Українська політична історія рідко знає прецеденти коли Прем’єр-міністр лишався на посаді більше одного року. Як правило причина полягала або в неефективності прем’єра або у суперництві та ревності між першою та другою особою в державі.
Винятків, більш ніж за 25 річну історію сучасної України, можна перерахувати на пальцях однієї руки були М Азаров, Ю. Тимошенко, А. Яценюк. Але зараз до цієї когорти має всі шанси додатися В. Гройсман.
Ключовими є три причин:
1)Ефективність прем’єра в економічній сфері. Зокрема, Владі вдалося забезпечити ріст ВВП на 4,5%, підняти мінімальну заробітну плату, зменшити дефіцит Пенсійного фонду, розпочати низку реформ в економічній галузі.
2)Прем’єр чи не єдиний хто ризикнув одночасно почати у 2017 р три не популярні але вкрай важливі реформи: Медична, Пенсійна, запуск ринку Землі. У короткостроковій перспективі це викличе незадоволення у громадян, але у довгостроковій перспективі це дозволить вирішити ключові соціальні проблеми та пожвавити економічне зростання. Гройсман розуміє, що це може негативно відбитися на його рейтингу, але водночас він бере відповідальність за ці рішення, оскільки усвідомлює, що не має іншого шансу витягнути країни з перманентної соціально-економічної кризи.
3)Прем’єр не має жодних політичних амбіцій “змагатися за першу посаду Держави.” Володимир Гройсман, як господарник, чудово почувається себе в кріслі Прем’єра, маленькими кроками міняючи соціально-економічний ландшафт Держави. Його цілком задовольняє цей рівень, впливу адже він дає найкращу можливість реалізувати його амбіції, які він висловив рік тому “я покажу вам як країною управляти.”
Тандем Порошенко- Гройсман, наразі цілком задовольняє нинішню політичну еліту.
Оскільки він дає можливість стабілізувати економічну ситуацію, продовжувати робити необхідні, але не популярні реформи і найголовніше – спокійно готуватися Порошенку до другого терміну.
