Інспектор сільради з охорони правопорядку в Старій Збур’ївці Голопристанського району Херсонської області Віктор Кривобородько та його напарник Володимир Рудковський 29 жовтня припиняють свої повноваження і в складі бригади Збройних сил України поїдуть воювати до зони проведення операції Об’єднаних сил (зону АТО).
Про це, під час сесії 23 жовтня, повідомив односельчанам голова сільради Віктор Маруняк.
Нагадаємо, громада Старої Збур’ївки була першою в Україні, що взяла в штат сільради свого «шерифа», тобто інспектора з охорони правопорядку. Це сталося ще у 2008 році. Тоді в селі була тривожна ситуація. Одна з причин – з’явилося безліч незаконних пунктів прийому металобрухту, з якими правоохоронці формально «нічого не могли вдіяти», а фактично – «кришували». Тож кількість дрібних крадіжок (від каструльок-тазиків, з яких їли тварини, до труб для поливу, металевих воріт і парканів) зросла в рази. До того ж, упродовж двох років у селі змінилося 20 дільничних. Тобто, не встигали старозбур’ївчани навіть познайомитися з кожним, як призначали нового. І в кожного дільничного – по декілька підшефних сіл. Про яку профілактику могло йтися? У той же час один із жителів Старої Збур’ївки, колишній херсонський оперативник Віктор Кривобородько, вийшов на пенсію. Коли щось траплялося, люди зверталися за допомогою до нього, і він допомагав у будь-який час. Тоді громада придумала, як його «оформити». Скористалися Законом про місцеве самоврядування, який дозволяє сільраді брати на ставку інспектора. Цим Законом також не обмежено, чим саме конкретно він повинен займатися. Так в Україні з’явився перший інспектор сільради з охорони правопорядку, якого земляки назвали «шерифом». Невдовзі селяни призначили ще одного «шерифа», Володимира Рудковського. Щоправда, офіційно його оформили водієм сільради, але фактично – він «права рука» Віктора Кривобородька. І кількість правопорушень у селі стала у 8 разів нижчою, ніж у сусідніх населених пунктах.
На сесії 23 жовтня схвалюється проект рішення про приєднання Старої Збур’ївки до Голопристанської ОТГ. Старозбур’ївські «шерифи» з 2015 року – депутати сільради.
Герої видатної стрічки
Про надзвичайних сільських інспекторів, які суміщають обов’язки міліціонерів і соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, вгамовують бійки між сусідами, шукають потопельників тощо, – наш земляк, відомий режисер Роман Бондарчук, зняв документальний фільм «Українські шерифи». Зйомки тривали чотири роки. Світова прем’єра стрічки відбулася 20 листопада 2015 року на Амстердамському міжнародному кінофестивалі, де одразу отримала Спеціальний приз журі за найкращий повнометражний документальний фільм. Також «Українські шерифи» номінувалися на премію «Оскар», це був перший документальний фільм, висунутий Україною на цю престижну нагороду. У 2017 році фільм отримав Премію Національної спілки кінематографістів України як «Найкращий український неігровий фільм 2016 року».
Кінокритик Сергій Тримбач, оцінюючи стрічку, охарактеризував її – як відеофіксацію цивілізаційного розлому між свободою та рабством. А головних героїв – сільських шерифів Віктора й Володю та голову селищної ради Віктора Маруняка – як оплот нової України, її завтрашнього дня, які самі беруться змінювати своє життя, не чекаючи «сподіваної волі», котру принесуть із Києва чи то Москви і навіть Вашингтона.
Поки міліції вже не було, а поліція ще створювалася
Встаннє спокій у Старій Збур’ївці було порушено кричущим випадком влітку 2016 року, у самий пік реформування міліції в поліцію. Хтось напав уночі з 9 на 10 липня на небагату місцеву родину – Тетяну та Миколу. Жінка з чоловіком прокинулися від гуркоту вибитих дверей, у будинок увірвалися двоє молодих хлопців, били Миколу, погрожували пістолетом, вимагали грошей, все в будинку перевернули, навіть на дах залізли, зняли телеантену з кабелем, допитувалися, де телевізор (а у них телевізора не було).
