 7-го Управління МВС УРСР.

З 1989 по 1992 роки – начальник Управління внутрішніх справ Кіровоградської області.

Впродовж 1992 – 1994 років – заступник міністра-начальник кримінальної міліції МВС України.

З 1994 по 1995 роки – голова Державного митного комітету України.

3 липня 1995 року – Міністр внутрішніх справ України. Генерал міліції.

Під його керівництвом було розгромлено свавілля організованих кримінальних угрупувань, особливо в Криму.

1998 році був відзначений Президентом України почесним званням «Заслужений юрист України».

Наступного року був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

28 листопада 2000 року народний депутат України Олександр Мороз оприлюднив аудіокасети з записами розмов у кабінеті Президента України Леоніда Кучми, згідно з якими, Кравченко мав бути причетний до викрадення журналіста Георгія Ґонґадзе. Через десять років, 7 вересня 2010 року офіційне слідство визнало Кравченка винним як замовника вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

26 березня 2001 року Президент України своїм указом звільнив Юрія Кравченка з посади міністра внутрішніх справ «у зв’язку з переходом на іншу роботу».

У 2001 році – директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.

1 грудень 2001 року Президент України призначив Юрія Кравченка головою Херсонської обласної державної адміністрації.

Завдяки тісній дружбі з Кучмою його вважали наступником Президента, проте після гучного скандалу зі зникненням журналіста Гонгадзе, Кравченка вирішили сховати подалі. Далі ніж Херсонщина місця не знайшли. Усім було очевидно, що таким чином його сховали від столичної преси, доки не вщухне скандал, адже Кравченка підозрювали як співучасника політичного вбивства журналіста.

«Херсонщину вважали “червоним” краєм, а я хочу, щоб він зробив його жовто-блакитним», – якось сказав Кучма під час робочого візиту до регіону.

Для херсонців Кравченко запам’ятався активною боротьбою із нелегальними “точками” прийому металобрухту та лісовими браконьєрами. Але головний спадок Кравченка на Херсонщині, на жаль, існує й досі. Це Володимир Сальдо. Наприкінці 2001 року молодого та перспективного будівельника призначили заступником голови облдержадміністрації з питань ЖКГ. Юрій Кравченко наполягав, аби Сальдо балотувався у мери Херсона. І саме він є тим, хто створив цю проблему для херсонців та Херсонщини.

У регіоні Кравченко пробув півроку. У Херсоні він мешкав у “губернаторському будинку” для офіційних гостей. 21 травень 2002 року він був звільнений з займаної посади. Після його уходу розкрадання лісу, піску та огородок на кладовищах відновилося з новою силою.

У 2002 році – директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.

Впродовж 2002 – 2004 років – голова Державної податкової адміністрації України.

Під впливом подій Помаранчевої революції 4 березня 2005 року загинув внаслідок двох пострілів в голову. Офіційне слідство зробило висновок, що це було самогубство.

Похований на Байковому кладовищі у Києві.