– За скільки років – перший раз така надзвичайна подія, – розповідав про ті події Віктор Маруняк. – Зброя в селі, розбій! І незрозуміло, чому на них напали? Там на подвір’я зайдеш – і одразу видно, що взяти нічого. У нас в селі є багаті будинки, якби туди вломилися, було б зрозуміло, а тут – що грабувати?!
Оперативники, що приїхали на виклик, умовили постраждалих оформити заяву на звичайну крадіжку. Пояснили: якщо розбій, та ще й з пістолетом – це ж на контролі аж в Міністерстві буде! А весь розголос через те, що забрали старий мобільний телефон та антену… Те, що бандити озброєні й по-звірячому побили Миколу, поліцейських чомусь не стривожило. Оформили протокол і поїхали.
А через кілька днів – знову наліт на цю родину! Знову двері вибили, весь будинок перерили, гроші вимагали. Миколу витягли на подвір’я, в повітря стріляли (сусіди постріл чули), били руків’ям пістолета по голові. Подзвонили в райвідділ, а у відповідь: «Та дурниця це, що шум піднімати, все одно глухар буде»…
А голова сільради з «шерифами» стали думати, що робити: озброєні бандити по вулицях ходять, а в селі багато дітей, молоді – на канікулах відпочивають… Тетяна грабіжників добре роздивилася і запам’ятала. Перебрали, хто з місцевих під опис підходить. Вираховували, де вони можуть «тусуватися», возили Тетяну повз них в машині з затонованим склом, – «Ні, не вони …» Припустили, це могли бути пацієнти Новозбур’ївського протитуберкульозного диспансеру. Засуджені, вийшовши на свободу після закінчення терміну з Голопристанської виправної колонії, як правило, там доліковуються. Поїхали до головлікаря, пояснили ситуацію. Пацієнтам сказали на ліжка лягти: обхід буде. На Тетяну халат одягли, і вона з лікарями пройшла по палатах – ніякого результату.
Невідомі шість разів вдиралися в той будиночок. Шерифи і місцеві добровольці перекривали дороги, прочісували з ліхтарями кожну вуличку, висвітлювали фарами всі закутки, але злочинці – як у воду канули. Втім, коли вони напали всьоме, одного з нападників упіймали. І затримали його не співробітники поліції, а голова сільради, місцеві «шерифи» та ще троє сільських добровольців. Вони влаштували засідку на подвір’ї родини: хто біту саморобну взяв, хто дрюк, хто дошку – що під руками було, спланували, кому де сидіти, як діяти, й чекали нападників. І коли невідомі знову прийшли, одного з них вдалося «скрутити».
Поки поліція їхала на виклик, «шерифи» вже з’ясували, що нападниками були хлопці з сусіднього села, з Нової Збур’ївки (одному 19 років, іншому – 20) . Приїжджали в гості до дівчини, яка живе неподалік від будинку постраждалих. І поки їх по всьому селу шукали, вони по сусідству в альтанці каву пили.
А «причина» нальотів – дика. Ніби якось Микола молодшій сестричці тієї дівчини чи то зауваження зробив, чи то гримнув на неї. За що саме, хлопці не пам’ятають, але вирішили його за це «полякати». А потім сподобалося бити беззахисного, отже, ходили туди, як у спортзал «на тренування».
Також під час реформи міліції в поліцію втратила чинність частина нормативних актів. Зокрема, цивільні люди тепер можуть бути добровільними помічниками дільничних офіцерів (це надає повноваження складати деякі адмінпротоколи за правопорушення) тільки якщо вони є членами громадських формувань. А в Старій Збур’ївки такої організації – немає. Проте кмітливі Віктор Кривобородько та Володимир Рудковський дізналися, що при сільраді в Рибальчому (сусіднє село за 15 км) – є громадське формування. Поїхали до них, розповіли про свою ситуацію, домовилися, що за потреби, вони завжди можуть розраховувати на їхню допомогу. І їх без проблем прийняли. А завдяки цьому, старозбур’ївськи шерифи знов отримали повноваження добровільних помічників дільничного.
Чому – на війну?
Мабуть, тут треба пояснити, що шерифи разом із головою сільради поривалися піти добровольцями в армію з самого початку війни. Але тоді вимушені були залишитися через бюрократичну тяганину. Крім того, й ситуація в селі цього вимагала. Більшість жителів Старої Збур’ївки, яка є прикордонною територією, дуже злякалися анексії Криму, міліція та Служба безпеки були повністю деморалізовані, а в селі «підняли голови» проросійські активісти, що намагалися ще більше «розхитати» громаду, сіяли смуту.
Старозбур’ївські патріоти організували самооборону села, поділилися на групи, кожною з яких керував мисливець з рушницею. Координувалися через «шерифів», патрулювали село, перевіряли на в’їзді машини з кримськими номерами. Збирали та возили на передову допомогу бійцям. Так усім селом і досі допомагають армії.
Отже, зараз, як говорить Віктор Кривобородько, ситуація в селі стабільна, «порядок вже навели», тому можна сподіватися, що люди й далі, без «шерифів», будуть його дотримуватися. Крім того, немаловажним чинником такого рішення, як не дивно, став процес децентралізації. Стара Збур’ївка долає останній відрізок шляху приєднання до Голопристанської громади. Селяни побоюються, що після приєднання посади їх «шерифів» скоротять, адже голосів старозбур’ївських депутатів в раді ОТГ буде набагато менше, ніж голосів депутатів від міста Гола Пристань.
– Мені до пенсійного віку залишився лише рік, – пояснює Віктор Кривобородько. – Звісно, не хочеться зараз, та ще й на зиму (у селі в цей час дуже важко знайти заробіток), залишитися без роботи – у мене син навчається в морехідці, за навчання треба платити. Проте питання тут в іншому. Коли ми з Рудковським підписали в військкоматі контракт на три роки, то ми щонайменше на ці три роки залишили селу наші посади. Адже їх, згідно з законодавством, скорочувати не можна, вони мають зберігатися, поки ми служимо. Тож «шерифів» в Старій Збур’ївці не скоротять, на них зможуть працювати інші наші люди.
А Володимир Рудковський аж посміхнувся, згадуючи, як зі схожим питанням – навіщо йдеш в армію, – звернулася лікарка, під час медичної комісії в Голій Пристані:
– Каже мені: «О, то ви, мабуть, через гроші туди їдете?». Я аж здивувався: вибачте, так по заробітки на Польщу їздять, а не в АТО!… У мене донька, п’ять років. Вона виросте й спитає: «Тату, а де ти був, коли наші хлопці сиділи в окопах?…»
Найтяжчими правопорушеннями в селі залишаються самогоноваріння та його продаж, та незаконна рубка лісу.
P.S. Публікація підготовлена ??в рамках проекту «Шерифи для нових громад» за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір».
Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.
P.P.S. Безоплатну юридичну консультацію можна отримати в Громадській приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я» за адресою: м. Херсон, вул. Б. Мозолевського (колишня Фрунзе), 2, оф. 19. Особистий прийом: вівторок з 10.00 до 15.00. Тел. (0552) – 49 – 60 – 03, (066) – 790 – 90 – 21.
А також у Центрі безоплатної первинної допомоги, створеному Офісом Мережі правового розвитку при ІРЦ «Правовий простір» та ХОО КВУ за підтримки Херсонської міської ради та Міжнародного Фону «Відродження».
Графік роботи: понеділок – четвер з 9.00 до 12.00 та з 13.00 до 17.00. П’ятниця з 9.00 до 12.00 та з.13.00 до 15.30.
Телефон для довідок: 099 – 468 – 38 – 48.
